Віта Литовська на вулиці Штірліца

Топоніми одного маршруту.

Сідаю у маршрутку до музею у Пирогові. Через деякий час заходить тьотінька і питає: «До музєя Піраґова доєду?». Хочеться сказати, як і неодноразово, – ні , не доїдете. Сідайте на метро до залізничного вокзалу, беріть квиток до Вінниці. Там і є музей Пирогова, видатного  хірурга. А до музею архітектури та побуту України, або просто – «музею у Пирогові» доїдете. Та село, в якому розташований цей музей, називається Пирогів, а не «Пирогов і не Пирогово»
Їдемо трохи далі. Тихо тішуся, що водій не включив на весь салон радіо «Шансон» чи «Руссскоє радіо» і не мені не доведеться псувати собі та йому настрій.

Водій питає у пасажирів:  «На Совках виходять?». Зупинка називається «Радгосп Совки». Саме село знаходиться вже давно у межах Києва та не тут, а десь за п’ять кілометрів, у кінці жулянського летовища, ближче до вулиці Лобановського. А у цій місцевості дійсно колись був радгосп «Совки». Ще у 70-х роках я бачив обабіч окружної дороги білі коров’ячі ферми. Але старі мешканці цього вже київського села називають його Сівки, бо ж такі правила української мови: бджоли – бджілки, корови  - корівки, сови – сівки. Та й річка Сівка там протікає. У старих документах, ще Речі Посполитої, село вже називається по-польськи – Совки  - Sowky. Кожен окупант нав’язує свої мовні правила.
Зупинка «Жуляни». Також проблема, бо село колись називалось Жиляни. Ще й до цього часу є у Києві вулиця Жилянська. Чому і коли село стало Жулянами – невідомо.

На маршрутці, якою я рухаюсь, кінцевою зупинкою зазначено Чапаєвка.  Ще десь у 90-х, роздивляючись довоєнну мапу «Київського Укріпрайону» (військова оборонна мапа)  відкрив для себе приємну несподіванку, - село Чапаєвка, що також давно вже входить у межі Києва, колись носило поетичну назву Вита Литовська. Про це також вам кожен корінний мешканець цього села скаже. Саме ВитА, з наголосом на «а». Чапаєвкою воно стало тільки 1957 року.
На мою радість знайшлися місцеві краєзнавці, які у 2018 році через місцеву раду повернули історичну назву села і тепер воно знову називається Віта Литовська. Але на жаль не Вита, а Віта. У чому ж річ?  А річ  у тому ж таки окупаційному перекладі. А також у тому, що через село протікає річечка, яку місцеві називають Вита (з наголосом на «а»), тобто кручена, така що в’ється, від слова «витися».
Російські просвєтітєлі українського народу не збагнули, що російською треба було б назвати річечку «Витая», але просто записали в каталоги як «Вита». Це було ще у 19-му сторіччі. За наших часів топоніми та гідроніми почали писати українською мовою. Та знову, не порадившись із місцевими краєзнавцями,  а у себе в кабінетах мовники просто перекладали з російської мови на українську. Ось так і виникла Віта, мабуть  з латині, що означає «життя».  За СССР навіть були теорії про литовське походження цієї назви  від імені Вітовт у добу Литовсько-Руську, та й багато інших безглуздих гіпотез. А все дуже просто – йдіть та спитайте аборигенів. І не кепкуйте з їх вимови та, начебто, неосвіченості. Прислухайтеся.
До речі, така ж історія трапилася із прихарківським селом Деркачі (є така пташка  - деркач). Росіяни вимовляли цю назву по своєму «Дєрґачі» (мабуть від слова «дьорґать»), та  й так і записали, а при зворотньому перекладі Деркачі стали Дергачами. І це не поодинокі приклади.
На пошану краєзнавців зараз у Вікіпедії зазначено, шо правильнішим, на думку авторів,  було б і річка Вита (з наголосом можна сперечатись, бо, що стосується крученого предмета жіночого роду, то кажуть і вИта  і витА) і село ВитА Литовська.
Але ж бідна річка! У неї не тільки украли сенс назви, а й фізично покалічили, порізали.
Розгадкою до цієї трагедії є село із офіційною назвою «Віта Поштова», яке знаходиться десь за 14 кілометрів від Віти Литовської. Та ж сама історія. Село знаходилось на березі тієї самої річки Вита. Але дивимося на мапу – щось не те. Тут річка позначена з назвою Сіверка!  Справа у тому, що внаслідок антропогенного фактору, простішими словами - внаслідок людської діяльності – меліорації, різних загат і гребельок, річка Вита десь після села Ходосівка губиться у болітцях та переходить у грунтові води. Тобто вона пересихає. Треба зазначити, що тепер  ніхто і не здогадується, що у своїх верхів’ях, цей струмок був   повноводною річкою. Зараз цей струмок вже у червні пересихає. Тільки з околиць Кончі-Заспи річка знову з’являється. Тому у гідрологів і виникла ця безглузда ідея назвати верхню частину річки Сіверкою. А це та ж ВитА.

