Василь Верещагін: "Я буду завжди робити тільки те, що сам вважаю гарним, і так, як сам вважаю за потрібне"

Василь Васильович Верещагін - російський художник-баталіст, дід по матері українського художника Миколи Азовського. Його життя пов'язане з Україною.

Верещагін, як і його троє братів, професійний військовий, закінчив Морський кадетський корпус та Імператорську Академію мистецтв. Він жив усупереч правилам і обставинам. Чоловік виняткової енергії, активний, дієвий, незручний у спілкуванні, непередбачуваний, "людина експромтів", як сам себе назвав. Усе його життя – дорога. Як офіцер, брав участь у всіх військових діях російської армії, - у Середній Азії, на Балканах, в Японії. Зручно та впевнено відчував себе за мольбертом, і в сідлі, і в похідному наметі, і у фронтовому окопі. Мужня відважна людина. Ніколи не писав на замовлення, уникав розмов із важливими особами. Боявся одного – втратити незалежність, того, що буде "коли мені заткнуть глотку грошима".
 
У 1874 р. Верещагін публічно відмовився від запропонованого йому звання професора Академії мистецтв, мотивуючи це тим, що вважає "всі чини і відзнаки в мистецтві безумовно шкідливими".
 
Основний принцип художника: "Я буду завжди робити тільки те, що сам вважаю гарним, і так, як сам вважаю за потрібне".


Художник брав участь в укладанні альбому "Живописна Україна" (разом із нащадком гетьмана Кирила Розумовського Левом Жемчужниковим, 1862). 

Капітальними є роботи В.Верещагіна для Успенського собору Києво-Печерської лаври.

У 1899 р. півтора літніх місяці з другою дружиною і трьома дітьми був у Криму.

Коли почалася російсько-японська війна, 62-річний Верещагін поїхав на фронт. Він загинув 31 березня 1904 р. разом із адміралом С. Макаровим під час вибуху броненосця "Петропавловськ" на рейді Порт-Артура.

У 1914 р. в Миколаєві у будинку № 47 на вул. Великій Морській було засновано художній музей імені В. В. Верещагіна. Перша колекція музею була розміщена в колишньому будинку гауптвахти військового відомства і складалася з творів, які передали Академія мистецтв, Російський музей Олександра III, а також із особистих речей, які прислала вдова В. В. Верещагіна — Лідія Василівна.

Картина "Апофеоз війни"


Була створена 1 січня 1871 року під впливом розповіді про те, як деспот Кашгара — Валіхан-торе стратив європейського мандрівника та наказав голову його покласти на вершину піраміди, складеної з черепів інших страчених. 

Василь Верещагін так описав жанр своєї картини "Апофеоз війни" — "якщо не зважати на ворон, це натюрморт, у перекладі з французької мертва природа…"

Микола Азовський 

Український художник Микола Азовський, онук Василя Верещагіна народився у Києві 2 жовтня 1903 р. 

Мистецьку освіту Микола здобув в Академії Мистецтв в Києві, де навчався в майстернях М. Бойчука, Ф. Кричевського, О.Мурашка та І. Падалки. Закінчив навчання в 1928 р. (дивно: поступав до Академії, а закінчив Київський Художній Інститут?). 

Працював театральним декоратором у Харкові. На замовлення музею міста Києва виконав портрет Т.Г.Шевченка. У 1939 переїхав до Львова, де брав участь у виставках Спілки Українських Митців, виставлявся в Парижі, Копенгагені, Філадельфії. У 1943 р. в окупованому, воєнному Львові була заснована Українська Академія Мистецтв (ректор В. Кричевський), там Микола Азовський був викладачем на живописному відділі.

У кінці Другої світової війни художник емігрував через Краків і Відень у Рим. У 1947 р. талановитий портретист і майстер монументального малярства емігрував до Аргентини.

31 жовтня 1947 р. у Буенос-Айресі помер 44-річний художник Микола Азовський..
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

П'яна муза художника Модільяні
Експресивний, молодий і талановитий. Мабуть, так і не зміг до кінця зрозуміти себе. П'яна муза полонила і відривала від реальності. Він бачив світ не таким, яким бачили його інші. Його картини досі захоплюють, а трагедія життя кидає в розпач. Хто ж він, цей геніальний Модільяні?
Читати більше