«…Чужі люди розберуть по цеглині й по одному

тесаному каменю величезну будівлю російської

цивілізації, як це вже було показано Божим

провидінням на Ніневії, на Вавилоні, на Мемфісі,

 на Єрусалимі, на Олександрії, на Римі…»

Пантелеймон Куліш.

«У великій світовій драмі наших днів ми маємо вибір:

або бути творцями, або жертвами історії»

Євген Коновалець

Вступ. Підсумки року Білого Коня

Завершав свою ходу в людській історії Рік Білого Коня.

Два роки тому Російська Православна Церква (РПЦ) неосяжної Радянської імперії відсвяткувала на одній шостій частині світу 1000-ліття хрещення «русского народа», який з точки зору історичної істини до цього не мав ніякого відношення, бо 988 року князь Київської Русі Володимир Великий хрестив мечем та вогнем своїх підданих – мешканців Київа, руських, тобто українців, і своє військо. На політичній карті Східної Європи тоді ще не існувало ні Москви, ні Московії та її пізньої назви «Росії», вкраденої московським царем Петром І з далекоглядною метою – закріпити історичну і культурну Київську спадщину, спадщину Руси-України, за азійською Московією, колишнього васала і союзника Золотої Орди. На той час не існувало також ні Московського патріархату, ні московитів, яких згодом один англійський лорд, у замку якого Петро І зупинився зі своєю розбещеною ватагою, назвав «новими руськими», бо в Європі на той час знали лише більш культурних руських, тобто українців.  В Радянській імперії, правонаступниці царської Московії і Російської імперії, подібний історичний фарс залишався правилом нормального тону щодо «молодшого брата» – «малороса», «хохла», а по суті – раба.

Вісім років тому сконав останній з визначних русифікаторів ХХ століття, компартійний генсек великорос Леонід Брежнєв. Згодом на найвищий партійний та державний пост був обраний великорос Михайло Горбачов, який почав перебудову казармового російського соціалізму в Радянській імперії на соціалізм з «людським обличчям».

1990 року Синод Російської Православної Церкви, яка вже багато десятиліть перетворилася на інструмент поневолення в руках світської комуно-російської влади, філію НКВД-МГБ-КДБ, милостиво дозволив екзархату в Україні йменуватися Українською Православною Церквою Московського Патріархату.

13 березня 1990 року була скасована шоста стаття Конституції СРСР, яка закріплювала за КПРС політичну і економічну монополію на владу в імперії.

У травні 1990 була сформована Верховна Рада України, до якої було обрано 378 комуністів (84 %) та 72 позапартійних (16 %).

У травні 1990 року Рада Міністрів прийняла постанову про зміну назви РАТАУ на Українське інформаційне агентство при Раді Міністрів УРСР (скорочено - Укрінформ).

12 червня 1990 року Верховна Рада Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки прийняла «Акт про незалежність Російської Федерації», саме тієї Совєтської Росії яка 1918 року почала збройну агресію проти суверенної Української Народної Республіки щоб перетворити її на одну з російських колоній-республік.

16 липня 1990 року партноменклатурна Верховна Рада України прийняла «Декларацію про суверенітет республіки». Згідно з цим документом було скасовано ст. 6 Конституції УРСР про керівну роль Комуністичної партії України (складової частини російської КПСС) та проголошено розмежування влади на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму. Напередодні економічного краху СРСР це був вимушений політичний крок московської колоніальної адміністрації в Україні - правлячої комуністичної партноменклатури, яка під тиском наростаючої хвилі до  незалежності цим самим намагалась утримати під своїм контролем владу в республіці.

1 серпня 1990 року набув чинності перший за всю історію СРСР закон про пресу, що скасовував політичну цензуру.

3 серпня 1990 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняв Закон «Про економічну самостійність України».

Восени 1990 року, за ініціативи Голови Верховної Ради Російської Федерації Бориса Єльцина, з УРСР був підписаний договір про непорушність кордонів між двома республіками.

17 жовтня 1990 року, поступаючись вимогам голодуючих студентів, партноменклатурна Верховна Рада ухвалила рішення не підписувати нового Союзного Договору до прийняття нової Конституції республіки, утвердження її справжнього суверенітету і проведення референдуму з цього приводу.

26 грудня 1990 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки під тиском демократичної меншості прийняла рішення вважати Різдво Христове, Великдень (Паску) і День Святої Трійці державними святами.

Підвалини останньої велетенської та однієї з найжорстокіших імперій світу захиталися, бо з самого початку існування її було нещадне, безсоромне пограбування історії, культури, людських та природних ресурсів України-Руси – колиски всіх індоєвропейських народів, колиски слов’янства, краю, що простягнувся від самого центру Європи до берегів тихого Дону.

На зміну Року Білого Коня ішов Рік Білої Вівці. Провидці та астрологи намагалися  провістити події 1991-го року для різних країн та регіонів. Серед них пророчим виявився прогноз афганського математика-провидця Сидика Афгана щодо КПРС. Для правлячої російської комуністичної партії, яка впродовж багатьох десятиліть була становим хребтом  імперії, він був невтішним…

Вступ. Прогноз Сидика Афгана

Сидик Афган був непересічною особою, долю якої в умовах тоталітарного режиму можна було безпомилково передбачити, – така людина рано чи пізно потрапляла до сибірського концтабору, або змушена була емігрувати за межі імперії. Незважаючи на те, що Сидик Афган перебував у СРСР як іноземний студент, його не обминула доля дисидента, бо за критику несправедливості в «стране, где так вольно дышит человек», майбутнього афганського математика-провидця кілька разів виключали з інституту. Дякуючи неабияким математичним здібностям та вченим-математикам, він усе ж таки закінчив московський ВУЗ і отримав звання магістра педагогічних наук.

