"Відкати" (не про політику)

Ні, ні, не про політику. Про психологію. І, скажемо так, це не офіційне, а жаргонне слівце. "Відкат" означає погіршення стану в порівнянні з досягнутими результатами. Можна, звичайно, використовувати такі офіційні слова, як "рецидив", "загострення" і т.п., але звучать вони дещо надто по-медичному, що не цілком сумісне з життєвими ситуаціями і поверненням проблем у здорових людей. Втім, назва - справа смаку.
 
З "відкатом" знайомий практично кожен, незалежно, чи отримує він якусь допомогу від психолога або психотерепевта, чи ні. У побутовому сенсі, в цьому випадку, кажуть про "провал", але суть та ж. Ось працювала людина, працювала над чимось і, в результаті, нічого не вийшло. Залишилась з тим, з чого почала. Будувала будинок - дім розвалився, клеїла шпалери - наступного дня відвалилися від стіни. Отримала нову посаду - через тиждень "налажала", знову понизили.

Пішла людина до психотерапевта. Набула нових навичок, почала жити по-іншому, і, на тобі, за лічені хвилини все це кудись випарувалося. Знову, за звичкою, почала діяти як і раніше, з'явилися ті ж думки, ті ж емоції. Ті, хто сидить на дієті - непомітно з'їли тортик; ті, що почали бігати зранку і ходити в зал вечорами - кинули це робити з незрозумілих для себе причин, інші перестали думати про хороше, їхні думки побігли знову по тривожно-депресивних рейках.

Зазвичай це трапляється швидко, несподівано, але людина себе ловить на поверненні до минулого вже постфактум. Ніби йшов, йшов радісно лісом в своїх справах, збирав ягідки-квіточки дорогою. Ну, а що робити? Чи буде зле, якщо за однією ягідкою нагнешся? Ось так, то за однією ягідкою нагнувся, потім ще одну побачив і... раптом людина розуміє, що опинилася на тому ж місці, з якого починала. Тобто, по суті, нікуди і не пішла.

Що люди відчувають в цей момент? В першу чергу гнів. Потім задають собі питання, як так могло статися? Дуже конструктивне питання, але, на жаль, більшість на нього не відповідає і переходить до розгляду питання "хто винен"? І, знову ж таки, більшість з тих, хто поставив собі це питання, відповідають на нього "хто ж іще, крім мене". А далі? Далі сором, негативні думки, самозвинувачення, самоприниження і... Зрештою, подія генералізується на всю особистість, стає характеристикою і в голові звучить вирок "нічого в тебе не вийде, тому що ти слабак і невдаха".

Крім гніву, людина в момент відкату відчуває повну втрату контролю за ситуацією. Адже пам'ятається цілком ясно, що йшов у повній свідомості, собою керував, усвідомлюєш, що зриваєш всього кілька  ягідок і, раптом, розумієш, що сталося щось таке, що ти не можеш контролювати. Це досить сильний привід для тривоги. Адже, якщо так вийшло, від себе, взагалі, можна все, що хочеш очікувати. Це тобі не "йшов у кімнату-потрапив в іншу". Це йшов у нове життя, виявився в минулому.

В результаті, ці 2 фактори дають просто незабутню суміш сорому, тривоги, безнадії та знищеної самооцінки.

Але те, що сталося, цілком передбачуваний результат. Не в тому, плані, що "слабак все одно провалиться", а в тому, що якщо хтось хоче щось змінювати у своєму житті, він повинен очікувати час від часу скочування до минулих звичок. Мозок ледачий. Точніше, діє виходячи з принципу енергозбереження. Можна себе в "справжньому житті" відчувати психологічно дуже кепсько, але мозок вже звик до цього режиму витрати енергії і знаходить в цьому певне задоволення. І він вже заїздив звичні доріжки - нейрональні ланцюжки і ганяє по них звичні думки та дії. Ось так і ходите ви своїм лісом життя по кільцевій стежці. Нудно, якщо навколо один і той же пейзаж? Та й чи є перспективи якихось змін на знайомому шляху? Ну, хіба білка шишку на голову впустить.

І ось, одного прекрасного дня, людина говорить собі: "Досить! Настав час щось змінювати!", і сміливо кидається в придорожні кущі й ломиться через хащу до світлого майбутнього. Спочатку мозок радує новизна і деякий адреналін, але потім потік гілок, що б’ють по обличчю, починає дратувати. Мозок вирішує, що "світле майбутнє" стає занадто енерговитратним і бідним на позитивні емоції. Треба якось повернутися до перевіреної та натоптаної стежки. І починає розставляти ланцюжок ягідок-квіточок, які акуратно розвертають людину до минулого життя. Поворот у бік може бути досить непомітним і люди абсолютно несподівано виявляються там, звідки пішли.

Тобто буває з усіма таке, і тут не так важливо, що це сталося, а як людина цю подію проінтерпретувала. Можна поставити на житті хрест, скласти руки. А можна посміхнутися, пригрозити мозку пальчиком і сказати: "Ага, обдурив мене. Ну, нічого, буває. Пішли вже назад у ліс. Бачиш, тут є вже прохід, я тут вже був. Отже старими місцями буде легше йти".

І нема чого тут соромитися. Ми себе, свою особистість, сприймаємо в основному через кору. Вона є наймолодшим утворенням. А мозок для забезпечення нашої життєдіяльності ще багато чого містить. Є ті ділянки, які майже не змінилися з часів ящірок. Вони, як і в старі часи, просто автоматично вирішують, де тепліше і не вважають за необхідне ставити до відома про це кору. Їм складно пояснити прекрасні перспективи. Для них, якщо камінчик, на якому лежить ящірка, теплий - на ньому треба лежати і не рухатися, а якщо холодний - треба переміститися на теплий, і лежати та не рухатися. Минуле життя завжди досить стерпний теплий камінчик. Тривалі пошуки гіпотетичного більш теплого камінчика мозку ящірки ну... це пошуки чогось за межами даного просторово-часового континууму. Тобто у нього є знання про теплий камінчик минулого життя, і це єдине місце, де тепло. Іншого немає.

Кору ж, безпосередньо, обдурити не дуже вже й легко, тому "ящірка" підкидає невеликі ідеї, які поступово відводять до теплого камінчика. Якщо ідейки невеликі та привабливі, то кора йде на невеликий компроміс, а потім ще на один, і ще на один. Ці рішення такі дрібні, що не здаються важливими або, взагалі, не осмислюються в момент прийняття. А "ящірка" вас знає і знає, як вас спокусити. Тому повернути ви можете несподівано для себе. І це не малодушність, а... так мозок працює. Якщо ви будете себе акуратно повертати на вже вторований шлях, він все більше і більше ставатиме звичним і теплим для "ящірки". Вона менше буде чинити опір. З кожним разом будуть все більше і більше зміцнюватись нові нейрональні зв'язки між клітинами.

І ще момент. Не треба без відпочинку і настирливо тягти себе вперед. Чим більше ви будете впиратися, тим більше "ящірка" буде намагатися вас повернути. А якщо не вийде, вона просто посадить вас в апатії на дорозі, знецінить всі ваші зусилля й цілі. Ви перегорите. Тому, захотілося ягідки? Сходіть, зірвіть. Але з усвідомленням цього кроку, потім ідіть в тому напрямку, куди збиралися.

(via)

Якщо вам ця стаття здалась корисною, радимо вам також почитати:
99 способів підвищити самооцінку
Як визначення цілей може зробити життя кращим
ХТО Ж МЕНІ ВИНЕН?