Веселих свят!

5 січня 2016
Ira Fado
Різдво... Феномен цього свята в Україні не є достатньо дослідженим. Адже хто може пояснити, чому українці з покоління в покоління з такою впертістю у зимовий час відтворюють певний формат дій, вмотивувати який самі не завжди в змозі? Де можна в Європі у церкві почути на Різдво гімни друїдів? А українці колядують по всьому світу, завзято виводячи мотиви дохристиянського періоду.
 
І чим далі ми від тих часів, в яких загубилися в мороці голодомору гурти колядників на Харківщині та Запоріжжі, тим завзятіше ми налаштовані у Різдво робити все як годиться. І навіть якщо у родині немає безпосередніх носіїв традиції, які сіли б за стіл і почали згадувати, як Різдво святкувалося за часів баби прабаби, то і це нас не зупинить. Бо пристаючи до сил добра, ми налаштовані докласти свідомих зусиль до творення зв'язку в часі між тими хто був, хто є і хто прийде у цей світ. І може одразу не вийде приготувати усі 12 страв, чи то ж бо на честь 12 Апостолів Христа, чи то ж бо тому, що кожна із цих страв відповідає сузір'ю, через яке проходить Сонце. Головне, аби були у цей вечір на столі кутя і узвар.

Кутя (рум. colivă, серб. кољиво, пол. kutia) – найважливіша страва Різдва, назва якої прийшла до нас, кажуть, ще з часів Гіпербореї, де готувалась як поминальна страва для духів померлих предків. Ті, які були… У Різдвяну ніч відкриється небо і духи наших померлих родичів навідаються до нас. І тих, які загинули на війні, і тих, яких не стало в Голодомор. І хіба не лишимо для них на столі миски з кутею? Так твориться зв'язок між нами і тими, які були.
 
Приготування куті, як творення долі – обережно і неспішно. Головний компонент – зернята пшениці, як символ продовження роду (життєстійкість пшеничного зерна добре відома. Навіть зернята, знайдені у гробницях єгипетських фараонів, здатні прорости і дати життя новому колоску). Тому, обережно ставлячись до ідеї відтворення, варимо пшеницю на маленькому вогні, і зайвий раз не турбуємо зерня, перемішуючи його ложкою.

До звареної пшениці, як охолоне, додаємо мак - це зорі на небі, що дарують нам молодість; мед — звісно що, на здоров'я і як символ вічного щастя; горіхи – як символ багатства; родзинки - як символ життя та любов й божого провидіння.

Горіхи подрібнити просто, застосовуючи сікач. Як сікач у спадок не дістався, то міцний, широкій ніж його замінить. Родзинки попередньо запарюємо, аби сухі вони віджили у гарячій воді. А от мак недостатньо лише запарити. Потім зернята потрібно розтерти. На цьому етапі без чоловіка не обійтися. Аби чорна макова маса перетворилася на пасту сивого кольору, потрібні макітра, макогін і дужі чоловічі руки. Як того всього немає у доступі (різне буває у нашому житті), то звісно можна замінити макітру і чоловіка блендером. Але результат буде не той. Може краще купити напівфабрикат макової начинки у супермаркеті? Ну то вже побутовий момент.
 
Власне побутових моментів напередодні Різдва виникає купа – не забути покласти часник на кутках столу під обрус. Адже напередодні Різдва нечиста сила намагатиметься дошкулити, а часник, як і сіль, відомі методи профілактики проти її капостей. Хоча Гоголь, здається, дотримувався іншої думки. Його Солоха хоча і мала "моністо", але не дуже то й збиралася боронитися від "дідька". Але в будь-якому разі, святковий образ українки неможливо уявити без вишиваної сорочки у супроводі червоного намиста. Як немає старої скрині, де зберігаються родинні скарби, то чому б не бути першою, хто в таку скриню покладе святковий обрус, рушники, вишиванку і коралі. Там же може опинитися і цифровий носій інформації, аби потім нащадки не переймалися питанням, що ж співали на Різдво предки.

Вподобання у всіх різні, хто полюбляє автентику, кому до душі Піккардійська терція і Руслана. А хтось навіть і не чув про середньовічні різдвяні канти. На разі вони малопоширені, але у виконанні братчика Кобзарського цеху в Києві Тараса Компаніченка вони на якусь мить змусять вас почутися наче господар середньовічного українського замку.
 
Але по-справжньому Різдво запанує, тільки коли наберешся духу і сам заспіваєш колядки. Варто тільки почати, а генетична пам'ять поверне і слух, і голос. Традиція не забороняє перед кожним покласти аркуш зі словами. Те, що ми любимо колядки, ще не означає, що кожен має пам'ять на слова))). (Наприклад, у соборі святого Стефана у Відні кожен, аби взяти активну участь у службі Божій, може приєднатися до хору. Слова і ноти завбачливо надруковані, купувати не треба, вони там лежать повсюди у вільному доступі).

Але найсуттєвіше, однак, у цей різдвяний вечір – це навіть не відтворення віковічних традицій. Головне – це усвідомлення єдності нашого світу, який у черговий раз отримує зі святом Різдва надію. Надію на те, що добро переможе. І молімо Бога, аби ціна за ту перемогу не виявилася непомірною. Христос народився! Славімо його!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

УКРАЇНІЗАЦІЯ: ТО ЩО ЦЕ БУЛО?
Історики досі сперечаються про те, чим же була насправді славетна українізація 20-х років. Так чи інакше вона стала яскравим періодом, котрий за багатьма ознаками виламувався з тієї трагічної української історії, яку, за Винниченком, "треба читати з бромом".
Читати більше