Відьмам можна все:
обожнювати чорних,
ніби вікна
покинутих у Прип’яті осель,
кицьок;
вживати сленг
під час написання дисертацій
та заклинань.
І навіть читати лекції
шокованим гейшам –
про те,
як діставати насолоду
від смаків
молока з росою,
служачи власній свободі
та віршам.
Відьмам заввиграшки дозволяється
гратися зірками і місяцем,
складати їх у скриньку невтілених бажань,
невимушено так,
ніби йдеться про звичайнісінькі
жіночі дрібнички.
Відьми здатні на все:
безтурботно сміючись,
висушувати диво-волосся,
трави,
моря й океани,
і навіть нестримну жагу
до чужих,
залишених.
Відчайдушно коханих.
Навіщо?
Усе – просто:
аби потім наповнити води
ядучим чаром
власних сліз
(відьми? ні)
понищеної зрадами жінки…
Болем думок,
кинутих під ноги
жорстоко-владним
переможцям…
Зрештою, відьми звикли
нікого не впускати
до оселі.
До ліжка.
До серця…
Лише зрідка –
аби не перестати бути
відьмами.
Аби продовжувати
ВІДАТИ.
Відьми здатні бути творцями
і руйнівниками
міфів –
ними ж
сублімованого чарівного світу,
в якому не вбивають
ненароджених дітей…
Не віддають власне «я»
на поталу
примарним привидам
Любові…
Відьми можуть усе!
Навколо них
обертається світ.
От тільки єдине –
бути щасливими –
їм не дозволено.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
