Володимир Піскорський

Трагедія сталася на залізничному вокзалі Казані 16 серпня 1910 р. загинув 43-річний фундатор української іспаністики, знавець усіх європейських мов, батько чотирьох дітей Володи́мир Костянти́нович Піско́рський.
  Він народився 19 липня 1867 р. в Одесі. За часів Литовського князівства шляхтичі Піскорські були багаті та знані, але з часом вони мали заробляти на службі: дід Володимира – Карл служив у Києві на пошті, батько Костянтин — на газовому заводі. Мати Володимира Піскорського була з більш заможної родини Саханських, де теж усі працювали: сестри матері – вчительки у Подільській жіночій гімназії в Києві, брат споруджував залізничний міст у Кременчуці, київський трамвай.

Володимир Костянтинович Піскорський мав прекрасну домашню освіту, потім навчався в I Київській чоловічій гімназії. У 1886 році вступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира м. Києва. Учень Івана Васильовича Лучицького. По закінченні його залишили при кафедрі всесвітньої історії для підготовки до професорського звання. Викладав всесвітню історію на посаді приват-доцента, з 1893 року вів семінар, який відвідував майбутній академік Є. Тарле. В основній експозиції музею історії Києва можна побачити робочий стіл професора В.Піскорського.

Його дружина, Зінаїда Захарівна Андрієнко, походила з дворян козацького роду: її прапрадід бився під Полтавою у війську гетьмана Данила Апостола, дід Хома Іванович і баба Марфа Василівна Куліші були кріпаками. Колись їх відвідав Тарас Шевченко, і ця подія стала родинною легендою…

Володимиру Костянтиновичу пропонували посаду професора Лучицького в Київському університеті, коли реакційна адміністрація вирішила позбутися небажаної людини. Піскорський не погодився і виїхав до Ніжина. Власне, з професури до кінця підтримував революційних студентів, брав участь у мітингах, визволенні політв’язнів. І студенти шанували свого вчителя.

Відомий фольклорист, вихованець Ніжинського інституту В. В. Данилов писав: "Аудиторія на його лекціях завжди була переповнена. Зоровий образ його стоїть переді мною і тепер, через 60 років. Це був, у повному розумінні слова, джентльмен; добре запам’ятався його суто "індивідуальний" голос". Він зачитувався Сервантесом, любив музику Бізе.



Володимир Піскорський працював у багатьох архівах світу, не вдаючись до жодного словника чи перекладача. Він відзначався надзвичайною працьовитістю. Усі науковці дивувалися, що Піскорський ознайомився з Сіманкським архівом, у 53-х залах якого зберігалося 80000 в’язанок паперів, з архівами Мадридської національної бібліотеки з її 150-томною колекцією рукописів. Піскорський був першим іноземним ученим, якому дозволили працювати у королівському архіві Іспанії. Його популярна "Історія Іспанії і Португалії" вважається основоположним дослідженням з історії цих країн у вітчизняній науці.

Гнат Житецький писав: "Як учитель, професор і людина В.К.Піскорський завжди проявляв себе з серйозного і симпатичного боку: вчитель — розумний, доброзичливий, професор — знаючий, світла голова, він уперше поставив на європейський рівень практичні заняття на історичному семінарі. Був людиною делікатною, м’якою, щирою і чутливою".
  Професор Піскорський писав свої праці здебільшого російською мовою, але був найвідданішим сином України. Його переслідували чорносотенці, тому професор мусив із родиною переїхати до Казані. Викладав там, але збирався назад до Києва, бо там училися менші діти. Схоже, що у Казані його хтось "пас" і на вокзалі зіштовхнув під паровоз.