Коли ж Сидик передбачив 1985 року виведення радянських колоніальних військ із Афганістану, довівши свою теорію чисел, багато газет світу опублікували його пророцтва, дописавши при цьому, що Сидик – божевільний. Згодом, коли пророцтво стало історичним фактом, вченого-математика запросив на прийом Президент Афганістану, подарувавши йому квартиру, сто тисяч доларів та автомобіль «Мерседес». Сидик Афган був єдиним іноземцем, якого запросили на XXVIII (останній) з’їзд КПРС. Маючи власні математичні розрахунки, він довів, що марксизм буде похований 1991 року…

Проаналізувавши історію Радянської імперії, Сидик Афган влітку 1990 року опублікував статтю під незвичайною тоді назвою: «Єльцин + Горбачов = Перемога». На його думку ці лідери повинні співпрацювати, бо прекрасно розуміють ситуацію і можуть її змінити. Знаючи дати народження Єльцина та Горбачова, Сидик Афган зробив висновок, що вони мають спільну мету і їх примирення  настане 1991 року. Тоді СРСР почне вихід із політичної кризи, а 1993 року СРСР серйозно стане на рейки ринкової економіки. Це математично пов’язано з 1921-м роком, коли країна перейшла до НЕПу. Під назвою СРСР афганський вчений-провидець, звичайно, мав на увазі комуністичну Росію…

На запитання чернігівського кореспондента, чи стане Україна окремою незалежною державою, Сидик Афган відповів, що звичайно, це повинно статися 1993 року, символом якого є Чорний Півень. Провидець не помилився у своєму прогнозі, бо у жовтні 1993 року – після поразки сил комуністичного реваншу у Росії – остаточно вирішилася доля незалежності України...

Серпень. Напередодні серпневого путчу 1991 року

Попередник Крючкова, шеф політичної поліції, КДБ Юрій Андропов відчував постійний дискомфорт та роздратування від того, що в СРСР – найдемократичнішій країні світу, неможливо встановити дисципліну без усвідомлення  її громадянином особистої злочинної діяльності та наслідків, до яких призводе ця діяльність. У зв’язку з цим ще в 1977 році Андропов наказав підготувати документ під назвою: «Про плани ЦРУ по залученню агентури впливу серед радянських громадян». Новонароджений радянськими спецслужбами в муках творчості документ детально розшифровував термін «агент впливу». Ним міг стати кожний громадянин неосяжної Радянської імперії, котрий вільно чи невільно своєю діяльністю чи поведінкою сприяв розповсюдженню впливу західної ідеології чи образу життя в СРСР. Згідно цьому шедевру таємної поліції заарештувати можна було будь-кого, хто носив, наприклад, майку з іноземною  емблемою, впливаючи на всіх інших тим, що в СРСР майки з такими емблемами не  виготовлялися. Втягнутий в смертельну боротьбу за владу, Андропов не встиг реалізувати план чергової великої «чистки» радянського суспільства від нелояльних та шкідливих елементів. Новий 1937-й рік був відкладений на  невизначений час, оскільки 1982 року Андропов був застрелений політичними конкурентами в Кремлі.

1991-й рік виявився сприятливим для виконання  КДБ такої широкомасштабної акції. Щоб підвести ідеологічну базу під таку широкомасштабну партійну акцію, як масовий терор, необхідно було знайти новий, доступний і зрозумілий люмпенізованому  населенню  ярлик. Старий ярлик «ворог народу», не дивлячись на свою геніальну простоту, в 90-ті роки вже застарів і втратив актуальність і гостроту. Секретно політичний відділ КДБ підготував і передав на затвердження  своєму шефу Крючкову новий ярлик – «агент впливу».  Так було реанімовано сталінські методи політичного терору. В своєму арсеналі таємна політична  поліція використовувала все, що могло зміцнити владу компартії в СРСР.

Для початку Крючков вніс до Верховної Ради СРСР проект нового закону про КДБ, згідно  якому  Комітетові надавалися такі легальні права, про які політична поліція  не  могла мріяти навіть за часів Лаврентія Берії. Верховна Рада СРСР, очолювана Лук’яновим, майже без заперечень прийняла новий закон, який повністю розв’язував руки КДБ для  наведення порядку. Імперія опинилася напередодні другого великого терору. Його дихання вже можна було відчути в тих регіонах, де демократичні процеси вийшли за рамки «загально дозволених» КПРС «норм».

Для реалізації масового терору КДБ вже розмістив замовлення на термінове виготовлення 250 тисяч наручників, а тисячі тонн паперу із партійних запасів були завезені до відомої типографії, де тиражем в сотні тисяч примірників були надруковані ордери на арешт, бланки протоколів трусу і допитів, бланків депортацій, постанови  на заслання, розпорядження  про створення  трибуналів… Відомство Крючкова день і ніч працювало над складанням списків громадян, що підлягають знищенню, арешту, інтернуванню, депортації, засланню, затримці… Таємно вивезені зі Сполучених Штатів по каналах КДБ, комп’ютери вже почали друкувати ці списки. Одночасно з цим до концтаборів Сибіру та європейської частини Росії КДБ направило секретні розпорядження про підготовку до прийому «контингенту» з найбільш «гарячих регіонів». Такими регіонами є Прибалтика, Україна, Грузія, Азербайджан, ряд областей європейської частини Росії. Зокрема, КДБ України, очолюване генералом Галушко, вже підготовлений список двохсот найбільш небезпечних націоналістів, які згідно директиві Надзвичайного Комітету будуть інтерновані впродовж двох тижнів з України до Сибіру…

Все було готове до того, щоб в черговий раз пропустити совєтський народ через м’ясорубку масового «пролетарського терору». Ця каральна акція повинна була ще на багато десятиліть відбити у людей бажання мітингувати, ставлячи під сумнів священне право КПРС правити ними – рабами за рівнем життя і за  народженням. Компартійна номенклатура ще пам’ятала сталінську настанову 30-х років: імперія має бути збережена, навіть якщо прийдеться знищити ще раз третину населення України. Мета – світле майбутнє народу – виправдовує засоби. Ця знайома більшовицька фраза знову  набула актуальності і реального змісту. В липні 1991 року народ ще не знав, яке «світле майбутнє» йому готувала правляча компартія – «розум, честь і совість совєтської епохи». До початку запланованого масового терору залишалися лічені тижні…

Серпень до заколоту. Хроніка фактів

1 серпня, на зворотному шляху з Москви до Вашингтону, столицю України Київ відвідав Президент США Джордж Буш. Промову Буша у Верховній Раді українська інтелігенція слухала спочатку з подивом,  а потім – із обуренням: «Свобода й незалежність – це не одне й те ж. Американці не будуть допомагати тим, хто зловживатиме своєю свободою в інтересах перетворення колишньої тиранії не місцевий деспотизм. Вони не будуть допомагати тим, хто схильний вітати самогубний націоналізм, основою якого є етнічна ненависть».  Промова Буша містила квінтесенцію всіх упереджень, що існували на Заході стосовно України. Американський Президент намагався  переконати українських депутатів у необхідності збереження Совєтського Союзу. Як і в 1918 році, ні про яку незалежність України Захід не хотів і чути, адже проголошення  незалежності України наприкінці 20-го століття порушувало баланс сил вже розподіленого на сфери впливу світу між США та Росією.

4 серпня Президент СРСР Михайло Горбачов разом з дружиною Раїсою Максимівною відбув на відпочинок у Форос, що в Криму, звідкіля  має намір повернутися 19 серпня, напередодні підписання нового Союзного договору.

Міністерство юстиції УРСР зареєструвало республіканський комітет захисту ім’я та справи вождя російського пролетаріату Володимира Леніна.

8 серпня 1991 року пішов з життя тричі Героя Радянського Союзу маршала авіації Іван Микитович Кожедуб. Як відомо, український льотчик Іван Кожедуб під час Другої світової війни став прославленим асом, який особисто збив 55 літаків противника, і тричі удостоєний найвищої нагороди СРСР – золотої зірки героя.

З 9 по 18 серпня у Запоріжжі  проходив Другий Всеукраїнський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона Рута», що став ще однією ластівкою у відродженні фактично забороненої української сучасної пісні. Як відомо, до останнього часу на будь-який пісенний фестиваль союзного масштабу допускалися лише російськомовні пісні. До Запоріжжя на фестиваль прибув також народний депутат України В’ячеслав Чорновіл.

Академік Георгій Арбатов, директор інституту США та Канади, за власним бажанням вийшов зі складу комісії нового видання історії Великої Вітчизняної війни. Своє рішення вийти із комісії (слідом за нетиповим генералом Дмитром Волкогоновим), що була створена за рішенням ЦК КПРС і по суті виконувала роль партійного цензора, академік Арбатов мотивував власним небажанням приймати участь у черговій фальсифікації історії, від якої, за його словами, дуже тхне сталінізмом.

Бюро Президії ЦКК КПРС направило рекомендацію первинній партійній організації, на обліку в якій перебуває член КПРС Алєксандр Яковлєв. В рекомендації висловлена неможливість подальшого перебування Яковлєва в лавах КПРС «за дії, котрі суперечать Статуту КПРС і спрямовані на розкол партії».

На Псковський завод автоматичних телефонних станцій надійшло термінове замовлення з Москви на випуск 250 тисяч наручників з гарантією постачання металу.

Зовнішній борг СРСР країнам «великої сімки» на початок серпня 1991 року становив 54 млрд. доларів США.

Серпень до заколоту. Фраза місяця

Юрій Мушкетик, український письменник:

«Мене особливо турбує те, що впродовж усього підготовчого до підписання Союзного договору часу в союзній пресі я не побачив спроб змінити погляд самих росіян на національну справу, розвіяти чад шовінізму, просвітити, виробити нову справедливу концепцію. А ідея моральна, повторює слід за Достоєвським, Соженіцин, завжди передувала зародженню ідеї національної. Півстоліття на очах російської громадськості, російської преси знищували українські культурні цінності…, а «старший брат», його преса, його культурні діячі мовчали. Не знайшлося сьогодні жодного Герцена чи Толстого! Не чути закликів відокремитися від старої колоніальної політики, покаятися… на рівні уряду, преси, вчених… В ім’я тих же високих ідеалів дружби народів, якими клялися  понад 70 років…

Росія буде врятованою і в політичному, і в економічному, і в моральному плані, якщо  відмовиться від колоніальної політики, стане окремою державою на засадах справжньої демократизації, гуманізму, національної справедливості».

Серпень до заколоту. Нюанси місяця. Нюанс-1

Імперський синдром

1 серпня, на зворотному шляху з Москви до Вашингтону, столицю України Київ відвідав Президент США Джордж Буш старший. Промову президента Буша у Верховній Раді українська інтелігенція слухала спочатку з подивом,  а потім – із обуренням: «Свобода й незалежність – це не одне й те ж. Американці не будуть допомагати тим, хто зловживатиме своєю свободою в інтересах перетворення колишньої тиранії не місцевий деспотизм. Вони не будуть допомагати тим, хто схильний вітати самогубний націоналізм, основою якого є етнічна ненависть».  Промова Буша містила квінтесенцію всіх упереджень, що існували на Заході стосовно України. Американський Президент намагався  переконати українських депутатів у необхідності збереження Совєтського Союзу. Як і в 1918 році, ні про яку незалежність України Захід не хотів і чути, адже проголошення  незалежності України наприкінці 20-го століття порушувало баланс сил вже розподіленого на сфери впливу світу між США та Росією.

Через багато років цей «незручний» факт для американської демократії різні офіційні особи будуть всіляко замовчувати, виставляючи лише імперську Росію в ролі багаторічного противника української державності...

Серпень до заколоту. Нюанси місяця. Нюанс-2

Змова

5 серпня 1991 року на одному із законспірованих об’єктів КДБ в Москві, що розташований по вулиці Академіка Варги, 1, відбулася зустріч майбутніх керівників військово-партійного перевороту. Туди прибули Дмитро Язов, Олег Шенін,  Олег Бакланов, Валерій Болдін та шеф КДБ Володимир Крючков. Сестра-господарка, штатний працівник Комітету, отримала наказ накрити стіл на п’ять персон в одній з альтанок, розташованих на території секретного об’єкту, а в головному будинку відкрити бенкетну залу та бар.  Всі учасники зустрічі прибули на місце зустрічі з дотриманням суворої конспірації. Маршал Язов, наприклад, дав розпорядження зняти з автомобіля радіомаяки і виїхав без охорони. Крючков змінив автомобіль, котрим звичайно користувався під час своїх службових поїздок. Прибулі спочатку перекусили в альтанці, а потім повечеряли в бенкетній залі.

