Владислава Ільїнська

22 березня 2018
Марина

так невагомо, як немов би 
ти здав усі свої бажання 
і щось умовно невимовне 
тепер мерцем тебе вважає 
ти зачиняєшся у скрині, 
ти зачиняєшся у скроні 
ніщо тепер на тебе вплине 
ніщо тепер тебе боронить 
ніщо тебе тримає міцно 
ніщо тебе кидає долу 
і ти наповнюєшся змістом, 
так неврятовно, 
так чудово

24.09.2016

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше