ВЕЛИКДЕНЬ - Великий День

ВЕЛИКДЕНЬ – Великий День

Мета: Сприяти шануванню рідних народних звичаїв та поширенню знань про давньоукраїнське походження Великоднього свята.

Ведучий:  Із Великóднім святом вас!
                   З Великим Днем вітаю щиро!
                   Наснаги зичу вам всякчас,
                   І радости, й любови, й миру!

Ведуча:             Благослови, Великий День,
                            На гарну справу від душі.
                            Віночок танців і пісень
                            У кожнім серці залиши!

Ведучий: Великдень – це свято Великої Лади Орелі, а з введенням християнства – свято паски. В давні часи починалося воно з Вербної неділі – Ладовиці, а завершувалося проводами покійних – Радовиці. 

Ведуча: Великий день, Великдень – так називали це свято наші предки, трипільці, ще 7 тисяч років тому. Після 22 березня наставав великий світловий день. Це велика подія в житті хлібороба-оратая. Тому й мали її за свято, яке назвали Великий день Світла, Великдень Світла Дажбожого.

Щовесни люди раділи, що день збільшувався, ставав великим. Вірили, що взимку земля помирає, а навесні воскресає. Великдень – це свято воскресіння життя. Своїм корінням воно сягає у глибини багатотисячної Трипільської України-Руси, а також Індії, Єгипту, Сумерії, Греції, Риму, Вавилону, Ірану, Фригії, які отримали свій початок і культуру від оріїв, себто з прадавньої України.

Ведучий: Пізніше, з зародженням християнства, свято Великодня деякі народи відзначали і як воскресіння Ісуса Назарея, юдейського сина. А Великдень дає нам Сонце, яке дарує світло. І чарівнопісенні веснянки творять образ сонця-кола, по-санскритському – «каласа». Звідси і назва колач (коло, сонце). Колач, бабка – це святковий обрядовий великодній хліб, круглий, бо символізує сонце. Із занесенням в Україну християнства прийшли і чужі слова, зокрема, паска (великодній хліб, який печуть у п’ятницю). Слово означало «перескакування, перехід» (євреїв).

Ведуча: До речі, п’ятницю перед Великоднем почали називати Страсною, бо Христос у п’ятницю прийняв страсні муки. Цього дня не шили, не пряли, не тесали, не рубали дров. А в суботу готують крашанки, писанки, крапанки, шкрябанки, мальованки, видутки. Крашанки фарбували у червоний, жовтогарячий, зелений, золотистий, синій колір. Не годиться робити чорні, бо вони символізують кров лукавого. Творення писанок – це ціле таїнство.

Читець:                                          Свічка, віск і писачок. І яйце вже – диво з див. Ведучий: У формі писанки, в її розписі наші пращури виявляли культ сонця і землі наших предків. Українські майстрині пишуть найкращі у світі писанки. В Україні є навіть музей писанки: в місті Коломия Івано-Франківської области. У краєзнавчому музеї Львова зібрано велику колекцію писанок. А в канадському місті Вегревіль, при в’їзді, стоїть пам’ятник українській писанці, створений за проектом художника П.Цимбалюка, заввишки у триповерховий будинок. Так місто, де живе велика кількість українців, вітає гостей. І доти, кажуть, буде світ стояти, доки люди писанки писатимуть. А писати їх треба зі світлими думками і намірами, відганяючи від себе злість. До нас завітала відома писанкарка ... . Просимо Вас, шановна ..., розповісти про писанку і своє заняття.

Писанкарка: Яйце, діти, – це символ життя, символ оновлення світу. Радіючи весні, наші предки обмінювалися писанками, бо вважали їх символом весни і воскреслого життя ще в часи Трипілля (8 тисяч років тому). Яйце, зігріте сонцем, творить у собі зародок – першу цяточку червоної крови. Яйце-райце – таємниче зерно життя. Яйце є прообразом Усесвіту, але навиворіт: посередині жовток (сонце), далі небесна сфера (білок), за нею – земна твердь (шкорлупа). Писанки ніколи не варять, аби не вбити живу силу зародка. Їх не їдять, а дарують. Зберігають як священний оберіг. Санскритське (д.-укр.) слово пасана (писана) означало «розквітлість», «чудовість». Звідси походить і слово «писанка». Тому дівчину порівнюють із писанкою. Пізніше, з виникненням християнства, писанку почали вважати і символом воскресіння Христа.