Друга зустріч «п’ятірки» відбулася там же 17 серпня 1991 року. В ній взяли участь також Валентин Павлов та декілька військових чинів. Учасники за чаркою російської водки та віскі прийняли рішення  відправити делегацію до Форосу, де на той час відпочивав Михайло Горбачов зі своєю сім’єю,  щоб повідомити його про запровадження в СРСР надзвичайного стану та домовитися про тимчасову передачу президентських повноважень віце-президенту Геннадію  Янаєву. В цей момент пролунав телефонний дзвоник, – Михайло Горбачов сам зателефонував Володимиру Крючкову. Президент не знав, що учасники зустрічі вже прийняли рішення створити комітет з надзвичайного стану і до його повернення в Москву оголосити надзвичайний стан  в країні… До початку активних дій залишалася доба, яка розділила московську партноменклатуру на заколотників і прибічників Єльцина, – головної діючої політичної особи в Росії з 19 серпня 1991 року…

Серпень до заколоту. Нюанси місяця. Нюанс-3

Алєксандр Яковлєв. Штрихи політичного портрету

Бюро Президії ЦКК КПРС направило рекомендацію первинній партійній організації, на обліку в якій перебуває член КПРС Алєксандр Яковлєв. В рекомендації висловлена неможливість подальшого перебування Яковлєва в лавах КПРС «за дії, котрі суперечать Статуту КПРС і спрямовані на розкол партії». Алєксандра Яковлєва характеризувала лише одна фраза «похмурого теоретика казармового соціалізму» Суслова, який одного разу у розмові сказав Андропову: «Товариша Яковлєва КГБ не призначало». Дійсно, КГБ не призначало його на жодну з державних посад, зокрема й посла СССР у Канаді у 70-ті роки, що виглядало своєрідною політичною еміграцією компартійного функціонера. Яковлєв був антикагебішним компартійним чиновником, що не могло не турбувати каральну систему в СССР.

Життя Алєксандра Яковлєва було громадянським подвигом людини, яка зламала щодо себе і щодо багатьох навколишніх прес тоталітарної системи; філософа, котрий зробив значний внесок у реконструкцію світової політики в роки перебудови і девальвації марксистської ідеології; демократа, який до останнього боровся з більшовизмом і працював, щоб слово «демократія» не стало порожнім звуком в Росії. Згодом Яковлєва назвуть Дон Кіхотом і «національним надбанням Російської Федерації», соціальним лібералом, який для «параду» національних суверенітетів початку 90-х років зробив більше від багатьох радикалів у національних республіках.

Яковлєв був одним із архітекторів перебудови в СССР. Він зробив величезний внесок під час обрання у березні 1985 року генеральним секретарем ЦК КПСС Михайла Горбачова. З Горбачовим – президентом СССР – він так і прокрокує до останнього дня існування Союзу. Ще на початку 1991 року він пророкував разом  з Шеварднадзе про спробу державного перевороту.

Із першими променями перебудови Алєксандр Яковлєв нагадував у Кремлі гуманіста-меншовика та неформального головного партійного ідеолога. Він уособлював радикальне крило перебудови, що мужньо протистояло ортодоксам-консерваторам. До цього ж крила належали редактор «Московских новостей», однофамільця Єгор Яковлєв та редактор журналу «Огонек» Віталій Коротич. Обидва своїм вільнодумним редагуванням мали завдячувати саме горбачовському  архітектору перебудови Алєксандру Яковлєву. Саме завдяки цим виданням, які отримували «ідеологічний дах» від Яковлєва у Кремлі, вдалося, без перебільшення, змінити свідомість мільйонів громадян у СССР та поставити під сумнів саме поняття «гомо совєтікус».

На архітектора перебудови орієнтувалися й демократично налаштовані працівники держапарату та перші московські неформали. Саме Яковлєв почав курувати національні питання в СССР і, спершу в конфіденційних бесідах із керівництвом республік Прибалтики, давати рекомендації, як сприяти утвердженню національної самосвідомості та децентралізувати міжнаціональні зв’язки. Віталій Коротич пізніше напише, що існуюча система будувала довкола Алєксандра Яковлєва бар’єри, які він зумів підкорити і змусив працювати на користь справи. До цього він постійно підштовхував й першого і останнього президента СССР Михайла Горбачова.

Російський більшовизм породив тип бездушного чиновника, антипода захисника громадянських свобод. Пізніше Яковлєв напише: «У нас не було соціалістичної революції, у нас була жовтнева контрреволюція». У розвинутих демократіях чиновник незалежно від рівня влади завжди боявся громадських інституцій, самодостатніх та само організованих. Яковлєв прагнув, щоб від чиновника не повинна залежати конституційна свобода громадянина. Він своїм інтелектуалізмом витримував у владі щоденний бій із цинізмом апарату та неосвіченістю компартійної номенклатури, що згодом стало гідним прикладом для наслідування сучасникам в структурах пострадянської влади.

Згодом він напише свою останню книгу «Сутінки», в якій скаже: «У будь-який момент нас може очікувати криза зміни циклу, - проти фаза, за якою людина знову стане лише відновленим сировинним ресурсом (як це було за часів панування російського більшовизму – В.З.). Треба берегти і плекати свободу людської індивідуальності». Саме її Алєксандр Яковлєв мужньо проніс крізь усе своє життя. 

Серпневий путч. Хроніка фактів

18 серпня 1991 року. Неділя. Москва

В Москві утворений Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП) у складі: Бакланов О.Д. – перший заступник Голови Ради оборони СРСР; Крючков В.О. – голова КДБ СРСР; Павлов В.С. – прем’єр-міністр СРСР; Пуго Б.К. – міністр внутрішніх справ СРСР; Стародубцев В.О. – голова Селянської спілки СРСР; Тізяков О.І. – голова асоціації промисловців СРСР; Язов Д.Т. – Міністр оборони СРСР; Янаєв Г.І. – виконуючий обов’язки Президента СРСР.

