Віночок

У лісі, де жила пані Миша з родиною, завжди тихо, бо усі живуть у злогоді. Ніхто нікого не ображав, а якщо і образив ненароком, намагався вибачитися. Молодших вчили про старих піклувалися. Пригощали один одного: хто колоском та зерняттком, а хто і ягідкою солодкою. Віталися зранку. Доброї ночі вечорами одне одному бажали. 
 
Добре в лісі, тепло на галявинці, яскраво у полі. Влітку скрізь однаково добре, коли тепло і сонечко, та й коли теплий літній дощик з веселкою теж приємно. 

Ой, а як подобається мишенятам дивитися, як це чудо над землею розкривається і різнобарв'ям виблискує. 
Вибіжать на мокру травичку, що кліпає, немов оченятами, крапельками дощу, і дивляться, як високо у небі над полем і лісом, немов занурюючи всіх у казку, розкривається дивовижна та різнокольорова квітка. 

Питають у мами Мишки: 

- Що це таке гарне? Як з'являється на небі? 

І тоді мама Мишка вирішила розповісти мишенятам легенду про віночок, який врятував звірів. 

Вони сіли в тіні ліщини і мама Мишка почала розповідь: 

"Одного разу у полі, що біля лісу розкинулося, з'явилися дивні тіні. Де промайне темна тінь-стріла, холодом повіє, горем зашурхотить, там і сльози ллються, пташенята гинуть, тваринки маленькі. Діточок оплакували, будинки зруйновані. В'ються чорні тіні по траві, ховаються за дерева. Страшно стало у лісі. Страшно стало у полі. Ніби й літо спекотне, а холодом віє. Не пускають мами малюків на волю побігати, погратися. І тоді вирішили звірі і птахи, чиї домівки страждали від невловимих чорних тіней, боротися за своїх рідних. Але, що робити, вони не знали. 

Пішли вони за порадою до дідуся Ворона. Так, до того самого Ворона, з сивим пір'ям у крилах, що і зараз живе на розлогому дубі.

- Скажить нам, дідусю Ворон, як домівки свої, дітей своїх від біди вберегти? – прохали звірі. 

Ворон довго думав, літав над полем, придивлявся, а повернувшись на гілку на старому дубі на узліссі, дав птахам пораду: 

- Чув я ще від прадіда, що під дубом цим похований, колись давно вже приходив в наші края з вологих, болотяних місць страх невидимий. Холодом віяло від тіней, що миготіли в окрузі, забираючи дитинчат з домівок. Багато тоді було сліз. Багато сумних пісень вплакали. За багатьох тоді вічний скорботник Бугай на болоті свою пісню відспівав. Так ось, перемогти силу тіней можна, оточивши будинки мотузочкою з трав польових у кільце звитою. Це знаю, а от як мотузочку вити, я не знаю, нічим допомогти не можу. Давно це було, вже й не залишилося тих, хто пам'ятає, що за трави були та що за сила в цих травах. 

Подякували звірята дідусеві, але опустили крила. Що за мотузочка з трав, як її вити, ніхто не знав. Вони раз у раз приносили якісь травинки, оточували ними свої домівки, але нічого не допомагало. Сичали тіні, зникали малята. 

І ось, одного разу по шелесту лісовому, по колисанню зеленотравному та по хвилях ковилевих прийшла звістка, що десь за лісом, за полем пшеничним, в степу біля кургану, на якому росте стара акація, живе в її корінні стара миша-полівка, що знає секрет трав, якими можна зупинити страшні тіні. 

Відразу ж вирушили мешканці, що зазнали нападу ворога, до старої мишки-травниці. Вона дійсно виявилася дуже сива і згорблена, жила з помічницею Ящіркою, майже не покидаючи нірку. Вислухала вона плач материнський, похитала головою і сказала: 

- Дарма так далеко летіли, бігли, та й не бачили, що порятунок під вашими ногами. Будь-який колосок, травинка, квітка, зібрані на землі, яку ви любите, захищає, ось ваша сила. 
 
Збирайте різнобарвне зеленотрав'я, що росте біля вашого будинку. Подивіться на степи, як хвилюються вони, як манять ковилою, ніжно мерехтять незабудками і дражнять небо білими ромашковими хмарами. Тож збірайте, що душа забажає, що до ока впаде, чи то деревій, чиї квіточки схожі на зірки; чи зозулині черевички, що сховалися під акаціями; волошки, що притихли в житі; жовту запашну арніку; буркун, що заграє з вітром; батоги ніжно-рожевих в'юнків; червоні, немов захід сонця, маки; рожеву, немов світанок, конюшину; трави пухнасті, наче вії косулі; тугі гілки калини; коси верби, розчесані рікою; липу, що дурманить медовим співом; різьблені листя могутнього дуба, - кожна квітка, травинка, гілочка прийде вам на допомогу.

