Василь Стус. Символ українського опору ХХ століття

6 січня 1938 року в селі Рахнівці на Вінничині народився майбутній незламний поет Василь Стус. Василь був четвертою і останньою дитиною у сім’ї Семена та Ірини Стусів. Родина маленького Василя була вельми специфічна: у серці матері протягом усього життя палала ненависть до радянської влади, яка, ймовірно, згодом і передалася спостережливому синові. Батьки Стуса були надто різними. Вона – донька заможного селянина, він – бідний сирота, який дивним чином з’явився в селі разом з ненависним російським військом. Проте, після революції, обоє закоханих змогли, врешті, поєднати свої долі. 

Випробування сипалися на молоду родину, як з відра: дід майбутнього поета не виявив бажання долучитися до новоствореного колгоспу, за що влада мала намір вислати його до Сибіру. Залишивши все своє добро доньці, він був змушений тікати до Криму. 

Той вагомий статок, залишений сім’ї Василя Стуса волелюбним дідом, розтав у тяжкі 1932-33 роки, коли вся Україна поринула у голод і безвихідь. 

У 1940 році родина Стусів, аби уникнути примусової колективізації, перебралася до тодішнього Сталіно (суч. Донецьк).

Юному Василеві з ранніх літ доводилося важко працювати: під час шкільних канікул він волочив на собі тяжкі залізничні рейки, аби хоч трохи полегшити тягар скрути. 

Життя Василя Стуса було стрімким, як гірський потічок. З 1945 року, з того самого дня, коли прийшов до школи, і до кінця свого життя Василь не припиняв тісного емоційного взаємозв’язку власного світосприйняття зі здобутками українського мистецтва, зокрема – літератури. Його здатність до поглинання знань була неймовірна, але ще дивовижнішою виявилася природна здатність аналізувати. І от, в часи посиленого контролю "совєцької" влади над закладами освіти й культури, юний Василь доходить до палючого висновку: не таке прекрасне життя в цій штучно створеній великій країні, як його пропагують московіти!

Саме це переконання й спонукало Василя ще дев’ятикласником ознайомитися з літературою "розстріляного відродження", а згодом і самому ступити на стежку нескорених поетів та письменників. 

Його творчий спадок бринить на устах кожного українця, вічний і світлий, як зоря любові й відданості рідному краєві самого Василя Стуса.

На жаль, талановитому поетові судилося прожити надто коротке життя. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помирає у карцері табору ВС-389/36.

Але саме цей малий проміжок часу, який Господь дав на земне життя Людини, Василь Стус використав для того, щоб згодом, уже після смерті, стати символом Українського Опору ХХ століття. Саме цей проміжок часу визначає феноменальність поєднання в одній душі максимально сконцентрованих почуттів. Це – сила волі та надзвичайна ніжність, це – любов до рідної землі і палка ненависть до чужинців, це – крилата мрія і вміння зректися себе. Це - нездоланна спрага віддатися святому обов’язкові бути гідним сином України.

Так, як і вірив Василь Семенович Стус, він повернувся до свого народу жагучим, рятівним словом, яке здатне відродитися і заграти новими струнами уже тепер, в реаліях нового протистояння України і Московії.