За введення в СРСР надзвичайного стану проголосував весь склад Кабінету Міністрів СРСР на чолі з прем’єром Валентином Павловим. Проти цієї пропозиції проголосував лише  один  міністр Щербаков.

О 16.50 за московським часом на президентську дачу у Форосі, що в Криму, прибула група на чолі з начальником апарату Президента СРСР Болдіним. М.Горбачову був пред’явлений ультиматум, в якому самозваний комітет вимагав передачі влади віце-президенту Г.Янаєву. Президент М.Горбачов відмовився це зробити.

В ніч з 18 на 19 серпня відбулося засідання комітету з надзвичайного стану, на якому обговорювалася «Заява совєтського керівництва», котру засоби масової інформації мали оголосити радянському народу. В засіданні взяв участь ідеолог серпневого партійно-військового перевороту Голова Верховної Ради СРСР Анатолій Лук’янов.

19 серпня 1991 року. Понеділок. Москва

О 4-й годині ранку Міністр оборони СРСР Маршал Д.Язов віддав наказ  ввести до  Москви 106-ту Тульську повітрянодесантну дивізію і приведення всіх повітрянодесантних військ у бойову готовність.

О 6-й годині ранку Міністр оборони СРСР Маршал Д.Язов почав нараду, на якій були присутні всі командувачі військовими округами. В своїй десятихвилинній промові міністр поставив головне завдання: забезпечення в країні порядку. Нараду міністр закінчив словами: «про все інше узнаєте з повідомлень радіо». З цього витікало, що більшість військового керівництва СРСР не знали про підготовку до перевороту.

Вранці 19 серпня Борис Єльцин домовився про підтримку повітрянодесантних військ МО СРСР з їх командувачем генералом Павлом Грачовим. Бойова техніка довкола будинку російського парламенту була розставлена за схемою, розробленою віце-Президентом  О.Руцьким.

О 9-й годині ранку Президент Російської Федерації Борис Єльцин, Голова Ради Міністрів РФ Іван Силаєв та виконуючий обов’язки Голови Верховної Ради РФ Руслан Хасбулатов оприлюднили Звернення  до громадян Росії, в якому прихід до влади ГКЧП назвали антиконституційним переворотом і закликали народи Росії до  безстрокового страйку.

Виконуючий обов’язки Президента СРСР Генадій Янаєв видав Указ про введення надзвичайного стану в Москві. Дозволено тимчасово видавати лише газети «Правда», «Труд», «Рабочая трибуна», «Советская Россия», «Московская правда», «Ленинское знамя», «Сельская жизнь».

Кремль і Манежна площа блоковані бронетранспортерами. Навколо парламенту Російської Федерації – Білого дому, що контролюється прибічниками Єльцина, зводяться барикади.

Шеф КДБ В.Крючков віддав наказ про захоплення Білого дому. В запланованій операції задіяні три батальйони КДБ та два батальйони Головного розвідувального управління (ГРУ) Міністрества оборони СРСР.

19 серпня вища Рада Ліберально-демократичної партії Радянського Союзу, яку очолює Володимир Жириновський, заявила про свою підтримку переходу всієї повноти влади в СРСР до  ГКЧП СРСР.

Центральне телебачення передало повідомлення про заклик Б.Єльцина до загального страйку на знак протесту ГКЧПістам.

19 серпня 1991 року. Понеділок. Ленінград

Згідно наказу міністра оборони Д.Язова командувач Ленінградським військовим округом генерал Самсонов призначений комендантом Ленінграда. Генералу Самсонову надійшов наказ ввести до міста танки, а також оголосити про введення в місті надзвичайного стану й про пререхід влади в місті до самозваного Комітету з надзвичайного стану. До Комітету увійшли, зокрема, перший секретар обкому КПРС Гідаспов та голова ленінградського КДБ Курков. Президії Ленради був представлений уповноважений Комітет, який за наказом заколотників з Москви повинен очолити радянську владу у місті на Неві, колисці більшовицької революції 1917 року.

Ленрада засудила дії заколотників і закликала мешканців міста і області підтримати заклик Президента Росії Бориса Єльцина до загального страйку.

Під час переговорів коменданта міста генерала Самсонова з мером Ленінграда Анатолієм Собчаком  була досягнута домовленість, що командувач Ленінградським військовим округом не буде вводити танки з військами в місто, а мер не буде скликати мітинги. 

Начальник Ленінградського управління  внутрішніх справ Аркадій Комаров відмовився виконувати постанови ГКЧП.

19 серпня 1991 року. Понеділок. Свердловськ

Робоча група Свердловської міськради прийняла рішення не виконувати рішень самозваного комітету й провести загальний міський страйк на знак підтримки російського уряду. Президія міськради підтвердила рішення робочої групи і відзначила, що  вважає створення ГКЧП незаконним, а усунення  від влади президента країни – державним переворотом. Президія міськради закликала трудові колективи Свердловська розпочати 20 серпня загальний страйк.

О 17.30 годині за московським часом Борис Єльцин підписав указ про створення групи оперативного управління – дублюючий склад російського уряду, який очолили віце-прем’єр О.Лобов, член Президії Верховної Ради РФ С.Красавченко і член Держради РФ  О.Яблоков. Дубль-уряд розташувався на резервному пункті управління, що в 70 кілометрах від Свердловська. На пункт управління надходить вся інформація з Росії і передаються всі укази президента Бориса Єльцина в усі регіони республіки. Охорону резервного пункту здійснює свердловський ЗМОП, та ще один спеціальний загін.

За наказом командувача Приволзько-Уральським військовим  округом генерал-полковника А.Макашова в Самару війшли танки та бойові машини піхоти з повним боєкомплектом на бортах. Ігноруючи КДБ та МВС, генерал Макашов особисто віддав  розпорядження підрозділам спецназу про арешти осіб, небезпечних для існуючого режиму.

19 серпня 1991 року. Понеділок.

