Віра в добро поміж людьми

23 березня 2017
Анатолій Власюк
Михайло Коцюбинський. П’ятизлотник.
 
Коли читаєш це оповідання письменника, написане 1892 року, складається враження, що він передбачив голодомор в Україні.

"І там люди голодують… Господи! Всюди лихо товчеться, а там таки справжнє лихоліття… голод… Добре, як хто має спроможність запомогти чим, а нам коли б самим з голоду не загинуть…".

"А кажуть, в якійсь стороні тепер голод… Справжній голод… І не село, не два, а. кажуть, сила людей без скибочки хліба, мруть з голоду…".

"Хома не знав, у яких се сторонах голодують люди, якої вони віри, якою мовою говорять, він лиш чув, що вони голодні, і йому ввижалася сила голодних, змарнілих, сумних людей, що з туги та голоду мало не гавкають, як пси, і нізвідки поради немає бідолашним…".

Насправді це священик у церкві читав уривки з Біблії, в яких мовилося про голод. Але й саме оповідання Михайла Коцюбинського було написане не на порожньому місці. У той час голодувало декілька російських губерній. Письменник разом з іншими організовував допомогу голодуючим. До Коцюбинського звернулися з листом. Там була пропозиція видати в Одесі український літературний збірник "Запомога", призначений на користь голодуючим. Видавець сподівався, що тема голоду допоможе уникнути цензури. Але відповідь церберів була суворою: "Рукопис не повинен бути дозволений до друку".

Пізніше "П’ятизлотник" був виданий окремим виданням у Чернігові завдяки Б. Грінченку.

Оповідання Михайла Коцюбинського привернули увагу Панаса Мирного. Фактично це була перша рецензія на його творчість. Маститий письменник зауважив:

"Судячи по "Хариті", "Ялинці" та "П’ятизлотнику", у Вас, видно, добродію, не стратилася віра в добро поміж людьми… Віруйте, добродію, в нього і надальше; ця віра так бадьорить і втішає! Бо що б воно було, якби та віра перервалася? Тяжкий сум, пекучий жаль та неугавний лемент носився б над нашою бездольною землею, краяв би на шматочки лихом здавлені серця… Годі нам плакатись, годі сумувати! Показуйте нам, добродію, хоч невеличку цяточку того просвітку, що красить наше життя. Ви так докладно умієте з цим справитись. Не кажіть, що то дрібнички. Хоч то невеличкі квіточки, та які запашні, з якими яскравими кольорами! Якщо з тих дрібних квіточок та зв’язати букета, то всім буде навдивовижу. По правді кажу Вам, що мені давно вже не доводилося читати нічого такого. Читаєш – жалем, як кип’ятком, обдає, а скінчиш – радістю серце заб’ється, що все так скінчилося добре; що життя наше, хоч і палюче, та не без радощів, не без віри в добро. І через те якось тепло стає на душі, легко на серці. Щасти ж Вам, доля, подати найбільше таких дрібничок і пошли Вам побільше здоров’я та віри в свої сили. Не дуже шкодуйте на те, що приходиться працювати без критики: Ваше здорове почуття покаже Вам, куди простувати".

Сюжет оповідання простий. Старі Хима і Хома віддають п’ятизлотника у церкві для тих, хто голодує. Це останнє, що вони мали.

"Усмішка щастя розіллялась по обличчю в старої; вона обмацала вузлик, обережно розв’язала його і вийняла звідти старий білий п’ятизлотник. Довго розглядала Хима той п’ятизлотник, обертаючи його на всі боки, здмухуючи з нього порох. Давно-давно, як ще вона віддавалась, бабка її кинула їй того п’ятизлотника на посаг; з того часу "білі гроші" перетривали не одну лиху годину, а Хима таки не видала їх, заховала, як найдорожчий скарб. Вона знає, нащо ховає тії гроші: ото, як дасть Бог дочці її, що недавнечко одружилась, дитину, та ще й дівчинку, баба подарує того п’ятизлотника внучці, бо вже Бог знає, чи діжде вона кинути ті гроші на посаг унучці. Матиме внучка пам’ятку, знатиме, що мала бабку… Не раз і не два марила Хима над сією думкою та звикла до неї так, що вже й не уявляла собі, як можна іншим способом розлучитись з п’ятизлотником…".

Ось і хліб закінчився у старих, але Хима не дає Хомі п’ятизлотника, аби він купив їсти. Перебиваються картоплею, охляли зовсім, але монетка надійно лежить на дні скрині.

Коли приходить у гості сват, його нічим вгостити. Хома мусив позичити у сусідів горілку, Хима наварила картоплі – тим і почастували.

Ніхто не позичає хліба старим, у самих нема. Аж тут прийшли соцький з десятником правити подать. П’ятизлотник і тут встояв, але мусили віддати свитку старого.

Добре, що хоч пан позичив гроші в рахунок майбутнього відробітку. "Щасливі зараз нараялись відібрати свиту, а на решту купити кукурудзяної муки на малаї, бо житня дорога. Хоч не хліб, а все ж веселіше буде, ніж на самій бараболі".

Думка про голодуючих десь там, у незвіданих країнах, про що казав на проповіді священик, не дає спокою старим. Разом вони вирішують віддати ті гроші на потреби нещасних.

"Того ж таки дня піп виймав гроші з карнавки. Побачивши межи мідяками срібний п’ятизлотник, він немало здивувався.

– Дивіться, – казав він, розглядаючи старі гроші, – а я й не знав, що межи моїми парафіянами є такі багатирі!..".

Чужу біду з Біблії старі сприйняли як власну, що відбувається в нинішні часи.

Оповідання "П’ятизлотник" письменник присвятив "любій матері". Мабуть, дороге воно було йому і нагадало щирість жінки, завдяки якій він народився.
 
Анатолій ВЛАСЮК
10 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше
"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше