Велет українського духу - Левко Мацієвич (до річниці з дня народження)

13 січня 1877 року народився один із засновників Революційної Української Партії, видатний конструктор морських кораблів, перший український авіатор Левко Мацієвич. Розпочалося коротке, але яскраве життя Левка в с. Олександрівка Чигиринського повіту (тепер – мальовниче селище на Кіровоградщині). Його ім’я глибоко закарбувалося в історію української політичної думки. Можна стверджувати, що лише передчасна смерть у Петербурзі зупинила його на шляху до логічного завершення революційних починань. 

В родині Мацієвичів зростали дев’ять дітей. Левко, змалку допитливий і працездатний, був характером дуже схожий на батька-бухгалтера: той же тверезий, аналітичний склад розуму, та ж цілеспрямованість і здатність поетапно долати труднощі. Нині видається дивним, що в оточенні євреїв, які складали на той час 74% населення Олександрівки, та ще й в російськомовній родині (в рідній домівці Левко змалку чув лише російську), виріс діяч з чіткою проукраїнською громадянською позицією.

Левкові батьки дуже серйозно ставилися до синової освіти. Мати, яка виросла у священицькій родині, сама навчила сина основ грамоти. У дев’ять років юний Мацієвич вступає до київської гімназії, а після її завершення – до Харківського технологічного інституту. Тут, у Харкові, Левко і знайомиться з Дмитром Антоновичем, який був активним діячем Харківської Української студентської громади. Метою діяльності громади було "визволення нації".

До радикалізації настроїв учасників українського руху в Харкові спонукали репресії проти студентів, яких за волелюбство фактично вигнали з навчальних закладів і примусили проходити принизливу процедуру поновлення. Найбільш бунтівних представників молодого руху відправляли до війська. Левко Мацієвич з головою поринає у боротьбу проти репресій. Саме того часу він вперше потрапляє до, тоді ще закордонного, Львову. Приблизно тоді ж знайомиться зі Старицькими, Лисенками, Косачами, В. Антоновичем, донькою Драгоманова та іншими членами тогочасної київської української "Громади". 
 

І ось у 1900 році Левко Мацієвич разом з молодим Антоновичем, Михайлом Русовим, Олександром Коваленком, Боніфатієм Камінським та іншими, створюють Українську Революційну Партію. Керуються молоді люди в основному політичною думкою Миколи Міхновського, який припускав збройну боротьбу за українство у разі потреби. Навіть після того, як від РУП відокремилися кілька відмінних між собою течій, Левко Мацієвич лишився вірним прихильником Міхновського. Саме "Самостійна Україна" Миколи Міхновського стала першим друкованим виданням РУП.

Але подібна революційна діяльність не могла залишитися непоміченою російським імперським "всевидящим оком". 19 лютого 1901 року за Левком Мацієвичем, як одним із провідних діячів РУП, був встановлений нагляд поліції. Наглядають за ним у Севастополі. Навіть цей рік Левко присвятив самовдосконаленню і навчанню. В близькості до порту, він детально вивчає уже відомі конструкції кораблів та провадить активну громадську діяльність. Не були дивиною за часів його перебування в Севастополі творчі вечори, присвячені Т. Шевченку, де лунали величні Тарасові твори українською мовою, а всі учасники приходили зодягнені у виключно українське вбрання.

У 1902 році Левко захищає проект броненосного крейсера і відтоді з максимальною самовіддачею займається справою конструювання. Вступає до Морської академії. Але, разом з тим, підтримує зв’язок зі своїми українськими друзями та тримається за власну громадянську позицію. 
 

Після навчання в Морській академії юного проектувальника суден залишають у Петербурзі. Але така перспектива не влаштовує молодого Мацієвича – він хоче рухатися далі й не може миритися з бюрократичним ладом імперської Росії. У 1908 році він захоплюється повітряними засобами пересування, відвідує Францію.

Впродовж 1906—1910 років Левко Мацієвич не полишав своєї проукраїнської діяльності: надавав значну матеріальну допомогу українському політичному руху, зокрема партіям РУП та УCДРП. Без будь-яких фінансових зобов’язань з боку політичних організацій Левко платив за видання їх друкованої продукції. 
Як відданий справі майстер і першовідкривач, Мацієвич став першою жертвою російської авіації. Загинув він 7 жовтня 1910 року в Петербурзі, де й похований.

На жаль, за тоталітарного "совєцького" панування в Україні постать Левка Мацієвича була фактично зігнорована. Комуністи радше були готові приховати досягнення в авіації, аніж віддати належне людині з революційним духом українського діяча. Його здобутки та тернистий життєвий шлях нещадно замовчувалися навіть у рідному селищі.

Нині в Олександрівці на Кіровоградщині є музейна кімната, де зберігаються цінні світлини та документи, які ілюструють життя гідного українця. У 2015 році зусиллями громади на території рідного селища Левка Мацієвича був відкритий пам’ятник незламному борцеві.
 

Та, попри все, цього року навіть до річниці з дня народження видатного діяча влада не спромоглася забезпечити доступ відвідувачів до того ж музею: фасад знаходиться в аварійному стані, а представники місцевої політичної еліти лише розводять руками. Лишається сподівання, що відчуття історичної справедливості таки переможе і невдовзі музейна кімната працюватиме в звичному режимі.

На обкладинці статті - пам'ятник Леву Мацієвичу в рідній Олександрівці