Україна. Крим. Президентська дача у Форосі

За наказом начальника штабу військ протиповітряної  оборони  Міністерства оборони СРСР генерал-полковника Мальцева рано вранці злітна смуга аеродрому Бельбек, на якій знаходився президентський літак ТУ-134 і гелікоптер МІ-8, була блокована  важким армійським тягачем.

Севастопольський полк військ  КДБ СРСР блокував всі підходи до  дачі Президента М.Горбачова у Форосі. З 16.00 години за московським часом, згідно наказу з  Москви, на мисі Форос оголошений режим «не підльоту, не підпливу, не під’їзду».

О 15.10 за московським часом начальнику охорони президентської дачі у Форосі надійшов усний наказ генерал-полковника Мальцева такого змісту: «Малися спроби  осіб з оточення колишнього Президента прорватися до Горбачова. Наказую, в разі повторення спроб, затримувати  цих осіб і передавати їх  органам КДБ».

О 18.43 за наказом начальника оперативного управління Генерального  штабу Міністерства оборони СРСР генерал-полковника Денисова командиру літака ТУ-134 дозволено взяти на борт особистого охоронника Президента Губернаторова та особистих секретарок-стенографісток  Олександрову та Сорокіну.

О 19.38 літак ТУ-134 злетів з Бельбека і взяв курс на  Внуково. Разом з пасажирами до  Москви була вивезена  апаратура президентського зв’язку та спеціальний «кейс президента» – чорний дипломат для спорядження боєголовок  та  запуску  ядерних  ракет. З цього моменту кнопка ядерного пуску вже  не  контролювалася законно  обраним Президентом СРСР.

19 серпня 1991 року. Понеділок. Україна. Київ

Вранці Голові Верховної Ради УРСР Леоніду Кравчуку зателефонував перший секретар ЦК КПУ С.Гуренко і викликав його для розмови до будинку ЦК КПУ на Банківській, 11. Л.Кравчук, вже знав, що Рада Міністрів на чолі з В.Фокіним виконала наказ Москви про запровадження надзвичайного стану в Україні. Черга була за Верховною Радою. Кравчук з властивою йому хитрістю знайшов причину, щоб відмовитись від такої пропозиції і прийняв групу генералів на чолі з Головнокомандувачем  Сухопутних військ Міністерства оборони СРСР генералом Варенниковим і першим секретарем ЦК КПУ С.Гуренком у своєму робочому кабінеті в приміщенні Верховної Ради. Варенников і Гуренко пред’явили Леоніду Кравчуку ультиматум з вимогою виконання  вищим керівництвом України постанов ГКЧП.

Після ранкового «візиту» генералів Леонід Кравчук написав заяву про свій вихід із складу Політбюро та ЦК компартії України. 

О 8-й ранку відбулося засідання Центрального Проводу Народного Руху України, на якому було прийнято Заяву про антиконституційність та незаконність ГКЧП, рішення якого не  є на Україні чинними. В своїй Заяві Центральний Провід Руху звернувся до Президії Верховної Ради України негайно дати оцінку діям незаконно створеному комітетові, – ГКЧП, а також до народу України готуватися до Всеукраїнського безстрокового страйку.

О 10-й ранку Голова Руху Іван Драч зустрівся з Леонідом Кравчуком і довів до його відома позицію Народного Руху України, яка полягала в негайному скликанні позачергової сесії Верховної Ради України.

Відкривши засідання Президії Верховної Ради УРСР, що почалася без кворуму, Леонід Кравчук висловився проти підтримки ГКЧП і заявив, що як законно  обраний Голова Верховної Ради буде усіма силами боротися з цим незаконним комітетом. Більшість Президії (всі члени КПРС) не підтримали Кравчука і засідання було перенесено  на 20 серпня, вівторок.

Голова Львівської обласної Ради народних депутатів В’ячеслав Чорновіл, що прибув із Запоріжжя  до Київа, не був допущений на засідання Президії Верховної Ради УРСР. В Запоріжжі за ним же велося спостереження агентами КДБ і йому вдалося уникнути арешту лише завдяки присутності віце-консула США.

Голова Верховної Ради Леонід Кравчук виступив по українському телебаченню з приводу політичної ситуації, яка утворилася після приходу до влади ГКЧП. В своєму досить обережному і занадто зваженому виступі Кравчук повідомив, що на Україні надзвичайний стан не оголошено і закликав населення  до спокою та витримки.    В’ячеслав Чорновіл розцінив виступ Леоніда Кравчука по українському телебаченню  як  обтічний і невизначений.

Степан Хмара надіслав з Лук’янівської в’язниці телеграму Президенту Росії Борису Єльцину, Прем’єр-міністру Івану Силаєву та виконуючому обов’язки Голови Верховної Ради РФ Руслану Хасбулатову, в якій повністю підтримав дії російського уряду проти партійно-мілітаристської хунти. Телеграма російською мовою закінчувалася словами: «Нехай допоможе Господь Бог Вам і багатостраждальному російському народу  у праведній боротьбі!».

19 серпня 1991 року. Понеділок. Україна. Львів

Місто приголомшене переворотом у Москві. Наділені генетичною пам’яттю львів’яни зняли синьо-жовті прапори з вокзалу та львівської опери. Львівська обласна Рада прийняла Звернення до населення Львівщини, в якому прихід до  влади ГКЧП кваліфіковано як антиконституційний державний переворот. Рада засудила антиконституційні дії та заяви групи заколотників і закликала населення до порядку, самодисципліни та не піддаватися на провокації, а в разі спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади, відповісти масовими актами громадської непокори. В зверненні облрада підтримала дії Президента Росії Б.Єльцина.

Вранці з Київа прибув лідер Міжпартійної Асамблеї Дмитро Корчинський, який після повідомлення про початок компартійно-військового заколоту у Москві створив штаб МПА в квартирі одного з членів організації у центрі міста і того ж дня написав наказ обласним організаціям Міжпартійної Асамблеї  про створення підрозділів Української Народної Самооборони (УНСО) з метою саботажу та супротиву ГКЧП. Наказ та інструкцію по створенню та функціонуванню підрозділів він зачитав усім обласним керівникам МПА по телефону. По Львову члени МПА почали розвішувати листівки з закликом до загального страйку.

