Володя Ященко

Ященко Володимир народився 12 січня 1959 року. У сім'ї було троє дітей – Володя найменший. Жили на Кремлівській вулиці поблизу кар'єр, балка. На літо мама разом із дітьми виїздила до села Водяного Кам'янсько-Дніпровського району, де жили родичі чоловіка. Син листоноші почав дорогу в спорт із гандболу, потім був біг на середню дистанцію. Володя страшенно засмутився, коли його переміг хлопчина із сусіднього класу, тоді учитель фізкультури Володимир Герман порадив спрямувати зусилля на стрибки у висоту.
  Одинадцятилітнім Ященко прийшов до тренера Василя Телєгіна. Високий, майже 165 см, худорлявий, дуже легкий, спокійний, серйозний, не лідер-заводій, не шибеник, а цілеспрямований хлопчик сподобався тренерові. Новенький мав талант і працелюбність, за що хлопці поважали його, дали прізвисько Яшка. Володя після кожного тренування записував у щоденник все: навантаження, відчуття й думки. Коли на спартакіаді школярів щоденник поцупили, Володю охопило відчуття, що разом із щоденником украли частку його самого. Більше ніколи він не вів записів, не аналізував свої результати, а записувати було що.

Хоча б той політ над планкою у Річмонді (США) 4 липня 1977-го року, коли худорлявий хлопчина з обличчям мікеланджелівського Давида, одразу взяв кілька рекордів. Дома брав 2.26, а там замовив і взяв 2.27 (рекорд України – 2.28!). Потім узяв 2.29 (рекорд Європи – 2.30), подолав 2.31. Світовий рекорд 2.32, він бере замовлені 2.33 і замовляє 2.35. Спека 33 градуси, буквально нічим дихати, але всі погляди прикуті до Ященка, який чотири рази покращував власний рекорд. На американській землі він побив світовий рекорд, поставлений американцями. Світова сенсація: 18-літній запорожець не "флопом", а звичайним перекидним способом побив рекорд Європи та світу. Вісімнадцятилітнім він установив свій перший світовий рекорд для стадіонів – 233 см, через рік поліпшив його на один сантиметр, а також установив найвище досягнення для закритих приміщень – 235 см. При зрості у 193 см він мав вагу 78 кг, був координованим і швидким.
  Рекорд Ященка належав радянському спорту, а сам він належав радянській системі, тому його почали нещадно експлуатувати. Володя змушений був виступати за трьома графіками: юнацьким, юніорським і дорослим. Він зазнав страшного перевантаження. Не встиг відійти від Річмонда, а його вже везли на матч юніорів УРСР – Румунія. Глядачі прийшли подивитися, а у Володі не було снаги дати рекорд, він прислуховувався до себе і не чув натхнення для злету.

Після брали буквально з ліжка, інколи навіть шипівки не встигав узяти.

1978-го року Володю послали на чемпіонат Європи до Мілана, але відмовили тренеру. Ященко поставив перед керівництвом збірної СРСР: "Якщо мій тренер не їде – я теж лишаюся вдома". Зрештою, справу владнали на користь запоріжців. 5-годинна боротьба у секторі завершилася для Володі світовим рекордом для залів – 235 см. Його суперник німець Ральф Бальшмидт кинув спересердя шипівки на доріжку і вимовив: "З ним змагатися може тільки вертоліт".
  Після цього Володимира Ященка було названо найкращим спортсменом планети, щоденно він одержував по три тисячі листів.

Слава ніяким чином не змінила Володю: він лишався таким же з друзями, знайомими. Ященко належав до людей, які не вміли жити, бо не використовував славу для вирішення власних земних проблем. Разом із тим стрес завжди супроводжував Володимира, йому легше було стрибати в атмосфері напруження.



Він мав півтора роки світової слави: чемпіон Європи, три світові рекорди, найкращий спортсмен планети за 1978 рік. Заслужений майстер спорту СРСР, рекордсмен світу зі стрибків у висоту. 1979 року його фото обійшло обкладинки усіх спортивних видань світу, коли молодий запорізький спортсмен подолав фантастичну для того часу висоту: 2 метри 35 сантиметрів. Коли Володя йшов на світовий рекорд, він відбив п'ятку і нікому було навіть вколоти новокаїн, бо лікаря з економії не взяли.

Про його феноменальний політ у височінь ходили легенди, а Володя на тренуваннях з розбігу атакував верхню штангу футбольних воріт (257 см), залітав на неї і пірнав униз.
  З того часу його почали запрошувати почесним гостем на різні урочистості. Особливо цим відзначалася комсомольська зональна школа на Хортиці. Зазвичай, такі заходи закінчувалися пиятикою, під час якої багатьом хотілося випити особисто із знаменитістю. Володя по молодості, по доброті характеру не завжди міг відмовити. Дійшло до того, що Володі виділили квартиру в обкомівському будинку, а він так надегустувався, що не зміг сходити за ордером і ключами.

До Японії взагалі відправили у чому був. Коли його речі побачила японка, яка зустріла зірок із візком, вона була вражена. Після травми ноги талановитий парубок із ніжним, майже дівочим обличчям змушений був піти з сектору для стрибків. Неповторна спортивна кар'єра обірвалася.

Коли Володі була потрібна операція, йому намагалися довести, що у нас незамінних немає і – ганебно програли домашню Олімпіаду в Москві. Потім оговталися, зробили кілька складних операцій і вдома, і за кордоном. У Відні Володимиру зробили успішну операцію, він пройшов у Австрії курс післяопераційної реабілітації. Після повернення до Запоріжжя Володя практично відновив свої колишні показники: з трьох кроків долав висоту 205-207 см, але стрибки з повного розбігу не йшли: посттравматичний рефлекс самозбереження травмованого коліна давався взнаки. Це завадило здійсненню заповітної мрії – виступу на Олімпійських іграх у Москві 1980 року.

Йому допомогли закінчити університет, пропонували тренерську роботу: "Не моя це справа", але знайти себе він так і не зміг.
  Потім десятиліття забуття, трагедія особистості, яка не змогла пристосуватися. Дехто називав його слабовільним, не дуже контактним, схильним до надмірного споживання алкоголю. Володимир уникав журналістів, розмов про свої досягнення.

За чотири дні до смерті Володя сказав тренеру: "Шефе, поїду я до Москви, є доволі цікава пропозиція і хороша жінка чекає там на мене". Але не склалося…

У понеділок у стані найглибшої посталкогольної коми, коли мозок ні на що не реагував, його доставили до 9-ї міської лікарні. Вивести його із цього стану лікарі не змогли.

У четвер 29 листопада 1999 року на цифрі 41 обірвалося життя Володимира Ященка.