Питання формування древніх сакральних слов’янських текстів за допомогою особливої та унікальної абетки, яку нині прийнято називати "велесовицею" ("влесовицею"), пов’язане з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі у останні 80 тис. років.
Нині назва цієї абетки, "велесовиця", не вповні вірно відтворює історичну роль, духовну суть, особливе значення древнього письма, його вагу для людства. Адже носії такої, найвищі духовні особи, рахмани та волхви, власне і були тими історично загадковими аріями, або Старотцями, Старощами, яких згадує "Велесова книга" (див. статтю "Арії – найвищі духовні отці слов'ян")
Велесовиця на дощечках "Велесової книги" (скоропис, відтворення)
Унікальність цієї абетки заключається в головних принципах її побудови, які міцно пов’язують кожен звук та кожну букву:
- у ній кожному окремому звуку відповідає тільки одна окрема буква (знак);
- у ній кожній окремій букві (знаку) відповідає один-єдиний звук.
Такі принципи дозволили рахманам використовувати унікальну абетку для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним смислом (шляхом групування перших букв використаних слів).
Слова були направлені на славлення Творця, Прави (закону Творця), Світлого Ірію, душ славних предків. Мова рахманів та волхвів спонукала до постійного контакту з вищими світлими силами, славила їх. Нині ці сакральні слова-коди звучать для нас надто буденно, бо система прочитання закладеного в них глибокого духовного змісту зникла разом з її носіями.
Занесення з ворожого до Дулібії та Росі оточення у 9 ст. н.е. нової абетки у формі кирилиці, стало актом підміни головних сакральних принципів арійської "велесовиці" іншими, надто заплутанними та складними.
Кирилиця здивувала слов’ян нагромадженням значної кількості букв (в окремих варіантах до 54 знаків!), що значно ускладнило письмове відтворення слов’янського звукового ряду.
Одному звуку у ній могло відповідати декілька букв. Іноді таких було до 4-5 (!) на один звук.
Кирилиця – алфавіт створений Кирилом та Мефодієм за наполяганням візантійського імператора Михайла ІІІ
Наприклад, звук "о" відтворювався буквами "он, оук, ота, ом, одь", а звук "у" - буквами "ук, оук, іжиця" та іншими. Стосувалось це й інших звуків та букв. У кириличній абетці отримали місце букви без звукових відповідників у мові давніх слов’ян. Серед таких були букви "псі, йота, іжа, ето, ень" та інші. Складними були і правила застосування букв.
Та особливу роль в історичній перспективі належало зіграти штучній трансформації кириличної букви "оук" (яка читалась початково як "о") в "у". "Оук" копіював написання велесовичного "о", як овалу з двома рисками зверху. Нове прочитання його вже як "у" дозволяло авторитарним Рюриковичам трактувати назву Рось як Русь, а на цій основі відверто привласнити собі усі надбання рахмансько-волхвівської системи та держав Дулібії та Росі.
Велесовиця та кирилиця – написання слова Рось і Русь
За десятки тисячоліть свого існування арійська абетка (влесовиця) ніколи не відчувала такої сили атак на собі, які були вчинені на неї у 9-13 ст. н.е. До 9 ст. н.е. вона, не зазнавала принципових змін, легко переносила плин тисячоліть та не переживала суттєвих коригувань, як, наприклад, у часи запозичень нею нових для слов’ян звуків у 1 тис. н.е.
Привнесений новопосвяченними слов’янами зі слов’янських околиць звук "ф" у ній легко відтворювався як "х-в", чи просто позначався буквами "т" чи "х" (Фракія – Тракія). Звук "ю" відтворювався написанням букв "і-у".
Проте не слід відкидати невеликі зовнішні трансформації основних влесовичних знаків, які головно породжувались способом написання текстів, застосованими до письма матеріалами, присутністю скоропису. Самих знаків вони принципово не змінювали.
Узагальнений вигляд знаків влесовиці можна побачити у таблиці "Арійська абетка (влесовиця) у порівнянні з українським алфавітом".
Велесовиця у порівнянні з українським алфавітом
Таблиця виконана ДЦ "Рівне-Суренж" у середині жовтня 2013 року та співставляє влесовичні (арійські) знаки з буквами сучасного українського алфавіту. Важливим при цьому є нове трактування окремих спірних (у багатьох дослідників) влесовичних знаків: букв "є", "е", "ой", апострофа (твердого знаку).
Наше трактування таких виходить з безумовного дотримання головних принципів арійського письма.
На основі вищевикладенного, дослідники вважають, що саме український алфавіт є прямим спадкоємцем велесовиці (арійського сакрального письма). Саме він, український алфавіт, єдиний з усіх слов’янських зберіг головні принципи рахмано-волхвівького письма:
- один звук – одна буква;
- одна буква – один звук.
Саме його знакова система найбільш точно відповідає велесовиці (це видно з вказанної таблиці) і дозволяє досить легко її читати. Саме в українській мові, до сих пір діє головний арійський принцип:
- як пишеться – так і говориться.
Вважаємо, що представлена арійська абетка допоможе дослідникам відновити особливе, наповнене святістю, звучання давньослов’янської мови, мови рахманів та волхвів.
Опрацьований матеріал з сайту rivne-surenzh.com.ua
Інші публікації блогу Святояр дивитись тут - https://sviatoiar.uamodna.com
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