19 серпня 1991 року. Понеділок. Латвія

В Ризі військові захопили будинок Народного фронту Латвії, який відстоює ідею  незалежності республіки.

20 серпня 1991 року. Вівторок. Москва

Комендант Москви генерал-полковник Калінін видав розпорядження  про введення в столиці комендантської години з 23.00 до 5.00 години ранку.

Виходячи з того, що Президент СРСР – законний Головнокомандувач, усунений від виконання своїх обов’язків, а віце-президент і Міністр оборони СРСР – члени антиконституційного комітету, представники «Руху за демократичні реформи» звернулися до Бориса Єльцина з проханням взяти на себе командування Збройними Силами СРСР.

За узгодженням з президентською Радою Російської Федерації, Б.Єльцин взяв на себе обов’язки Головнокомандувача Збройними Силами СРСР.

Б.Єльцин  видав указ про призначення контр-адмірала В.Щербакова командувачем Ленінградським військовим округом і підпорядкування  йому усіх військових підрозділів Ленінграда.

Над російським парламентом піднято дирижаблем національні прапори Росії, України, Литви, Грузії. Організована кільцева оборона парламенту: перше, зовнішнє кільце утворено цивільними громадянами – мешканцями Москви; друге кільце утворено із саморобних барикад; далі – тролейбуси, автобуси, автомашини із спущеними колесами; четверте, найближче  до парламенту кільце утворено російським ОМОНом, міліцією, частинами військових, що підтримують Єльцина. Південно-західний сектор оборони, звернутий до України, охороняється українською сотнею, до складу якої увійшли українці – мешканці Москви.

Заколотники  ввели до столиці одну танкову і одну мотострілецьку дивізії, а також два підрозділи ОМОНи, що розташувалися в Кунцево, Центрі, біля станції метро «Кіровська» та  на  Ленінградському проспекті.

До 22.00 години за московським часом у столиці згорнуті усі міліцейські пости. Влада  у Москві перейшла  до військових. З 23.00 в місті почалася комендантська година.

Перед депутатами Росії, які знаходяться у Білому домі, виступив міністр оборони Росії генерал-полковник Кобець. Він заявив, що на першу годину ночі ГКЧП планує блокувати будинок російського уряду «спецназом». Охорону будуть забезпечувати близько двох тисяч організованих захисників, серед яких триста озброєних професіоналів. Генерал Кобець попередив про можливість застосування «спецназом» психотропних генераторів.

20 серпня 1991 року.. Вівторок. Естонія

Пізно увечері парламент Естонії проголосив незалежність Естонської Республіки.

20 серпня 1991 року. Вівторок. Україна. Київ

На черговому ранковому засіданні Президії Верховної Ради України  було продовжено обговорення питання про не чинність рішень ГКЧП на території України. При голосуванні по цьому питанню 15 членів Президії висловились за визнання рішень комітету не чинними, 10 – проти. За два дня засідань Президія Верховної Ради так і не дала принципової оцінки діям московських заколотників.

На прохання Леоніда Кравчука почалося збирання підписів народних депутатів України для скликання  надзвичайної і позачергової сесії Верховної Ради України,  оскільки Президія не скасувала раніше ухваленого рішення про початок роботи сесії 3 вересня.

20 серпня 1991 року. Вівторок. Україна. Львів

За ініціативи Української республіканської партії біля пам’ятника Іванові Франку на віче зібралося тисячі львів’ян, які засудили антиконституційний військово-партійний переворот і підтримали законно обраного Президента Росії Бориса Єльцина. Народний депутат України Роман Лубківський оприлюднив заяву Народної Ради – демократичної меншості українського  парламенту, в якій закликано до громадянської непокори московській хунті.

21 серпня 1991 року. Середа

21 серпня виповнилися 23-ті роковини від дня вторгнення  совєтських військ до Чехословаччини, коли гусеницями танків була розчавлена «Празька весна» – спроба чехословацьких комуністів піти шляхом демократичних реформ.

О 4-й годині за московським часом псковські десантники захопили телевежу в столиці Естонії Таллінн,  а також радіотрансляційну станцію в містечку Аегвійду.

В Таллінн ввійшла танкова колона із сотні танків і направилася до заводу «Двигатель», де зосереджено російськомовне  населення столиці Естонії.

Проросійський та прокомуністичний інтеррух Естонії виступив із Заявою про повну підтримку московської хунти.

За наказом командувача Прибалтійським військовим округом генерал-полковника Ф.Кузьміна, якому надані вказівки з Москви «брати під контроль будь-які об’єкти», захоплені всі засоби масової інформації та інші важливі об’єкти республік Прибалтики.

21 серпня 1991 року. Середа. Україна. Київ

Спрямована на Київ за наказом командувача сухопутними військами СРСР генерала Варенникова Білоцерківська дивізія застрягла на південних околицях Київа нібито через відсутність акумуляторів і бензину. Така ж сама картина спостерігається на північній околиці Київа, де зупинилася військова колона, що прибула з боку Чернігова.

Президія Верховної Ради УРСР після кількаденних засідань нарешті зробила Заяву з приводу утворення в Москві ГКЧП, в якій зазначалося, що рішення ГКЧП не мають юридичної сили на території України. Виходячи з цього Президія вирішила не запроваджувати  на території республіки надзвичайного стану.

Увечері, за ініціативи Народного Руху, біля Хрещатика, 26, де розташований телевізійний і радіотрансляційний республіканський центр, зібралася багатотисячна демонстрація з вимогою надати ефір представникам демократичних сил. Двері телерадіостудії були забарикадовані зсередини. Під натиском демонстрантів у заступника М.Охмакевича не витримали нерви і він змушений був надати час для виступу у прямому теле ефірі народному депутату Володимиру Яворівському і Олесю Шевченко.

21 серпня 1991 року. Середа. Москва.

Штурм будинку парламенту Росії хунта призначила на першу годину ночі. Впродовж дня в сутичках з бронетехнікою на вулицях Москви загинули троє москвичів,  які вийшли на захист російського парламенту.

