Вигадав собі, що буде… Конче буде – той вересень! Долине обов'язково до твого порогу. Нанесе оберемком усілякого, що тільки дорогою зустріне та у клунок барвистий встигне покласти. Яблучко біленьке, дині з кавунами, абрикос променистий разом із персиками духмяними, грушки, сливки, справжні грибочки. Стиглі тендітні грона рожевого таємничого винограду. Отже! Де – він, цей вересень? Де?...
НАПЕРЕДОДНІ
Чому цей липень –
назавжди?
Ні відкараскатись – ні втікти…
Він наче кіл серед біди
стоїть на мапі зла –
не зникне.
Ген!
Мимохідь…
Посеред дня
вже чую я – як він регоче.
Так, нібито, повинен я
на нього визирать охоче.
Так!
Буцімто…
У книзі – Бог!
Вже приписав мене до нього.
Хай собі лишиться – ще крок…
І я знайду чекати чого.
Минуться дні.
Той верес
ень –
Мене зустріне, мов, не знає,
як влітку, майже, кожен день
той липень – в спеку – дошкуляє.
21 липня 2017
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