Виконувати писанку могла лише та дівчина чи жінка, яка перед святами не сварилась і не гнівалася ні на кого, чисто вбрана, здорова, зі світлими помислами. Під час творення писанок ніхто не повинен заходити. Узори на яйце наносять писачком (писальцем) з допомогою воску і природних барвників. Першим їли освячене яйце. Це означало випросити добру долю і здатність до розмноження. Донедавна українці використували для писанок природні барвники, бо вони більш стійкі і не шкідливі. Жовту барву одержували з вільхових шишок і навару кори яблуні-кислиці; жовтогарячу й коричневу – з цибулиння, зелену – з луски молодого соняшника, темну – з дуба, фіалкову – з чорної вільхи. Фарбували і відваром листя медуниці, зеленим житом, корою, квітами. Узори пишуть воском. До Великодня готують спеціальне печиво: колач круглої форми; дрібні колачики (для бідних); бабку (бабу, білий хліб конусоподібної форми на 60 жовтках, з цукром і родзинками); нугати, пінники (коржі з білків, збитих із цукром); баранчики (печиво з дріжджового тіста у спеціальних формах). До свят готують і ковбасу, шинку, печене порося.

Ведуча: А що означають усі ті лінії, цяточки, візерунки на писанці?

Писанкарка: Кожен орнамент і знак на писанці є, діти, своєрідним символом. Їх більше ста! Символіка писанки близька до символіки вишивки, оздоблення обрядового хліба і гончарних виробів, а своїм корінням сягає прадавнини. Деякі символи (кривулька, безкінечник) були ще на глиняних глеках часів Трипілля. Писанка – це писане вітання, лист, послання, жива листівка по-сучасному. Одним знаком можна було багато сказати і побажати. Для цього слугували такі знаки:

колесо – символ і побажання досконалости;
сонце – світло, тепло, життя;
хрест – знак 4-ох сторін світу, безмежність простору;
трикутник – символ вогню, сили, безсмертя;
зерно, колосок – уособлення святої їжі;
дерево життя – символ небесної осі і скарбниці життя, безперервної і відновленої природи;
«свастя» (хрест із загнутими кінцями, гачковий хрест, тригвер) – знак вогню, рухоме сонце (давньо-санскритське «свастя» – це «щастя»).
«кривульки» – життєві шляхи;
дубовий листок – сила богів погоди, повноти життя і вічности;
«граблі» – символ дощу, води, яка йде з неба;
гілка – символ свіжої чесноти, добрих справ;
крапочки – небесні зорі.

Символіка барв є такою:
червона – радість життя, любов;
жовта – сонце, жито, життя, зорі, місяць, добрий урожай;
зелена – весна, воскресіння природи; багатство і розвій природи;
блакитна – небо, повітря, простір, вітер, свіжість, мир, здоров’я;
коричнева, бронзова – багата мати-земля, урожай;
чорна – дух померлих, пам’ять, світ потойбіччя; знак лукавого;
червоні цяточки – символ крови; символ радости, настання нового життя, воскресіння природи;
сполучення 4 – 5 кольорів – добробут, мир, любов, успіхи родини.

Галунки (крашанки) – це яйця, фарбовані у цибулинні.

Каруковані писанки – писані каруком (кістковий клей) дуттям фарби.

Ведуча: Існують легенди і пізнішої, християнської, пори. Коли навесні імператриця народила сина, того дня курка знесла яйце у червоних крапочках. Це передвіщало щастя. Те яйце подарували імператриці. Християнство народило ще одну легенду, яка оповідає, що Мати Божа пофарбувала яйця в різні барви, щоб маленький Ісусик забавлявся.