А нахиляючись до землі, щоб квітку зірвати, просіть її про захист, поливайте її сльозами і благаннями, що із серця ллються, просіть про допомогу від ворогів, що прийшли у ваші краї. Земля почує ваше серце. Все зібране плетіть в одну тугу косу, пускаючи між квітами і травами нитки огневиці польової, і благання свої вплітайте, і сльози, і дитячий сміх, і дитячий плач, і материнську любов, і щебет стрижів, і плач бугая, і пісню жайворонка. Все це вплітайте у вінок-кільце, яким і обгородіть свої будинки та землю. Але робити це потрібно для всієї землі спільно. Щоб серце кожного вплелось, щоб одна домівка загальною стала. Піде біда. Не зможе тінь шипляча перейти стіну, виплетену у вінок з молитов материнських, трав чарівних і сили землі рідної, - роз'яснила стара полівка, - і пам'ятайте, це важливо, щоб під час бою бува не зів'яв вінок, щоб не засох, щоб палила тіні холодні сила його гаряча. 

Три дні і три ночі всі птахи, мишки, звірі збирали трави і плели вінок захисний, лелеки і жаби приносили воду зі струмка, щоби зволожити квіти і трави. І чим більшим ставав вінок, його коло, тим сильніше усі відчули могутність землі, що прокидалася, гріла їх, давала сили летіти, боронити, жити. 

І коли замкнулося коло, стали птахи і звірі всередині вінка, витканого з квітів, любові та болю, гілок і благань, і побачили, як повзли до них тіні, сичачи і кидаючи, як погрозу, холод смерті, але не могли вони подолати силу віночка, який захищав тих, хто звив його, від холодної тіні. 

А коли квіти починали в'янути, раптово з'являлись хмаринки, і поливали всіх дощиком, знову оживали квіти і трави у віночку, та утримували силу тіней до тих пір, поки вони назавжди не пірнули у своє болото. 

І коли закінчився бій, в подяку за допомогу, підняли пташки вінок до самого неба, ніби коронуючи його різнокольоровою короною, звитою з тепла, любові та запашних квітів. 

І в той момент, коли небо прийняло дар, розсипався вінок на сотні іскринок, які зібралися в різнобарвні стрічки: червону, помаранчеву, жовту, зелену, блакитну, синю, фіолетову. 

Так народилася веселка. А віночок став символом захисту від усякого лиха", - закінчіла свою розповідь мама Мишка. 
 
Тепер мишенята ще більше полюбили веселку, адже у неї таке важливе призначення - охороняти наш світ. Та ще краще зрозуміли призначення світу навколо них, якщо ти любиш свою землю, то у неї для тебе все знайдеться: і сила, і допомога, і захист, і чарівні трави, і мудрість, які сплелись у віночку життя.

***
 
После этой сказки все наперебой рассказывали о том, как видели радугу, и у всех девочек дома есть фото в украинском веночке, и когда-то весной, до войны, они плели веночки из одуванчиков. 

- А одуванчики тоже для защиты подходят, - интересуются, даже не заметив, как уже из сказки всё переносят в жизни. Это хорошо, значит нравится, останется в душе. 

- Конечно, это ведь наши одуванчики, с нашей родной земли. А вы знаете, если вы сфотографировались в веночке, он будет вас защищать теперь всегда, - подбодрила я детей.
 
Девчонки обрадовались. Пообещали принести показать фото. А мальчишки, они у нас самые маленькие оказались в нашем импровизированном детсаду, расстроились, мол, у девочек есть защитные веночки, а у нас нет. Так как в степь нельзя, а возле двора у нас всего лишь небольшое поле, но, слава Богу, без мин и попаданий, чистое, мы пошли за цветами. Нашли и ромашку, и донник (буркун), правда больше травки в веночек пришлось вплетать, любыстка добавили, мягких перышек тысячелистника, пару веточек мяты, колоски пырея. Но детвора собирала травки все вместе, дружно. Моя старшая дочка сплела веночек и все по очереди в нем сфотографировались для мам на телефон. И снова от детей не было вопросов по языку. Больше по плетению веночка.