("проект 12") Вікторія дикобраз - вірші з характером

[старйо. хіба заради останніх двох]
..............................................
Люди дивилися на мене й лякалися.
Дивилися — і лякалися, 
наскільки у мене широко розплющені очі. 

Так ніби крізь них проходять усі океани. 

Широко розплющені очі — 
як широко розіп'яті руки. На фоні класу
я завжди виділялася 

нетиповими симпатіями до літератури 
і самоаналізу.

Згодом, і зрозуміла, що таких нас - не одиниці, 
подекуди й не нулі. Н'ащо це? 

Ми кидаємо виклик системі — 
вона його приносить назад, як палицю. 
 

(c) Вікторія Дикобраз

People have been looking at me and turning afraid,

Looking – and turning afraid,

at how wide my eyes were.

As if the oceans were running through them.

Wide open eyes – as arms outstretched.

I've always been different in front of the class

by untypical passion for literature and self-analysis.

Then I understood I was not alone this way.

We were neither ones nor zeros.

What for?

We challenge the system – it brings the challenge back.

(с) Вікторія Дикобраз/translation by Maryna Tchianova