Читець:
Ведучий: Із запровадженням в Україні християнства до народних традицій у святкуванні Великодня додались і релігійні, а з ними – і деякі заборони. Страсна п’ятниця забороняла шити і прясти, рубати дрова. Але саме у п’ятницю печуть бабки і колачі. Кажуть: «хто у Страсну п’ятницю співає, той на Великдень плаче». До свята готувалися кілька днів. У Чистий Четвер (Навський Великдень, Великдень для померлих) миють, прибирають, білять, вдосвіта вмиваються непочатою водою, купаються. У суботу фарбують яйця. Ввечері біля храму розпалювали вогнища, аби коло них могли погрітися ті, хто прийшов на всенощну службу. Спати у Великодню ніч вважали гріхом. А хто не заснув, тому велика честь. Вигадали навіть повір’я: якщо в цю ніч спить господар – виляже пшениця, а як господиня – то льон.

У пасківник (спеціальний великодній кошик для святіння) кладуть бабку, сир, масло, кільце ковбаски, яйця, писанки, сіль, хрін. У цьому – відповідна символіка: кільце ковбаси означає добробут; яйце – земля, диво, бо в ньому життя і безсмертя; жовток – сонце і світ; сіль – мудрість; хрін – здоров’я, терпіння. Класти у пасківник чужі продукти (лимон, апельсин, ківі...) суперечить давнім українським звичаям. У пасківник ставлять і свічку, яку запалюють перед посвяченням, потім її доносять до хати.

Ведуча: Більше про народні вірування і звичаї, пов’язані з Великоднем, розкаже нам наша гостя ... .

Розповідь бабусі: Першими зі всенощної верталися дівчата. Вони казали: «Як за нами люди йдуть, так аби за нами свати йшли». Рушник, на якому святили бабку, вважали помічним при безсонні чи перелякові, його клали під голову. Шматочок сушеної бабки брали в дорогу при вирішенні важких справ, при цьому подумки проказували: «Я йду зі святою сіллю, святою паскою, то й ви всі до мене – з ласкою». Сушений вершечок від свяченої бабки має лікувальні властивості. Шкарлупу зі свячених крашанок не викидали, а закопували у хліві, щоб грім не бив; кидали курям, щоб краще неслися, носили на «біжучу» воду. Кістки від свяченого м’яса закопували на городі: від осоту. 

Існують і народні прикмети, пов’язані з Великоднем: якщо свято випадає на початок квітня, весна буде ранньою і теплою, якщо на другу його половину, то дощовою і холодною.

Великдень – це родинне свято, бо збирає всю родину або й рід. Перш, аніж сісти за святковий стіл, починали обрядове вмивання крашанками: усі вмивалися з миски, на дно якої у воду клали 3 червоні крашанки і монети. Першими вмивалися дівчата, аби бути гарними, потім хлопці і мати, відтак – батько. 

Ведучий: Після вмивання крашанками, «аби щоки були рум’яними», починалося розговіння: сідали снідати. Батько обрізав зі свяченої бабки скибочки з трьох боків, приказуючи: «Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий». Ці окрайці тримали до кінця свят і віддавали худобі. Потім батько розрізав кілька крашанок, бажаючи кожному: «Дай, Боже, щоб і нарік дочекатися світлого свята Великодня у щасті та здоров’ї!». Саме закінчувався великий піст. Після розговіння діти і молодь ішли на вулицю або на майдан, до річки, де вітали один одного з Великоднем. Ось так: 

Ведучі (одне одному): З Великоднем тебе здоровлю! (Тричі цілуються та обмінюються крашанками).

Ведуча: Поцілунок тричі символізував прощення помилок. А «воістину» означає «справді». Далі дівчата співали у колі веснянки, грали ігри. Набравши крашанок, діти грали «навбитки», цокаючись: хто кому більше розіб’є, той усі розбиті забирає собі. Так вчились визначати, чи міцне яйце. Кожна дівчина дарувала писанку тому хлопцеві, до якого лежало серце, а ще дарувала вишиту нею хустину, а він купляв щось дівчині. Котили крашанки з горбочка: так ворожили на свою долю.

