Він пахне тобою...

Він пахне тобою. Трохи жасминами, трохи апельсиновою цедрою. Трохи корицею.
Тому ароматові хочеться скоритися. Так, ніби вже нічого не жаль. Так, наче знову позаминуле літо…
Він пахне тобою. У нього, як і в тебе, широченні стіни пліч. І тонесенькі поручні зап’ясть. Він близько.
Дуже близько…не ти…Його хочеться слухати. Усіма ниточками моєї сукенки. Його хочеться торкатися. Танцюючою з вітром фіранкою…його хочеться…
Мені забракне сміливості залишитися. Щоби втратити над собою контроль.
На передостанній зупинці я вибіжу з пустої маршрутки. З мене вибіжать слідом за ним мої дикі фантазії…
Твої  вікна – отам…на четвертому. Дивитимусь на білотихі ролети. І як востаннє заплачу ним-тобою-нами…снами. Я могла би спати тут, у цьому весняному парку. І їсти з голубами шматочки неба.
Не зводити погляд з твоїх вікон. Не зводити докупи частинки своїх поламаних фантазій…
я хочу, щоб ти пам’ятав мою усмішку…щоби вона тобі снилася там…а твоя – щоб мені…
Він пахне тобою…нарешті зустріла того, хто може пахнути тобою…  
Я могла би йому розповісти про тебе. Про всі магніти на твоєму холодильнику.
Про мою футболку у твоїй шафі. Про Стінга, що ніколи не замовкає в mp3.
Про те, що написано на дев’ятнадцятій  сторінці у твоєму блокноті… я могла би…і не змогла…
Тобі хоч там добре? Тобі хоч там тепло? Хтось пече твої улюблені чизкейки?
Хтось вмикає на стовідсоткову гучність Стінга? Ти носиш чиюсь синю футболку, а хтось – твою білу розтягнуту майку?
Ти цілуєш когось своїми обвітреними сухими співучими губами у скроні?...
Цієї весни – повінь. Тік-ток, тік-так…йду під дощем…не поспішаючи… потоки води…наді мною…піді мною…
між тобою…ним…дим…гуркочуть автомобілі, швидко кліпаючи віями двірників…багато шуму…і вологи…
Майже біжу…прошмигуючи між кольоровими автівками старезного міста… люди ховаються парасолями…
від болю…не помагає… дощ ллється… з кафе навпроти моєї самоти пахне глінтвейном…
Мій столик вбрався у синьо-біле, наче моряк, що тільки-но вернувся із плавання.
Його не причепилася клята морська хвороба…він був не сам…а повернувся удвічі старшим…
синьо-біле…то таки наші кольори?.. правда?
Трохи зігріваюся. Трохи п’янію. Трохи корюся. Ну навіщо було стільки сипати кориці?!..
Він пахне тобою…і апельсиновим желе…
жоден мій день народження не обходився без апельсинового желе…жоден мій день…без тебе…
ніздрі лоскоче дивна суміш…щойно побачила на біло-синьому тлі – жасмини…
єдина гілочка…в стакані, де лишилися відбитки чиїхось впевнених пальців…може, твої?..
На мить здалося, що …ти був тут…їв похапцем чизкейк…
здивовано роззираючись, спрагло слухав улюблену «Shap of my heart»… може… хвилин десять тому…
Він пахне тобою. Трохи жасминами, трохи апельсиновою цедрою. Трохи корицею.
Тому ароматові хочеться скоритися…хочеться…
Ну чому ці парфуми не можуть бути тільки твоїми?...