ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНА БУВАЄ ЛИШЕ У В’ЯЗНИЦІ
Михайло Осадчий. Більмо.

ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНА БУВАЄ ЛИШЕ У В’ЯЗНИЦІ

Михайло Осадчий. Більмо.

Із кримінальної справи Михайла Осадчого: “У 1967-68 рр. Осадчий з метою наклепу  на радянську дійсність написав повість під назвою “Більмо”, в якій шляхом перекручення фактів та зображення осіб, які відбували з ним покарання за ворожу Радянській владі діяльність, звів злісний наклеп на органи державної влади, на радянський державний та суспільний лад. Зазначену повість він зберігав у себе, а на початку 1969 року передав громадянину Світличному в Києві для ознайомлення. Внаслідок передачі цієї повісті Світличному вона була передана за кордон і надрукована антирадянськими націоналістичними видавництвами – журналами “Сучасність” №№ 11 і 12 за 1971 рік, “Визвольний шлях” №№ 2 і 3 за 1972 рік, газетою “Шлях перемоги” за 10 жовтня 1971 року. Написана Осадчим повість також поширювалася у місті Києві і була вилучена у Світличної”.

Михайла Осадчого часто порівнюють з Кафкою, хоча мова йде лише про екзистенційні мотиви в його творчості, коли абсурд, метафізичний роздум домінує над усім іншим. Але такою була природа радянського буття. З таким же успіхом до екзистенціалістів можна віднести, скажімо, Валерія Шевчука. Можливо, ці автори й писали під впливом Кафки, зокрема, його роману “Процес”, але дійсність, в якій вони жили, була настільки абсурдною, що не треба було чогось спеціально вигадувати.

Михайлові Осадчому в “Більмі” вдалось уміло поєднати художнє й документальне, які переплітаються з сюрреалістичними вкрапленнями. Ми бачимо портрети політв’язнів брежнєвських концтаборів від Світличного до Чорновола, стаємо свідками реальних подій, які відбувалися з ними. Все це важко було би сприйняти, якби не авторські гумор й іронія.

Не слід ставити знак рівності між літературним героєм і автором. І не лише тому, що Осадчому дали сім років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на три роки, а літературному героєві – “лише” два. Художня складова твору дає можливість глибше осягнути те, що відбувається з тобою і навколо тебе, а документалістика дозволяє створити зріз епохи, залишивши нащадкам усе, як було.

Осадчий показує нікчемність прокурорів і суддів, які штампували вироки, навіть не вчитуючись у справи. Такими ж обмеженими й недалекоглядними були слідчі. З іронією і презирством автор пише про стікачів. Усе це було би смішно, якби не сувора абсурдна реальність.

Роздуми письменника про минуле, сучасне і майбутнє живуть, здається, окремо від твору і не мають до нього жодного стосунку. Але це лише на перший погляд. Насправді мова про дуже важливу складову розповіді. Без цього важче зрозуміти те, що відбувається.

Здавалось би, воля має повернути ув’язненого до реалій життя. Але вірус абсурду, підхоплений за ґратами, лікуванню не підлягає. Насправді вільним зек буває лише у тюремній камері.

Анатолій ВЛАСЮК

14 листопада 2018 року