Від Сяну до Дону. Василь Шкляр "Троща"

7 листопада 2017
Анатолій Власюк
Василь Шкляр. Троща.
 
Схоже, Василь Шкляр залишається єдиним українським письменником, який не лише на високохудожньому рівні пише про українських націоналістів, а й глибоко освоїв цю тему, зумів показати сутність і дух українського націоналізму.

Втім, є певні суперечності між Шклярем – письменником і Шклярем – громадським діячем. Останній нещодавно заявив, що нам слід залишити Донбас, бо, мовляв, усе одно не наповнимо його українським духом. Це щось подібне до давніх тез Юрія Андруховича: мовляв, без Донбасу (а ще Криму) ми швидше наблизимося до Європи.

З Юрієм Андруховичем чи його духовним родичем Андрієм Кокотюхою, який полюбляє писати про українських націоналістів, не розуміючи сутності й духу українського націоналізму, все зрозуміло: вони ліберали до мізку кісток. Але цікаво, як би поставилися тодішні бандерівці, про яких пише Василь Шкляр, до нинішніх висловлювань письменника, адже ще не вмерла їхня ідея про Велику Україну “"Сяну до Дону"?

"Троща" Василя Шкляра – це радше не крок уперед порівняно із "Залишенцем" ("Чорним Вороном"), а намагання заглянути вглиб проблеми. Для пересічного читача новий роман письменника, звичайно, є новаторським, проте ті, хто в темі, розуміють, що ця проблема існувала давно, і її якось треба роз'’язати, в тім числі й за допомогою художніх засобів. Проблему зради серед учасників національно-визвольних змагань висвітлювали й інші письменники, але чи не вперше в сучасній українській літературі Василь Шкляр зробив це випукло й зримо.

Правда, дещо схематичною залишається схема поділу людей на тих, хто воював і залишився незламним, мертвим чи живим, і тих, хто після зради вірно служив Системі. Куди ж подіти тих, хто не був обласканий Системою й терпів фізичні та моральні знущання після закінчення національно-визвольних змагань? Схоже, цю "територію" застовбичив за собою Степан Процюк і ніхто з українських письменників навіть не сміє заглянути туди.


Детективне начало у "Трощі" тримає читача в напрузі до останньої сторінки, аж поки ми не дізнаємося, хто справді зрадив підпільників. Але не це є самоціллю для письменника. Він розкриває внутрішній світ учасників національно-визвольних змагань, інколи показуючи окремих із них у всій неприглядності з людської точки зору. Це не радянський поділ на “"наших" і "фашистів", не псевдо-пафос українства, здебільшого діаспорного, коли все, що сталінське, – погане, а все, що повстанське, – святе. Василь Шкляр іде найважчим шляхом, показуючи не в чорно-білому варіанті, а в різнобарв'ї складність людських стосунків. Похибка на війну є, але не вона визначальна, бо і в мирний час точиться незрима боротьба між тими, хто встояв, і тими, хто зрадив. А ще ж мільйони тих, кого зламали фізично та морально, хоча лише окремих Система потім використала, тоді як абсолютна більшість їй і даремно не потрібна.

Символічним і багатозначним виступає образ Трощі. Ось як про це пише Василь Шкляр: "Трощею в тім краю, де відбулася ця драма, називають очерет. Саме в очеретах над річкою Стрипою червонопогонники оточили жменьку підпільників, не лишаючи їм жодного шансу. Але Бог не без милості, козак не без долі. Мій герой виходить із пастки, перемагаючи саму смерть. і тоді розумієш, що троща – це, крім усього, катастрофа, бійня, яка трощить людські долі й життя. Однак якщо ти здатний гідно відповісти найжорстокішим викликам долі, то вийдеш переможцем навіть із пекла".

Роман Василя Шкляра "Троща" номінували на Книжку року за версією ВВС. Навряд чи письменник має шанс перемогти, зважаючи на ліберальну скерованість членів журі й сам дух премії. Досить згадати, що Книжкою десятиліття за цією ж версією ВВС визнано роман Сергія Жадана "Ворошиловград" – типовий зразок соціалістичного реалізму, та ще й з монголо-татарськими матами на багатьох сторінках.

Як на мене, Василь Шкляр за роман "Троща" вартує Шевченківської премії. 2011-го року, не сприйнявши антиукраїнського режиму Януковича, він відмовився від неї, хоча її присудили за роман "Залишенець" ("Чорний ворон"). Мабуть, не ризикнуть удруге присуджувати письменникові Шевченківську премію, бо навряд чи він має симпатії до нинішньої влади.
 
Анатолій ВЛАСЮК
6 листопада 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше