Вчити чи вчитися?

...Якби не було Платона, то не було б і Сократа. Не навпаки, бо Сократ не писав того, що говорив. Платон же створив достатньо вагомий доробок літературно-наукової міфічно-мисленневої творчості.

Чому ці особистості є дуже важливими саме у зв'язці? Дивись перше речення. Фактично, маємо справу з парадоксом. Сократ публічно заявляв про те, що не є учителем, а Платон вважає себе його учнем, також заявляючи про це публічно. Сократ: "Я не був ніколи нічиїм учителем, тільки якщо хтось молодий чи старий, бажав слухати мене й приглядатись, як я роблю свою справу, то я ніколи нікому не боронив. Ніхто не може мені закинути, ніби я тільки веду розмову, коли беру за це гроші, а коли їх не дістаю, то ні. Я однаково, як багатому, так і вбогому, дозволяю ставити мені запитання, і якщо хтось бажає, то й відповідати мені та слухати, що я кажу. А чи хтось через це стає кращим чи гіршим, то я по справедливості не можу за це відповідати, бо я ніколи нікому не обіцяв учити його і не вчив. Якщо ж хтось твердить, начебто він коли-небудь приватно вчився у мене або чув від мене щось таке, чого не чули всі інші, то той, будьте певні, говорить неправду".

Сократ перемагав у публічних дебатах за рахунок вміння аналізувати, йому вдавалося зупинитись на деталях. Поставити запитання, на яке потрібно відповісти "так" або "ні". Цього було достатньо, щоб за рахунок обраного напрямку приймати рішення, які роблять правильними і логічними узагальнення на тему. Сократ: "Я чудово знаю, що, хоч би куди я прийшов, молодь всюди буде слухати мене так само, як тут; і якщо я буду її проганяти, то її батьки й родичі виженуть мене з уваги на них".

Від педагогіки до роздумів про життя і смерть. Сократ довів, що боятися смерті немає чого, особливо у випадку, коли прийняте судове рішення про покарання смертю. Просити суддю про помилування те ж саме, що благати дитину не народжуватись. Сократ: "Поминаючи вже честь, афіняни, по-моєму, не личить просити суддю й проханнями звільняти себе від відповідальності замість пояснювати й переконувати. Адже суддя засідає не для того, щоб милувати як йому заманеться, а для того, щоб судити по правді. Він-бо присягав не на те, що буде милувати того, хто йому до вподоби, а на те, що буде судити за законами".

Сократ: "…Ні на суді, ні на війні ні мені, ні будь-кому іншому не годиться міркувати над тим, як би то уникнути смерті будь-якою ціною. Адже і в битвах часто-гуто виявляється, що можна уникнути смерті, покинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів. При кожній небезпеці є чимало різних способів уникнути смерті, якщо тільки хтось зважиться не цуратися ніяких засобів і слів. Отже, уникнути смерті неважко, афіняни; куди важче уникнути ганьби, бо вона мчить швидше за смерть".

Два слова на букву "г": ганьба і гідність. Чи гідно діяли росіяни, коли розстрілювали наше військо під Іловайськом? Коли було домовлено, що будуть "зелені коридори"? Вони стріляли, тому що наші бійці мали скласти зброю і вільно вийти цими коридорам. Але ці коридори у такому разі б вели до ганьби. Через це зброю не склали, але прирекли себе на загибель. Близько 600 мертвих, більше півтори тисячі поранених, сотні зниклих безвісти. Це був вихід із пекла до гідності. Я пишаюсь тими, хто вибрав можливу смерть замість ганьби протягом життя. "Краще славетна смерть, аніж життя з ганьбою" (народна мудрість). І це не пафос. Це - квінтесенція готовності до суїциду. Та ось чому зганьбились у Криму? Оце питання, яке має набути вирішення з новим президентом і дехто має сісти у в'язницю за "кримську ганьбу 2014 року". Вибачати цього не можна, навіть в історичному розумінні. 

Історія Сократа як передісторія Ісуса Христа… Сократ просить людей примирятися зі смертю, так само як і Ісус Христос просив людей. Сократ: "Про одне тільки прошу: якщо, афіняни, ви побачите, що мої сини, підрісши, дбають про гроші або про щось інше більше, ніж про доброчесність, карайте їх за те, дошкуляючи їм так само, як я вам дошкуляв; і якщо вони будуть надто багато про себе думати, насправді бувши нічим, докоряйте їм так само, як я вам докоряв, за те, що вони не дбають про те, про що повинні дбати, і мають високе уявлення про себе, хоч самі нічого не варті. Якщо ви будете це робити, то віддасте належне і мені, й моїм синам. Але вже пора нам іти звідси, мені – на смерть, вам – до життя, а що з цього краще, то не знає ніхто, крім Бога".

Декілька заспокійливих аргументів для тих, хто тремтить перед необхідністю свідомого ставлення до Смерті і смертності людини:

1) мої батьки померли, що означає – рано чи пізно прийде і мій час, тобто – я не перший на цій стезі й не останній, то чи варто смерті боятися?;

2) якщо всі смертні і Смерть нікого не омине, то всі перебувають у стані несвідомого або свідомого її очікування, а це нагадує очікування автобуса, який може запізнюватись, але неодмінно прибуде до пункту Z, в якому опинюсь саме я. Саме це експліцитне очікування Смерті є нормальним станом зрілої особистості;

3) Смерть є явищем, яке потрібно експліцитно сприймати, використовувати її неминучість як позитивний чинник в тяжкі хвилини життя, на кшталт – все, що відбувається зі мною, ніщо, бо попереду Смерть, то чи варто перейматись всіма цими проблемами-комахами? Якщо я виживу, то значить стану сильнішим і відтерміную зустріч зі Смертю.

4) Врешті, існує певна межа, яку я собі визначив як перетинання фінішної стрічки – 84-86 років. Той, хто не розуміє цієї гри, може змиритись з тим, що прийшов у цей світ, на цю планету животіти, жевріти і зникнути так само, як зникає сніг весною. А після 46 років - спуск до низу. Чому б не насолоджуватись?

Сократ: "…Не буде для тебе дивиною, що вмирання – явище зовсім просте і не визнає ніяких винятків, які бувають в інших випадках. Безперечно, є люди, яким краще вмерти, ніж жити, і якщо комусь краще вмерти, то, очевидно, дивним тобі видасться, чому такій людині не годиться самій собі зробити добро, замість чекати, щоб його зробив їй хтось інший".

То як дійти до розуміння істинного? Як, прокинувшись одного ранку, помітити світло Істини? Сократ: "Дорогий Пане та інші тутешні боги, наділіть мене внутрішньою красою! А зовнішнє у мене нехай буде у згоді з внутрішнім. Багатство я вважаю мудрість, а золота нехай би я мав стільки, щоб ні винести, ні вивезти не було б під силу нікому, крім людини, яка в усьому знає міру. Чи просити нам ще про щось, Федре? По-моєму, така молитва достатня".

Чомусь саме сьогодні замість "День добрий!" почулось "День добрих". День добрих людей, день добрих новин. Читаючи "Діалоги" Платона, люди мало думають про автора, а все більше тішаться розумом Сократа, який не знав: що краще "вчити чи вчитися", але він чітко знав про Добро і Зло.

(в процесі читання книги "Діалоги", зима 2018 року).
На фото: процес будівництва Лазаревої башти (30-ті роки ХХ століття), з Інтернету.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше