Волошки - символ легкості

Наш сайт вже публікував дві статті про лікарські рослини з дуже значними цілющими властивостями, з тих, що ростуть у нашій місцевості – це календула(нігітки) та іван-чай (кіпрей). Сьогодні ми розповімо про ще одну таку рослину, яку цілком не заслужено майже забули – про волошку або васильок.

Волошка синя (Васильок синій; Centaurea cyanus L.; Cyanus segetum Hill) відноситься до складноцвітних — Asteraceae (Compositae) – душе цінна лікарська рослина. У народній медицині використовуються частини рослини: суцвіття, часто тільки вищипані крайові й внутрішні квітки, рідше вся надземна частина рослини. Аптечне найменування: квітки волошки — Cyani flos (раніше: Flores Cyani), трава волошки — Cyani herba (раніше: Herba Cyani).

Ботанічний опис. Волошка має прямостояче гіллясте стебло, що досягає приблизно 30-50 см у висоту. На шерстисто-опушених кінцях стебел одиночні кошики з небесно-голубих квіток. Внутрішні квітки трубчасті — плодоносні, тоді як крайові — воронкоподібні, з 8-лопатевою облямівкою — безплідні. Ланцетні листи також войлочно-опушені, у нижній частині рослини перисторозсічені, із черешками, у верхній — сидячі й нерозсічені. Квітне із червня до вересня.

Ще не дуже давно цей бур’ян (його батьківщина — Середземномор’я) зустрічався удосталь на будь-якому полі із зерновими культурами. Однак у результаті сучасних заходів щодо боротьби з бур’янами його чисельність сильно скоротилася, і він став попадатися лише в щебенистих місцях, на узбіччях доріг і на сухих лугах разом з ромашкою й червоним маком.

Збір і заготівля. Волошку збирають під час цвітіння; при цьому зрізується вся надземна частина рослини. Матеріал зв’язують у пучки й вивішують для сушіння в місці, що добре провіюється. Тільки так можна зберегти небесно-блакитне фарбування квіток, що дуже важливо.

Діючі лікарські речовини: блакитний пігмент, дубильна речовина, гіркоти, слиз, віск.

Цілюща дія та застосування. Волошка має легку сечогінну дію, а завдяки наявності дубильної речовини та гіркоти годиться для шлункових і кишкових чаїв, хоча для цього є більш підходящі рослини. Волошка добре підходить як додаток до шлункових, жовчогінних, печіночних, кровоочисних чаїв, а також до чаїв від недуг сечового міхура і нирок.

Застосування у народній медицині. Рослина, яка виглядає так чудово, обов’язково повинна бути цілющою. Так думали стародавні греки, послідовники Гіппократа, які вже тоді вживали назву Centaurea. Можливо, ця назва пов’язана з іменем кентавра Хірона, який за легендою, досконало володів даром зцілення. Видова назва cyanus має також грецьке походження й означає «синій». Із грецьких праць відомості про цілющу дію волошки потрапили в середньовічні травники, а звідти почерпнула свої знання наша народна медицина, хоча навряд чи слов’янські народні лікарі не знали про ці цілющі властивості. Просто, про це не збереглося відомостей.

Придворовий лікар короля Фердинанда I Маттіолус в своїй книзі «Новий травник» (вид. — Прага, 1563) писав: «Рахують, що волошки протидіють моровій лихоманці. Якщо хто впав з висоти й тече кров, тому варто дати випити настою волошки з подорожниковою водою. Квітки і їхні насіння слід настояти на вині і пити від отрути павуків і скорпіонів, можливо, вони протидіють і іншим отрутам. Синя волошка досить гарна для збуджених червоних очей і всіх інших запалень і від забитих місць. У роздавленому стані, або у вигляді зробленого з нього соку, або розтерта у порошок, вона служить для важких гнійних ран і пошкоджень. Сік гарний і від нагноєнь у роті: листи рятують рот від цього«.

Сучасна народна медицина використовує волошку переважно як засіб від хвороб очей (з часів вчення про сигнатури), від головних болів, хвороб сечового міхура й бруньок, жовтяниці, кашлю та для очищення крові.

Користуйтеся і Ви цією чудовою рослиною, але не забувайте, що вона вже стає рідкістю.