Великий оригінал

60 томів історичної прози залишив нам письменник, про якого критик М. Михайлівський сказав: "Мордовцев есть в литературе некоторым образом, беззаконная комета среди расчисленных светил. Он обладает не только оригинальной манерой изложения, иногда даже блестящей, хотя большею частью неуклюжей и многословной, но и оригинальным складом мысли. Он никогда не идет в хвосте других, но и другим за ним идти тоже мудрено".
 
Дани́ло Лу́кич Мордове́ць (Мордо́вцев) народився 7 (19) грудня 1830 р. у слободі Данилівка Усть-Медведицького повіту, області Війська Донського. Походив зі старовинного українського козацького роду.

Його прадід був пов’язаний із гетьманом Мазепою та зберігав архів із таємними документами козацького війська. Дід письменника Мордовець-Сліпченко втік на Дін, потрапив у кріпацтво й мусив стати Мордовцевим. Батько, Лука Андрійович, отримав вільну, став управителем у поміщиці К. Єфремової в Данилівці. Мати – дочка данилівського священика Діонісієва. Данило був найменшою, п’ятою дитиною в сім’ї. Батько помер, коли Данило був немовлям. Мати не на багато пережила чоловіка, тому дітей забрала рідня. Данилівка була українською, хлопчик виховувався в рідній мові та культурі.

Першим учителем п’ятирічного Данила був слобідський дячок Федір Листов. Він навчав дитину за старослов’янськими книгами, які були у домі Мордовцевих. За спогадами старожилів, батько письменника, "был хохол старого закала, начетчик, любитель древней письменности и обладатель обширной старинной библиотеки". Данило навчався легко, у сім років склав перші вірші.

Дев’ятирічного Мордовця відправили в станицю Усть-Медведцьку, в місцеве окружне училище, яке він закінчив у 14 років із похвальною грамотою. У гімназії Саратова Данило виявив свою серйозну натуру, ретельність. Там він знайшов друзів, які захоплювалися літературою, видавали рукописний журнал. Після гімназії Данило Мордовець навчався на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.

До 1863 р. він писав переважно українською мовою: переклав українською для професора Ізмаїла Срезнєвського чеську поему "Краледворський рукопис", написав поему "Козаки та море".

Університет він закінчив зі ступенем кандидата, золотою медаллю за дисертацію та поїхав до Саратова.
 
Буквально через кілька місяців Мордовець одружився з вдовою Анною Пасхаловою, уродженою Золотаєвою.
  Вона була на сім років старшою за Мордовцева, жила з матір’ю та трьома дітьми від першого шлюбу (чоловік – дворянин, бойовий офіцер, загинув на Кавказі). Будинок Пасхалової у Саратові був своєрідним літературно-науковим салоном, де збирався інтелектуальний цвіт міста. Мордовець був вражений чеснотами Анни Никанорівни: вона знала сім мов, була прекрасним музикантом, уміла вести дискусії. Вони прожили разом 30 років у повазі та людському теплі: свою дочку Віру та дітей дружини Данило Лукич виховував однаково.



Данило Мордовець працював у Саратові та Петербурзі редактором газети, цензором. Згодом служив на відповідальних постах у міністерствах внутрішніх справ і шляхів сполучення. Данило Лукич познайомився з Тарасом Шевченком, підготував до друку його "Кобзар" 1860 року (коштом П. Симиренка).

Письменник працював над темами історичного минулого України: це історичні праці "Самозванці і низова вольниця" (1867), "Гайдамаччина" (1870), історичні романи "Дві долі", "Палій" (1902, обидва українською мовою), "Тиміш"; "Цар і гетьман" (1880), "Великий розкол" (1881), "Сагайдачний" (1882, всі — рос. мовою).
  Не раз Данило Мордовець виступав в обороні української мови, театру; обстоював право викладати у школах рідною мовою. Він – перший голова українського благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг.

Живучи в Петербурзі, добряк Мордовець був заступником усіх земляків, які зверталися до нього. Навіть в останній рік, хворий, майже сліпий письменник одягав парадний мундир, чіпляв усі нагороди і йшов ладнати справи українців.

З роками він зміг дозволити собі великі мандрівки: об’їхав Кавказ, Закавказзя, Крим, відвідав Єгипет, Єрусалим. 52-річним вирішив зійти на Арарат, але замало не вмер: на самій горі занедужав на запалення легенів. Хворого письменника відвезли до Італії, де він перезимував, потім здійснив подорож до Іспанії. Побував Мордовець в Одесі, Херсоні, на Дніпрових порогах; заїхав у гості до старого друга Миколи Костомарова.

Втім, доля його не пестила: у 55 літ пережив чорну смугу: пасинок Віктор Пасхалов – талановитий композитор під владою зеленого змія наклав на себе руки. За кілька місяців не стало дружини Данила Лукича.

У 1885 р. Мордовцев видав збірник прози українською "Oповiдання". Цього ж року він вийшов у відставку і переїхав до брата в Ростов-на-Дону.

У ті часи українська мова сприймалася владою як мова нелояльної меншості, тому на кожен публічний виступ українською треба випрошувати дозволу. Так, Данило Мордовець домігся дозволу навесні 1902 р. промовляти українською мовою на шевченківському святі в Санкт-Петербурзі в будинку Шляхетського зібрання.

24 квітня 1905 р. в Петербурзі широко відзначали п’ятдесятиліття літературної творчості письменника, але петербурзький клімат сприяв загостренню запалення легенів. Він повернувся в Ростов, а звідти на дачу брата в Кисловодську. Мордовець сподівався, що клімат Кисловодська зміцнить здоров’я, але марно — письменник залишався прикутим до ліжка.

"Стоячи на порозі таємничої вічності, мушу привселюдно зложити мою покуту в тім, що мало послужив на користь моєму рідному краєві та його мові. Але се з того, що їх доля — і моя доля", – писав Данило Мордовець.

23 червня 1905 р. він помер на руках у дочки Віри, яка терміново приїхала з Мінська. Поховали Данила Мордовця в Ростові-на-Дону, у родинному гробовику, на Новоселівському цвинтарі.