Текст все ж таки має стабільність. Текст зчитує різні змісти й породжує інтертекстуальність. Зрештою, текстів можна уникнути.
Хтось колись зазначив, що із друком Біблії, диявол увійшов в цей світ із фарбою. А чому, скажімо не з друкованим механізмом чи друкувальними пластинами. Перші книги, щоб собі уявити , були чимсь таким глобальним, як скажімо, на сьогоднішній день придбати двохкімнанту квартиру : підготувати пергамент, заколотити фарби, виписати вручну, задіяти ненайгіршого ілюстратора, продумати форму книги, самої палітурки/ з дубових дощечок чи оливкових/ - і вдихнути аромат потойбічного досвіду-пам'яті-абстракції, можна довго продовжувати.
Окремі полотна окремих митців теж є Книгами, з безліччу описових контекстів й символіки. Зрештою, все є Текстом, буття є текстом й знаком чи сукупністю знаків. Знак є символом й матеріальною картою суто астральних коливань та модифікацій.
Можна книгу й не читати, бо є книги, які варто просто мати. Не дивуйтесь тому, що ви так багато купуєте книжок й не читаєте їх- це абсолютні знаки, які потребують тільки локаційного задіяння.
Від деяких книжок може бути користь: коли є фактори часу, умов та ситуації о-знайомлення.
Текст несе певну інформаційну складову, хоча сприйняття та розуміння індиферентне й феноменологічно неоднозначне - в цьому певною мірою й є Завдання чи меседж чи посилання, чи постіж.
Хоча зараз стало актуальним все зводити до гри симулякрів й форм безоден, але симулякр теж є і текстом і символом й позбавити його цього вкрай важко. І чи варто.
Хоча для усього Нового та Новітнього потрібними є певні перед-умови. Для текстів ціле життя чи його частини , для відтворення книги - ресурси й часові грануляції. Так свого часу текст отримав полізначимість в моментах окремих перекладів. Так свого часу Птолемей просив перекласти Святий текст з іудейської на грецьку - й сотні змістів та образів нахлинули в нове буття. Все ж таки феномен Вавілонської башти настільки є бездонно невичерпним та феноменологічно каузальним...не факт, що, якщо б планетою розширювалась одна мова, все було однозначно зрозумілим. І наскільки зрозумілим. І чи потрібною є взагалі розуміння.
Проговорення є більш суттєвим. Коли спілкуєшся із аудиторією- отримаєш Логос Єднання із всезагальним струмом Загальних істин та розумінь. Істина теж є симулякром, але вона в кожного своя, як і в кожного Свій Вавілон. Розумієш, що усі носії Агній-знань та текстових сутностей , усі персоналії окремих істричних періодів є Носіями однієї й тої самої плазмоїдної всесвітньої єдиної космічної -позакосмічної Суті-істини- образу-знаку й мета одна та проста - біфуркація внутрішньої емпірії. Зрозуміло, що це не моє індивідуально авторське, що підгледів це в Лінча, а він в Кокошки чи навпаки - чи це знову ж таки прояв Всезагального Всеєдиного всесвітньо важливого могутнього сенсу підсенсів, але є Час й є момент розкриття часу через знаки-явища чи явища-сутності : тому все має виправдання, якщо цього виправдання немає його б просто вигадали одного чудового вечора в літературному диспуті-обговоренні. Лінч був психологом й практикував східну дисциплінарію сходження духу та його відходження- тому все так і будбулось , плюс магія геномів та атомарні біоенергетичні кляузури- одним словом текст є всім і нічим одночасно й есею цю завершу по -лінчівськи акуратно несподівано й випадково з певних причин....
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