Ведучий: На Великдень ставили на майдані гойдалку. Хлопці робили гойдалки (орелі), гойдали дівчат. 

Ведуча: Ой! Стільки цікавих звичаїв! От якби і на наш Великдень відродити їх!

Ведучий: Ось для того ж ми сьогодні їх і згадуємо. А скільки їх уже забулося, зникло через наше поклоніння чужим звичаям!

Ведуча: А ще я знаю, що після Великодньої неділі наставав обливний понеділок, бо, за давнім звичаєм, дівчата і хлопці обливалися водою. У понеділок уже ходили в гості до родичів, віншували з Великим Днем. Там грали у «Перстень». Зіграємо? (Ведучий пояснює правила гри).

Гра «Перстень». Усі стають у коло. «Ганна» – в середину. З рук у руки передають «перстень» (ґудзик, камінчик). «Ганна» вгадує, у чиїх долонях «перстень». Вгадає – міняється місцями з тим, у чиїх руках був «перстень». Передаючи «перстень», співають: 
  Ведучий: А я знаю чимало прислів’їв і приказок про Великдень!

Ведуча: Постривай! А може, ще хтось їх знає? Послухаймо прислів’я.

Діти:
- Не кожний день – Великдень, а хліб – не бабка. 
- Шити, білити, пекти і варити, завтра – Великдень.
- Де ще той у Бога Великдень, а він уже з писанками та крашанками.
- Обійдеться на Великдень без гречаної паски. 
- На Великдень – гарний день: перший раз кує зозуля.
- На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоча й сирова, та аби нова.
- Дороге яєчко к Великодньому дню. 

Ведучий: Розписували від 30 писанок до копи (60) і стільки само крашанок, аби третину роздати дітям-віншувальникам, 4 закопати по краях поля, 1 – 2 віднести на пасіку, частину на кладовище, зо два десятки йшло на взаємні вітання-обмін, на ігри-навбитки. Писанка – це своєрідна візитівка роду. 

Читці:
1.                                                   Я з-за столу не вставала, на яєчку малювала 2.                                                                Українська писанка – як дитяча пісенька, Ведуча: Шкаралупи від великодніх яєць не викидали, а пускали на воду, примовляючи: «Пливіть, пливіть у тумани, де живуть брати-рахмани!». А ще моя бабуся розповідала, що коли наречені брали шлюб, то на коровай клали і писанку, примовляючи:
  Ведучий: Отже, ще раз назвемо великодні звичаї: освячувати страви, влаштовувати гостину, веселитися, влаштовувати хороводи, ігри, забави на майдані, дарувати писанки і крашанки, обмінюватись ними. Тож обдаруймо один одного на Великдень писанками, крашанками, бабками, колачами, які символізують вічне коло сонця і життя.

Ведуча: Пом’янімо прабатьків наших, Першородителів, хвилиною мовчання і запаленою свічкою, вшануймо вічну пам’ять про предків. Подумки згадаймо їхні безсмертні імена.

Запалюють свічі.

Ведучий: У народі є повір’я: світ буде доти стояти, доки будемо писанки писати і «гріти Діда». Тож світ є і вічно буде! Заспіваймо ж хвалу воскреслому, вічному життю. Бо воскресає Природа – і воскресає Україна, воскресає наша духовність і незалежність, наша національна свідомість. Воскресають і рідні народні традиції. «Нарід без власної автентичної культури зникне», – писав мислитель Девід Лейн. А ми ж маємо власну, автентичну, культуру. Не даймо їй зникнути, бо зникнемо й самі. 

Ведуча: Торжествуй же, душе українська! Слався, Великий день Світла-Сонця!

Читець (під супровід мелодії): Дай, Боже, вам від Великóдня до Великóдня з роси і з води, аби вашу хату лихо минало, а щастя на лаві сідало від Великóдня до Великóдня на цілий рік, поки вам пан Біг назначить вік! Зі святом вас! Із великим днем віншуємо вас! Із Великоднем будьте здорові й живіть у любові!