Володимир Романюк

9 грудня 1925 р. у селі Химчин Косівського повіту (тепер Івано-Франківської області) народився Патріарх Володимир (Василь Романюк) — Патріарх Київський і всієї Руси-України (УПЦ-КП).
  19-річним Василь Романюк, як член ОУН, потрапив під суд і одержав десять років радянських таборів за участь у боротьбі з окупантами України. Віра допомогла Романюкові пронести тягар неволі, дух його зміцнився й загартувався. Після повернення Романюк одержав теологічну освіту в духовній семінарії в Москві. Висвячував отця Володимира кардинал Йосип Сліпий, з яким вони разом каралися в таборах. Отець Володимир чесно ніс своє пасторське служіння, був добрим наставником і порадником пастві. Та у червні 1970 р. за виступ проти арешту історика Валентина Мороза Романюку заборонили правити службу.

У ніч із 12-го на 13-е січня 1972 року, коли було арештовано більше двохсот свідомих українців, Василь Романюк потрапив до ворожих рук. І знову доля політв`язня: сім років страшних Мордовських таборів. Брав участь у голодуваннях у дні політв’язня та прав людини, у дні початку репресій в Україні й інших акціях протесту. 1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства. Потім три роки був кочегаром в Якутії.

Після дев`ятнадцяти років таборових страждань життя набуло нових форм: вчений-теолог виступав із лекціями в Канаді, Великобританії, Америці, відроджуючи дух Українського Православ`я, відроджуючи дух нації. Святішому Володимиру судилося стати Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Неповних два роки тривало високе служіння.

14 липня 1995 р близько 19-ої години патріарх Володимир (Василь Романюк) отримав телефонний дзвінок. Після цього він одягнув світське вбрання і зі своєї резиденції пішов у Ботанічний сад Київського Університету. Там, серед квітучих жовтих азалій на лаві його очікували дві жінки. Згідно з офіційною версією, Романюку стало зле, стався четвертий інфаркт. Упродовж двох годин жінки намагалися його реанімувати, можливо, при масажі серця зламали йому ребра, а також робили йому прямі уколи в серце (що відзначено в акті судмедексперта), коли приїхала швидка, "реаніматори" зникли. Так загинув Великий українець.

18 липня 1995 р. "Чорний вівторок" – біля стін Софійського собору в Києві сталося ганебне побиття траурної процесії під час похорону патріарха Української церкви Володимира.

У чорний вівторок Кучма вшився до "бацькі" в Білорусію, керував усім Глава адміністрації Діма Табачник (нині громадянин Ізраїлю). Українці не знали, де поховати українського, не кагебешного патріарха. Спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір із боку духовенства УПЦ Московського Патріархату. Саме тоді відкрилися брами Софії і чорні "чєлавечікі" з криком: "Бєй, хахлов!" – кинулися убивати українців. Це був перший день офіційної зачистки пострадянської України від українців.
  Розповідає Микола Поровський: "Щойно машина в’їхала на Софійську площу, я побачив як ОМОНівці б’ють людей і женуть їх брутально під побоями із площі! Я дістав депутатське посвідчення і кинувся до входу в Софію, де в оточенні кількох десятків ОМОНівців знаходились депутат В. Червоній, 2 священики і ще хтось - 1 чи 2 чоловіки. Труна із тілом Патріарха стояла біля викопаної могили. "Миколо-хоронимо! Помагай опустити труну в могилу!" Ми вчотирьох опустили труну в могилу і заходились руками, уламком якоїсь дошки загортати могилу. ОМОНівці пробували перешкоджати, але силу до депутатів не застосовували. Ми із Червонієм, тримаючи дошку з двох сторін, згортали нею землю в могилу і таки засипали її! "Отак творять історію", – сказав випроставшись Червоній, витер піт з чола і перехрестився. Так був похований біля Софійської дзвіниці Патріарх Київський і Руси-України Володимир (Романюк). Ручаюсь за кожне слово, бачив фільм цього моменту на оперативному відео".
    Давно Патріарх Володимир у вічності молиться за свій народ, а те, що прах Патріарха похований при дорозі перед зачиненою брамою Софії, що ніяких вибачень, покарань винних не було, і сьогодні є раною в серці багатьох українців.