Василь Забашта

taras-shevchenko.com.ua
 

Так от образ Івана Сошенка автор написав із художника-довгожителя Василя Забашти.

Забаштами степовики називали родини, які селилися за баштами-вежами, або за баштанами. Сто років тому на хуторі Бабенковому, Ізюмського повіту половина мешканців була Забаштами, бо "кохалися й розмножалися". Про рід Забашт згадував Григорій Данилевський у роботі "Побут і звичаї українських чумаків" (1857).

От у нащадка чумаків Івана Федоровича та його дружини Ганни Іванівни з хліборобської родини Живолупів 18 липня 1918 р. з’явився восьмий синочок (одинадцята дитина) Василь Забашта.
  Найбільшою радістю малого був світ кольорів. "Світ кольорів почав сприймати ще на руках у матері. Від сонця на подвір’ї все золоте: люди, стіни, солома — я радію. У кошарі червона пляма на стовпі (вовк задер овечку) — я плачу… Темний закуток печі — картинна галерея з обгорток від цукерок із півниками та кониками, що їх привозили батьки з ярмарків. Веселка кольорів на печі, як сонце на небі, — радує і зачаровує. Малюю скрізь: на стінах хати, повітки, стовбурах дерев, парканах. Замість олівця — вугілля з печі…" Малював вугіллям і крейдою на стінах хати, стовбурах дерев, парканах. Він дуже любив читати, майструвати "лісапед", але захоплення малюванням панувало над усім.

У 12 років Василь починає заняття в ізостудії, вперше нюхає, пробує на смак і пише олійними фарбами з фотографії портрет свого дядька. Його першими вчителями були художники Володимир Яковенко та Віктор Савін.

Після сільської семирічки 20-річний Василь Забашта став учнем Харківського художнього училища. Змалку Василь писав і лівицею, і правицею, тому часто згадував, як теплі руки Василя Касіяна допомогли його правиці правильно водити олівцем по паперу.

Ну, все: у колодочки увібрався, час ставати на крило, але крила обпалила війна. Восени 1939-го другокурсника В. Забашту мобілізували та відправили радистом на війну з Фінляндією. У першому ж бою дитина, яка ніколи не тримала зброї була поранена, кома, півтора роки моторошного мороку. І почалося зросійщення українця.

"Я ледь навчився тримати палітру (гвинтівку не тримав ніколи) — мене, як і тисячі ровесників, кинули у вир радянсько-фінської війни. Солдат-радист. Бій. Поранення. Клінічна смерть. Чудо-спасіння. Шпиталь. Сонце згасло на півтора року. Розвиднілося навесні 41-го. Ненадовго…"

У травні 1941-го повернувся додому. З початком війни усіх синів і трьох зятів батьки провели на фронт. Василь пішов добровольцем. Це наш народ – невиліковно патріотичний, а чиновники і сьогодні не змінилися. Всі документи про поранення у фінській війні військкомат загубив.

Василь воював на Південно-Західному фронті (1941-1942), отримав важке поранення, був у госпіталі на Уралі. Потім воював командиром бронетранспортера 7-го окремого гвардійського мотоциклетного батальйону у складі 10 гвардійського танкового Уральського (згодом Уральсько-Львівського) Добровольчого корпусу 4 танкової Армії. Пройшов Орловсько-Курську дугу і все пекло війни до Берліна і Праги. За чужі спини не ховався, виносив друзів із поля бою.

День Перемоги не означав повернення додому. У червні 1945 року в угорському містечку Шопрон він зустрів художника Хорвата і вперше після семирічної перерви півтора місяці працював за мольбертом.

У серпні 1945 року Василь отримав десятиденну відпустку додому. Побачився з хворим батьком, почув як німці розстріляли маму, що убито старшого та молодшого брата, трьох зятів. "Немає великої радості ні від перемоги, ні від нагород. Душа спустошена…"

За цю куцу відпустку встиг скласти два іспити, з живопису і композиції, в Харківський художній інститут. Після повернення в частину отримав повідомлення про зарахування на другий курс живописного факультету Харківського художнього інституту.
  Після восьми років війни так бажалося хоч ковточок мистецтва і Василь Забашта разом зі своїм другом московським художником і військовим кореспондентом Віктором Цигалем зважилися на подорож по Європі, але… у містах Центральної Європи музеї були закриті, а до Греції потрапити не вдалося, бо у Македонії військовий патруль завернув мандрівників до СРСР.

У січні 1947 року В.І. Забашта був на перегляді робіт студентів Київського художнього інституту і зважився продовжити навчання живопису у Києві. У Карпа Дем’яновича Трохименка, керівника історико-батальної майстерні.

Перша тематична картина В.І. Забашти, написана ним на 4-му курсі, "Язика" привели" (1949) (мудра залізяка переклала "Мови привели").

У 33 роки Василь Іванович закінчив Київський художній інститут і вступив до аспірантури.