ВАСИЛЬ ПЕРЕВАЛЬСЬКИЙ

21 липня 2018
Марина

Перева́льський Васи́ль Євдоки́мович (13 червня 1938, с. Бубнів) — український художник-графік. Академік Національної академії мистецтв України (2013). Народний художник України (1999). Доцент (2003). Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького (1993).

Біографія[ред. | ред. код]

Василь Перевальський народився 13 червня 1938 року в с. Бубнів Золотоніського району Черкаської області.

У 1965 році закінчив Київський державний художній інститут, де вчився у В. Касіяна19651967 — у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР у М. Дерегуса.

У 19701975 роках працював художнім редактором видавництва «Мистецтво» та головним художником видавництва «Радянська школа» (тепер «Освіта»).

З 1987 по 1991 рік обіймав посаду секретаря Національної спілки художників України. У 19971998 роках — заступник голови Київської організації НСХУ, у 20002005роках — заступник голови НСХУ.

У 19671969 роках викладав у Київському художньо-промисловому технікумі. З 1991 року почав викладати в Національному технічному університеті України «КПІ», завідував кафедрою графіки видавничо-поліграфічного факультету. З 2003 року викладає у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, з 2004 року — завідує там кафедрою графічних мистецтв.

Творчість[ред. | ред. код]

Василь Перевальський працює в галузі книжкової і станкової графіки та живопису. З 1963 року співпрацював із провідними видавництвами України, виконував оформлення та ілюстрації до книжкових видань. Василь Перевальський є також автором багатьох екслібрисів (для В. Вітрука (1966), В. Стеценка (1966), В. Турянчика (1966), В. Житника (1966), І. Крип'якевича (1967), А. і Ф. Глущуків (1968)) та станкових гравюр. У 19911992 роках входив до складу колективів з розробки ескізів банкнот номіналом 1 гривня5 гривень та 10 гривень.

Основні роботи[ред. | ред. код]

Оформлення та ілюстрації[ред. | ред. код]

Перевальський В.Є. дереворит, «Памва Беринда»
  • до книги «Пісні про кохання» (гр. на дер., 1964 — 1965)
  • до книги «Українські народні пісні про кохання» (гр. на дер., 1968)
  • до роману Д. Бедзика «Украдені гори» (К., 1969)
  • до книги «Українські народні пісні в записах В. Гнатюка» (К., 1971)
  • до збірника українських народних пісень «Веснянки» (1984)
  • до книги Лесі Українки «Лісова пісня» (1984–1986)
  • до збірок вибраних поезій М. Рильського (1974), П. Тичини (1987), І. Драча (1991, 2006), Б. Олійника (2005)
  • до видання «Козацькі пісні» (1994–2000)

Станкова графіка[ред. | ред. код]

  • «Ой у полі дві тополі» (гр. на дер., 1967)
  • «Нащо мені чорні брови» (гр. на дер., 1968)
  • «Битва» (за мотивами твору І. Нечуя-Левицького «Вечір на Володимирській горі», 1978)

Монументальні роботи[ред. | ред. код]

Матеріал з Вікіпедії. 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше