ВІД ПЕЧАЛІ ДО ВСЕСВІТУ
Юган Борген. Каприфолій.

ВІД ПЕЧАЛІ ДО ВСЕСВІТУ

Юган Борген. Каприфолій.

Найвідоміший твір норвезького письменника – трилогія “Маленький Лорд”. Боргену вдалось уникнути того, що притаманне багатьом журналістам, які вирішили зайнятися красним письменством. Він справді став майстром слова.

Хлопчик, наражаючи себе на небезпеку, лазить каприфолієм по будинку. “Та найдужче духмяніє каприфолій, дряпаючись у своїх пишних шатах догори по стіні будинку; його вигнуті лискучі листочки схожі на оздобу люстри з венеційського скла, що висить у вітальні. Кислувато-солодкий дух його квіту просочується глибоко в саме єство, він ще давно породив у свідомості хлопчика слово “печаль”.

Його сварили за те, що він робить, “застерігали, розтлумачували, як це небезпечно, задобрювали обіцянками і лякали різками, погрожували зірвати зі стіни увесь каприфолій, якщо він не отямиться”.

Насправді хлопчик – боягуз. “Сьогодні хлопчаки надумали стрибати в море з найвищої приступки скелі. Він не пішов з ними. Йому й з найнижчої полиці лячно стрибати. А з вершини – то й поготів. Нізащо в світі!”. Він готовий навіть укласти таємну угоду з Богом: “… погоджуюся на провал на іспиті, тільки б голова більше не запаморочувалася”. Хлопчик хоче йти і далі, розуміючи, що Бог на таку угоду не пристане: “Коли узимку захворіла маленька сестричка, він довго боровся в собі між бажанням, аби вона швидше одужала, а його й далі віки-вічні нудило б від висоти, та підступною думкою: хай собі хворіє, може, з тиждень… а може, й умре. Зате він позбудеться запаморочень…”.

“… його бажання злитися з каприфолієм… несе зі собою уже не “печаль”, а “загрозу”. Проте хлопчик “захмелів від пахощів каприфолію… Навіть “загрози” більше не відчував”.

І тут до нього приходить інша думка: “А може, нічого ніколи й не було? Може, він завжди був каприфолієм і лише зрідка, на коротку мить, йому майже вдавалося стати людиною?”.

Він справді зрісся з каприфолієм, і його перестали шукати надворі: “– Хвала Господові, хлопчик, принаймні, не в каприфолії!”.

“Печаль” і “загроза” перетворюються на “самотність”: “Він здогадувався, що самотність невидимим обручем стискує усіх людей, але вони намагаються її не помічати, вдають, ніби її не існує, потерпаючи від страху, що ніхто не порятує їх від неї. Ніхто не порятує і його, розп’ятого високо на стіні будинку, бо уся родина вже мирно сидить у затишку. І враз хлопчик збагнув, чим пахне каприфолій: не “печаллю”, не “загрозою”, а “самотністю”.

Еволюція його свідомості продовжується: “Всесвіт. Знемагаючи, хлопчик відчуває себе всесвітом. Він уже не каприфолій. І не риба. Він – всесвіт. Він звідав безмежність універсуму та свою безпомічність. І цей досвід лише підтвердив те, про що він й так здогадувався: за щімкою хмільною насолодою, коли тіло завмирає від страху, настає безмежний туск і пустка”.

Але, з’ясовується, істина зникає тоді, коли з-за хмар визирає місяць. “Щойно тепер він почав розуміти, яка безпорадна людина у безмежжі всесвіту”.

Насправді в цій історії все набагато простіше: “До хлопчика поволі повертається свідомість. Ще недавно вона охоплювала увесь Всесвіт, а зараз здрібніла, і в ній зосталися тільки квіти, риба, вода та хлопчик, який одужав від гарячки, щоб знову збагнути свою самотність”.

Анатолій ВЛАСЮК

12 жовтня 2018 року