Смішну назву придумали комуністи для Вити Литовської -  Чапаєвка.  Це не в честь реального червоного  комдива часів громадянської війни Василя ЧЕпаєва,  а в честь головного героя радянського фільму кінця 30-х років ЧАпаєва (там де Пєтька і Анка).  Дивуюся, чому не назвали десь вулицю іменем кіношного героя Штірліца. Але, без іронії, це варто було би зробити десь у Нікополі, але з маленькою відміною – «вулиця Штіґліца».

Ні, не штандартенфюрера Штірліца-, - це прізвище вигадане Юліаном  Семеновим, автором художнього твору про радянського розвідника. Прізвищ Штірліц у Німеччині немає і не було. Якби навіть і було, воно б все одно вимовлялось я Штіґліц, бо у німецькій мові звук «р» є гаркавим і вимовляється як «ґ». А Людвіга та його сина Олександра Штіґліців, російських  баронів німецького походження, що мешкали у Петербурзі та  десь із половину 19 століття володіли низкою  сіл, які зараз розміщені у Січеславській та Запорізькій областях біля Нікополя з центром у селі Грушівка.

Товариш Тараса Шевченка Олександр Афанасьєв-Чужбинський у своїй книзі «Нариси Дніпра» дослідив майже усі придніпровські села від Катеринослава та до впадіння у Чорне море. З великою теплотою і розчуленням він описує побут українських селян - кріпосних барона Штіґліца  – чисті хатки, міцні господарства та заможні веселі люди. Просто якась утопія! Звісно ж, він порівнює ці села з іншими селами на схилах Дніпра, що належали питомим  московитам, які нещадно гнітили українських селян – бідні,  обідрані та голодні люди та почорнілі хатки – «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть.»

Можливо було б  і варто вшанувати цих людяних Штіґліців. Хоча все ж таки, це, скоріше, російська історія.

А українська історія повинна мати свої питомі топоніми і назви - ВитА Поштова, ВитА Литовська, річка ВитА, ВитОї, ВитІй,  Саме такий має бути наголос.  І не Пирогово, не Совки, не Чапаєвка. 
Отак я їхав 576-ю маршруткою та й думку гадав.
А кабінетним спеціалістам з топонімів та гідронімів є важлива порада - не соромтесь питати у старих місцевих жителів, як називається їхнє село чи  річка. Це ніколи не пізно.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як вибрати сережки відповідно до форми вашого обличчя
Час від часу ми розповідаємо про те, як світ і мода змінюють одне одного. Мабуть, ви самі це відчуваєте по тому, як змінюються тренди. Адже вони чутливі до культурного підґрунтя. Сьогодні ми поговоримо про прикраси, зокрема про золоті сережки. Розповімо, як правильно обрати і купити золоті кульчики, які будуть личити формі вашого лиця.
Читати більше
ЖИВОПИС ВАСИЛЯ ПОПОВИЧА: НЕЗЕМНА КРАСА КАРПАТСЬКИХ КРАЄВИДІВ, ЧАРІВНІ МІСЬКІ ПЕЙЗАЖІ, СОКОВИТІ НАТЮРМОРТИ
У його роботах немає напруги, драматизму, а є спокій і мальовнича привабливість природи; принадність для прогулянок і споглядання старовинних вулиць і будинків; розкішність зображеного в натюрмортах.
Читати більше
8 порад, як подбати про навколишнє середовище
У часи, коли в Україні війна, а у світі коїться казна-що, ми часто забуваємо про важливі речі. Сьогодні мова піде про одну з них — навколишнє середовище. Й ось дружнє нагадування, як ми можемо йому допомагати.
Читати більше