Чому шевченко так чекав на Вашингтона, або хресний шлях американської Декларації Незалежності

26 листопада 2015
Oxana Stepova
Сьогодні українське суспільство, в прямому сенсі цього слова, перебуває на роздоріжжі історичного вибору та вкотре прагне визначити свою долю і знайти своє місце серед народів світу. Все частіше перед нами стає питання
"Quo vadis?", що з латинської перекладається як "Куди йдеш?". До того ж пригадуються слова одного французького діяча післявоєнних (II СВ) років: "Я не знаю куди ми йдемо, але ми там будемо!".

Ми уважно вглядаємося у своє величне минуле, шукаючи підтримки в героїчних пращурів для того, щоб гідно перенести суворі випробування долі, які останнім часом спіткали нашу державу. Ми шукаємо натхнення у тих, хто стояв у витоків заснування нашої державності.

Тож мені пригадалися рядки з твору великого Тараса "Юродивий", написаного в 1857 році:

"…Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось таки колись!"

Ці слова говорять про Шевченкову обізнаність у вирії світових подій, а також велику надію на цивілізоване і правове реформування своєї держави.

У свій час Тарас Григорович багато розмірковував над долею України, порівнюючи її навіть з Америкою – країною, яка виборола собі право на гідне існування, але заплатила за це дуже дорого – життям своїх кращих синів-патріотів.

Пригадався й чудовий бронзовий пам’ятник нашому Кобзареві у місті Вашингтоні, названому так на честь того ж самого Джорджа Вашингтона. Саме на послідовника якого, на теренах рідної землі, Тарас так очікував. Треба відзначити, що пам’ятник Шевченку, який сьогодні прикрашає столицю США, взагалі-то (і не тільки на мою думку), являється одним із найбільш вдалих постаментів нашому народному генію за кордоном.
Відомий канадський скульптор українського походження Леонід Молодожанин дуже вдало увічнив Тараса молодим, енергійним, з відкритим поглядом. За його задумом, Шевченко постав у США як український Прометей.

Цікаво те, що небайдужими до увіковічення пам’яті видатного українця були такі легендарні американські постаті, як Джон Кеннеді та Рональд Рейган.
 
Для того, щоб зрозуміти глибокій сенс слів Шевченка, треба заглибитись у світову історію. Тож включимо свою уяву і поринемо в Американській простір другої половини 18 століття. На той час генерал Джордж Вашингтон – 1-й президент США та "батько нації" був дуже романтичним і загадковим героєм, таким собі борцем за право гідного існування молодої нації, ідеал для багатьох. Деякі дослідники його життя виявляють, що в останні роки правління президента серед найближчого оточення знайшлися і такі, які критикували дії легендарного Вашингтона, та вказували на його прорахунки й помилки. Але смерть легендарної особистості поклала край усім сумнівам. Залишилась тільки пам’ять про визначну людину з великим щирим серцем.

Тому Тарас Григорович і звертався до Америки, вбачаючи в історії цієї держави щось непересічне, особливе. Наш геній мав рацію, американські державні діячі зробили для захисту свободи і незалежності своєї країни безпрецедентні та неймовірні речі. Тут я хочу наголосити, саме державні діячі – що для України, на даний час, являється просто фантастикою. Наш народ хоче вірити у те, що на державних засадах нашої батьківщини з’являться такі люди, які просто зроблять дещо на кшталт того, що зробили конгресмени, які створили, ухвалили та підписали американську Декларацію незалежності.

Отже, одного сонячного літнього ранку 1776 року в Філадельфії (штат Пенсильванія) проходили збори Другого Континентального Конгресу.

Хоч кімната була велика, та щільно зачинені вікна перетворили її на жаровню, а тут ще й настирні комарі з сусідньої стайні не давали спокою (сучасні українські парламентарії таких жахливих умов мабуть не витримали б). Вже рік як йшла запекла війна за незалежність американської колонії, але це була не просто війна, а фактично революція проти Британської Імперії. Конгрес проводив бурхливі дебати щодо Декларації Незалежності. Томас Джефферсон, якого всі вважали найбільш красномовним, підготував текст Декларації. Було проведено величезну роботу з документом: внесено 86 поправок та вилучено 500 слів (і, зрозуміло, що все це робилося без допомоги будь-якої комп’ютерної техніки).

Та папір назавжди зберіг і увіковічив для нас найголовніші символи-принципи, які стали класичними в демократичному вимірі, а саме визначні слова, якими завершувався текст Декларації: "А в підтримку цієї Декларації, з твердою вірою у захист Божого Провидіння, взаємно присягаємось один одному своїм Життям, Добром і святою Честю."
 
Четвертого липня Декларацію незалежності США, нарешті, було ухвалено. Цей документ і справді став революційним, адже саме з нього почалася історія справжньої американської нації. Без перебільшення треба сказати, що ця подія згодом вплинула на долю всієї світової спільноти. Тоді ж ухвала Декларації проходила без фанфар. Ніхто від радощів не стрибав на стільці, театрально не плескав у долоні та й розкішних феєрверків не замовляли. На порядку денному ще було багато питань, тому працювали в робочому режимі ще декілька годин.
 
Другого серпня конгресмени підписали Декларацію і тим самим звершили акт державної зради щодо Британської Корони. Так що ж це за люди такі були? І, взагалі, що це таке - бути "батьками нації"?

