Вітер забере наші печалі,
Прочитає дощ наші листи.
Знаєш, ми цього не помічали,
Адже ми потрібними були.
Хтось для нас приносив дощ у спеку,
Хтось слова кохання дарував.
І в цю мить, не вічну й не далеку,
Хтось останній раз поцілував.
Знаєш, ми цього не розуміли,
Що були потрібними людьми.
Те, що мали, зовсім не цінили,
А тепер самотні і чужі.
Ми не цінували наше щастя,
Не робили, щоб було до ладу.
Ми не відвертали всі напасті
І не шепотіли ми "Люблю".
Не клялись у вірності й чеканні
І не зігрівали ми чужі серця.
Все життя пройшло у сподіванні,
Все життя, немов в театрі гра.
А тепер самотні і незнані,
Ми забуті, як старі стрічки.
Вітер забере наші печалі,
Прочитає дощ наші листи...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
