Письменник, художник, один із засновників Української Центральної Ради Василь Костевич Королів (Старий) помер 11 грудня 1943 р. у містечку Мельник, поблизу Праги, Чехословаччина.
4 (16) лютого 1879 р. на Полтавщині він побачив світ. Його батько був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці, мати виховувала трьох дітей, але враз усе урвалося: мати і двоє дітей померли від холери. Віддав батько Василя до Полтавської бурси. Там В. Королів познайомився з Симоном Петлюрою, подружилися та підтримували дружбу довгі роки, хоч жоден із них священиком не став.
Василь здобував освіту у Харківському ветеринарному інституті, потім працював ветеринарним лікарем. Першою книгою письменника був посібник із ветеринарії — рос. "Скотолечебник", потім "Кролики".
Після революційних подій Василь Королів зайнявся журналістикою. Його підтримав Євген Чикаленко. Василь одружився, життя налагоджувалося. 7 березня 1917 року був обраний до складу членів Української Центральної Ради від Товариства українських поступовців. 1919 року В. Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги, дружина відмовилася від'їздити. Василь Королів залишився емігрантом, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР.
На чужині В. Королів багато писав, в основному для дітей: збірку казок "Нечиста сила", роман "Чмелик". Він бо вважав, що
для нації, позбавленої власної державності, виховання молоді – найперша справа, тільки так можна зберегти власну ідентичність, уникнути асиміляції.
Там він познайомився з майбутньою дружиною — українською письменницею Наталеною Королевою. Родина поселилася в селі під Прагою, жили з того, що вирощували на городі. Крім того, Василь Королів працював на посаді доцента сільськогосподарської академії у Подєбрадах, видав підручники з зоології та фізіології рослин.
Влітку подружжя виїжджало до Закарпаття і там разом займалися оформлювальними роботами в церквах. Василь Королів написав багато ікон, виконав розпис василіанської монастирської церкви в с. Імстичево. В. Королів згадував: "В тій добі все, що могли ми заробити, ми виплачували за зроблені в Чехах видання товариства "Час" та інші, щоб не осоромити перед чехами українського імени. Злидні тисли нас так, що треба було кидатись на заробіток кожної корони". Згодом стало трохи легше, вдалося видати кілька книг, Короліви розплатилися з боргами, продали свою хатку в Увалах і перебралися до містечка Мельник, де придбали невеликий будиночок. Це скромне житло час від часу давало притулок багатьом українським письменникам, музикантам, художникам.
Саме Василь Королів-Старий заохотив дружину, яка досконало знала 12 мов, взятися до красного письменства. Але вже українською мовою: "У французів багато авторів, авторів оригінальних, а
українська література ще вбога…"
Серед творів тих часів: статті про Марію Загірню, Бориса Грінченка, спогади про Симона Петлюру, "Згадки про мою смерть". У автобіографічній книзі В. Королів-Старий описав випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті; виклав роздуми над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917–1921 років.
Навесні 1939 року Чехословаччина була окупована німецькими військами, а незабаром почалася війна. Книга спогадів "Згадки про мою смерть" була завершена 9 листопада. На початку грудня Василь Королів поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів.
11 грудня 1943 р. він несподівано повернувся додому, привітався з дружиною "Слава Ісусу Христу!" - і впав мертвий на порозі хати. Лікар сказав, що то серцевий напад. Аж через кілька місяців дружина дізналася, що того дня 64-річного письменника допитували в гестапо, підозрюючи у зв'язку з УПА.
Твори Василя Короліва-Старого в УРСР були заборонені, усі його розписи знищені.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