56 конгресменів, що поставили свої підписи під Декларацією, стали героями для своєї країни, але злочинцями та зрадниками для Великої Британії. Багато з них були правознавцями, суддями, купцями (бізнесмени), фермерами, лікарями, політиками, тобто обізнаними та освіченими людьми. Найстаршому за віком Бенджаміну або Бену Франкліну, великому політичному діячеві, дипломату та вченому було вже 70 років. Наймолодшим не було ще й тридцяти. Всі чоловіки, за виключенням двох, були одружені. Всі вони знали, чим ризикували, але, за спогадами присутніх, їхні обличчя випромінювали непохитну рішучість у своєму намірі. Вони не злякалися навіть такого покарання "за зраду", як ганебна страта через повішання. На той час британський флот вже перебував у Нью-Йоркській гавані. Але справжні хоробрі серця було не так просто залякати.

Хворий Стівен Хопкінс із Род-Айленда у свої майже 70 років, підписуючи Декларацію немічною рукою, заявив: "Хоч мої руки тремтять, та серце - ні".
 

Дуже заможний Джон Хенкок, за голову якого британці вже пообіцяли 500 фунтів, навмисно підписався величезними літерами для того, щоб, за його словами, Джон Булль (узагальнююче прізвисько британців) прочитав його ім’я без окулярів та й ще подвоїв винагороду.

Ще до того, як імена тих, хто підписався, були опубліковані, британські шпигуни вже стежили за всіма членами Конгресу. Тільки декотрим, наприклад, Джефферсону, вдалося дивом врятуватися. Та іншим не так поталанило.

Дім делегата від Нью-Йорка Френсіса Льюїса британські солдати пограбували, а його дружину кинули до в’язниці, де вона зазнала знущань. Навіть після того, як зусиллям Конгресу її обміняли на двох ув’язнених британців, бідолашна жінка так і не змогла оговтатись від жахіть і померла. До того ж родина Льюїса втратила всі свої статки.

Інший делегат Джон Харт, перебуваючи у розшуку і ризикуючи своїм життям, пробрався до своєї помираючої дружини, щоб сказати їй останнє "прощавай". Він втратив все своє майно і через декілька років помер від тяжкої хвороби.

Губернатор Вірджинії Томас Нельсон наказав стріляти з гармат у власний дім, де на той час розмістився британський генерал Чарльз Корнволіс зі своїм штабом. Через декілька років Нельсон помер у злиднях.

Томас Лінч разом із молодою нареченою потонули під час подорожі до Європи. Він мав надію на європейських лікарів у боротьбі з тяжкою недугою, якої зазнав, боронячи незалежність рідної країни, та не так судилося…

З 56-ти конгресменів, що поставили свій підпис під Декларацією, двоє, Джон Адамс та Томас Джефферсон, згодом стали 2-м та 3-м президентами США. Вони померли у день 50-ї річниці Декларації Незалежності у 1826 році. Троє конгресменів стали віце-президентами, дехто – губернаторами.

Четверо з них померло від ран під час війни за незалежність. П’ятеро - було кинуто за грати. Декілька - втратили дружин або дітей. Будинки дев’ятьох конгресменів були майже зруйновані.

Отже, долі багатьох родин "батьків нації" були понівечені назавжди. Їхня відданість рідній землі не просто вражає, вона приголомшує та змушує дуже серйозно замислитись нас самих.

Ця подія, яка відбулася майже 240 років тому (відзначатиметься 4 липня 2016 року), повинна стати зразком для наших "щасливих народних обранців", які визначають долю України, а також державних діячів високого рангу. Хочеться побажати, щоб обов’язковими атрибутами для всіх них були не дорогі костюми, годинники, автомобілі, маєтки, - а незаплямована честь, відданість нації і справжнє розуміння національної ідеї. Для простих українців це і є національний скарб, а не чиїсь вишукані краватки.

Тому хочеться, щоб депутати та державні діячі заради своєї неньки України, якщо це буде потрібно, не вагаючись віддали б навіть свої життя, бо поки що, це героїчно роблять тільки воїни АТО, серед яких дуже багато зовсім молодих хлопців.

Будемо сподіватися, що вже зовсім скоро з’явиться і наш "український Вашингтон", як того щиро бажав Тарас Григорович. І, нарешті, наш багатостраждальний український народ здобуде гідне життя за новим і праведним законом.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Три питання до письменника: під пильною увагою автори "Фонтану казок"
У дорослому житті ми так зрідка дозволяємо бути собі слабкими. А що вже говорити про те, щоб іноді відчувати себе дітьми... Ua Modna розпитала авторів, що пишуть для дітей, про їхні принципи, мету творів, а також як правильно батькам вибрати книжку для свого чада.
Читати більше
Успішними не народжуються - ними стають: настанови
Величезний успіх врешті-решт починається з ідеї, але те, що робить ідеї реальністю, — шалене людське бажання. Як правильно розставити пріоритети? Де знайти мотивацію? Секрети успішної людини — у статті.
Читати більше
Бізнес-поради для початківців
Напевно, достатня кількість людей бажає працювати на себе. Натомість вислуховування доган від шефа, підйом зранку, відсутність часу — зазвичай такою є реальність. То, може, варто вже нарешті почати власну справу? Поради для цього — уже у статті.
Читати більше