Віта Литовська на вулиці Штірліца

Топоніми одного маршруту.

Сідаю у маршрутку до музею у Пирогові. Через деякий час заходить тьотінька і питає: «До музєя Піраґова доєду?». Хочеться сказати, як і неодноразово, – ні , не доїдете. Сідайте на метро до залізничного вокзалу, беріть квиток до Вінниці. Там і є музей Пирогова, видатного  хірурга. А до музею архітектури та побуту України, або просто – «музею у Пирогові» доїдете. Та село, в якому розташований цей музей, називається Пирогів, а не «Пирогов і не Пирогово»
Їдемо трохи далі. Тихо тішуся, що водій не включив на весь салон радіо «Шансон» чи «Руссскоє радіо» і не мені не доведеться псувати собі та йому настрій.

Водій питає у пасажирів:  «На Совках виходять?». Зупинка називається «Радгосп Совки». Саме село знаходиться вже давно у межах Києва та не тут, а десь за п’ять кілометрів, у кінці жулянського летовища, ближче до вулиці Лобановського. А у цій місцевості дійсно колись був радгосп «Совки». Ще у 70-х роках я бачив обабіч окружної дороги білі коров’ячі ферми. Але старі мешканці цього вже київського села називають його Сівки, бо ж такі правила української мови: бджоли – бджілки, корови  - корівки, сови – сівки. Та й річка Сівка там протікає. У старих документах, ще Речі Посполитої, село вже називається по-польськи – Совки  - Sowky. Кожен окупант нав’язує свої мовні правила.
Зупинка «Жуляни». Також проблема, бо село колись називалось Жиляни. Ще й до цього часу є у Києві вулиця Жилянська. Чому і коли село стало Жулянами – невідомо.

На маршрутці, якою я рухаюсь, кінцевою зупинкою зазначено Чапаєвка.  Ще десь у 90-х, роздивляючись довоєнну мапу «Київського Укріпрайону» (військова оборонна мапа)  відкрив для себе приємну несподіванку, - село Чапаєвка, що також давно вже входить у межі Києва, колись носило поетичну назву Вита Литовська. Про це також вам кожен корінний мешканець цього села скаже. Саме ВитА, з наголосом на «а». Чапаєвкою воно стало тільки 1957 року.
На мою радість знайшлися місцеві краєзнавці, які у 2018 році через місцеву раду повернули історичну назву села і тепер воно знову називається Віта Литовська. Але на жаль не Вита, а Віта. У чому ж річ?  А річ  у тому ж таки окупаційному перекладі. А також у тому, що через село протікає річечка, яку місцеві називають Вита (з наголосом на «а»), тобто кручена, така що в’ється, від слова «витися».
Російські просвєтітєлі українського народу не збагнули, що російською треба було б назвати річечку «Витая», але просто записали в каталоги як «Вита». Це було ще у 19-му сторіччі. За наших часів топоніми та гідроніми почали писати українською мовою. Та знову, не порадившись із місцевими краєзнавцями,  а у себе в кабінетах мовники просто перекладали з російської мови на українську. Ось так і виникла Віта, мабуть  з латині, що означає «життя».  За СССР навіть були теорії про литовське походження цієї назви  від імені Вітовт у добу Литовсько-Руську, та й багато інших безглуздих гіпотез. А все дуже просто – йдіть та спитайте аборигенів. І не кепкуйте з їх вимови та, начебто, неосвіченості. Прислухайтеся.
До речі, така ж історія трапилася із прихарківським селом Деркачі (є така пташка  - деркач). Росіяни вимовляли цю назву по своєму «Дєрґачі» (мабуть від слова «дьорґать»), та  й так і записали, а при зворотньому перекладі Деркачі стали Дергачами. І це не поодинокі приклади.
На пошану краєзнавців зараз у Вікіпедії зазначено, шо правильнішим, на думку авторів,  було б і річка Вита (з наголосом можна сперечатись, бо, що стосується крученого предмета жіночого роду, то кажуть і вИта  і витА) і село ВитА Литовська.
Але ж бідна річка! У неї не тільки украли сенс назви, а й фізично покалічили, порізали.
Розгадкою до цієї трагедії є село із офіційною назвою «Віта Поштова», яке знаходиться десь за 14 кілометрів від Віти Литовської. Та ж сама історія. Село знаходилось на березі тієї самої річки Вита. Але дивимося на мапу – щось не те. Тут річка позначена з назвою Сіверка!  Справа у тому, що внаслідок антропогенного фактору, простішими словами - внаслідок людської діяльності – меліорації, різних загат і гребельок, річка Вита десь після села Ходосівка губиться у болітцях та переходить у грунтові води. Тобто вона пересихає. Треба зазначити, що тепер  ніхто і не здогадується, що у своїх верхів’ях, цей струмок був   повноводною річкою. Зараз цей струмок вже у червні пересихає. Тільки з околиць Кончі-Заспи річка знову з’являється. Тому у гідрологів і виникла ця безглузда ідея назвати верхню частину річки Сіверкою. А це та ж ВитА.

Смішну назву придумали комуністи для Вити Литовської -  Чапаєвка.  Це не в честь реального червоного  комдива часів громадянської війни Василя ЧЕпаєва,  а в честь головного героя радянського фільму кінця 30-х років ЧАпаєва (там де Пєтька і Анка).  Дивуюся, чому не назвали десь вулицю іменем кіношного героя Штірліца. Але, без іронії, це варто було би зробити десь у Нікополі, але з маленькою відміною – «вулиця Штіґліца».

Ні, не штандартенфюрера Штірліца-, - це прізвище вигадане Юліаном  Семеновим, автором художнього твору про радянського розвідника. Прізвищ Штірліц у Німеччині немає і не було. Якби навіть і було, воно б все одно вимовлялось я Штіґліц, бо у німецькій мові звук «р» є гаркавим і вимовляється як «ґ». А Людвіга та його сина Олександра Штіґліців, російських  баронів німецького походження, що мешкали у Петербурзі та  десь із половину 19 століття володіли низкою  сіл, які зараз розміщені у Січеславській та Запорізькій областях біля Нікополя з центром у селі Грушівка.

Товариш Тараса Шевченка Олександр Афанасьєв-Чужбинський у своїй книзі «Нариси Дніпра» дослідив майже усі придніпровські села від Катеринослава та до впадіння у Чорне море. З великою теплотою і розчуленням він описує побут українських селян - кріпосних барона Штіґліца  – чисті хатки, міцні господарства та заможні веселі люди. Просто якась утопія! Звісно ж, він порівнює ці села з іншими селами на схилах Дніпра, що належали питомим  московитам, які нещадно гнітили українських селян – бідні,  обідрані та голодні люди та почорнілі хатки – «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть.»

Можливо було б  і варто вшанувати цих людяних Штіґліців. Хоча все ж таки, це, скоріше, російська історія.

А українська історія повинна мати свої питомі топоніми і назви - ВитА Поштова, ВитА Литовська, річка ВитА, ВитОї, ВитІй,  Саме такий має бути наголос.  І не Пирогово, не Совки, не Чапаєвка. 
Отак я їхав 576-ю маршруткою та й думку гадав.
А кабінетним спеціалістам з топонімів та гідронімів є важлива порада - не соромтесь питати у старих місцевих жителів, як називається їхнє село чи  річка. Це ніколи не пізно.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Гайда до Італії: що треба знати перед мандрівкою у країну пристрастей
Надворі в повному розпалі літо - саме час планувати, куди ж поїхати у відпустку. Пропоную добряче обдумати варіант з темпераментною Італією, місцем пасти, оливок та постійного натхнення. Якщо ви вже задумалися, прочитайте 10 речей, які потрібно знати про один з центрів світової моди. А може, ви побували вже у цій колоритній країні? Гайда ділитись враженнями!
Читати більше
#AmericanOutliers: нестандартні полотна аванґардистів пройдешнього століття
Про прагнення бути бунтівниками і творцями свого світу, необмежені світогляди, культурно-естетичні виклики аванґардистів ХХ століття. Незвичні рішення, багатство кольорів - усе це про тих, кого суспільство не могло довгий час прийняти.
Читати більше