Бурбуліс впродовж всієї ночі декілька разів розмовляв по телефону з Крючковим з приводу можливих переміщень військ КДБ і попередив його про недоцільність штурму Білого дому, на що шеф КДБ відповів, що йому нічого не  відомо про переміщення військ КДБ.

Група «Альфа», яка у січні брала штурмом Вільнюську телевежу, зробила невдалу спробу прорватися до будинку російського парламенту без застосування  вогнепальної зброї. Після невдалої спроби група відмовилася від повторного штурму будинку парламенту.

Вранці в штабі генерала Кобеця стало відомо, що більшість підрозділів Вітебської дивізії КДБ зупинилися на  Можайському шосе  не  входячи до Москви. Згідно інформації МВС Росії, школи міліції Брянська, Орла та Володимира перейшли на бік Єльцина.

В апараті Президента Єльцина підготовлений текст ультиматуму заколотникам, який буде запропоновано підписати керівникам всіх союзних республік, а також буде винесений на затвердження сесії Верховної Ради Російської Федерації. Головна ідея документа – покінчити з переворотом вже 21 серпня.

О 11-й годині ранку почала роботу позачергова сесія Верховної Ради Російської Федерації, на якій Б.Єльцин повідомив, що шеф КДБ Крючков запропонував йому разом відвідати дачу Президента СРСР М.Горбачова у Форосі. Депутати розцінили це як пастку для Президента Росії й постановили направити туди делегацію на чолі з віце-президентом Олександром Руцьким, а також медиків, котрі поставили б діагноз стану здоров’я Горбачова.

Борис Єльцин підписав указ про усунення з посад голів виконкомів крайових і обласних Рад Російської Федерації, які не виконали розпоряджень російського Президента під час серпневого путчу, або підтримали чи просто симпатизували ГКЧП.

ГКЧП у повному складі виїхав у напрямку аеропорту Внуково, звідкіля о 14.18 на літаку ІЛ-62 вилетів до Форосу. Через 22 хвилини в тому ж напрямку з Внуково злетів літак ТУ-134 з О.Лук’яновим і В.Івашко на борту.

Делегація Верховної Ради Російської Федерації на чолі з віце-президентом Олександром Руцьким, до складу якої увійшли Іван Силаєв, Вадим Бакатін та десять народних депутатів Росії разом з охороною вилетіли літаком ТУ-134 о 16.52 з аеропорту Внуково до Форосу.

Президент СРСР Горбачов відмовився приймати делегацію заколотників, що прибула до Форосу на переговори. Цього разу заколотники прилетіли до Горбачова для примирення, оскільки стало зрозуміло, що військово-партійний переворот провалився.

На злітній смузі в Бельбеку делегацію Верховної Ради Росії на чолі з О.Руцьким зустрів Голова Верховної Ради Кримської АРСР, колишній перший секретар Кримського обкому КПРС Микола Багров, який ще декілька днів тому повністю підтримав заколотників. Партійний лідер комуністів Криму супроводжував прибулу делегацію до президентської дачі у Форосі.

Після зустрічі на президентській дачі у Форосі з усіма членами делегації відбулася конфіденційна бесіда Президента М.Горбачова з О.Руцьким, І.Силаєвим, а також О.Лук’яновим і В.Івашко, які прибули до Бельбека окремим рейсом з Москви.

Згідно офіційному повідомленню влади, міністр внутрішніх справ СРСР Борис Пуго покінчив життя самогубством.

Генеральний Прокурор СРСР М.Трубін та Генеральний Прокурор Російської Федерації В.Степанков порушили кримінальні справи по факту державного злочину, що передбачає кримінальну  відповідальність за зраду Батьківщині.

З санкції Генерального прокурора Російської Федерації В.Степанкова були заарештовані Г.Янаєв, О.Тізяков і В.Павлов. Відносно депутатів союзного парламенту  О.Бакланова та В.Стародубцева В.Степанков порушив питання  про скасування депутатської недоторканості. Під час арешту Г.Янаєва знайшли п’яним і непритомним на підлозі серед порожніх пляшок горілки.

Пізно увечері Михайло Горбачов повернувся до Москви і приступив до виконання обов’язків Президента СРСР, – взяв під контроль армію і віддав розпорядження  військам повернутися до казарм. Серпневий партійно-військовий заколот зазнав поразки.

Результати соціологічного експрес-опитування, проведеного 20 і 21 серпня 1991 року з метою визначення ставлення громадян до московського військово-партійного заколоту, засвідчили: 39%  ленінградців вважали діяльність ГКЧП законною; 75% киян, 74% москвичів та 73% львів’ян  назвали комітет незаконним; 61% львів’ян, 60% киян, 57%  москвичів вважали, що прихід до влади ГКЧП приведе до погіршення  економічного стану в країні; 71% москвичів, 68% киян,  63% львів’ян чекали на початок масових репресій. Заклик Президента Росії Б.Єльцина  до безстрокового страйку підтримали 51% москвичів, 43% львів’ян  та  42% киян. По Росії в цілому лише 34% населення підтримали заклик Б.Єльцина до страйку, 48% – не підтримали страйк, а 18% – не визначилися.

Серпень. Момент істини-1

22 серпня 1991 року. Четвер. Львів. Обласний комітет КПРС

Після отримання інформації про те, що ГКЧП зазнав поразки, перший секретар Львівського обкому КПРС Секретарюк зрозумів, що обласний комітет партії якщо не сьогодні, то завтра чекає та ж сама участь. Тому він направив до Москви термінову телеграму Президентові СРСР М.Горбачову, в якій зазначив:

«…Недавній антиконституційний путч використаний тут (у Львові) радикалами для своїх цілей, спрямованих на повну заборону Компартії. Переконаний, що без Вашої безпосередньої  підтримки зберегти активно діючі структури Компартії на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині буде практично  неможливо.

Телеграму передаємо, враховуючи загрозу захоплення приміщення Львівського обкому 23 серпня».

Оскільки відповіді з Москви на обкомівську телеграму не надійшло, Секретарюк надіслав телеграму до Київа особисто Л.Кравчуку, в якій просив надіслати з Київа міліцію, щоб захистити будинок львівського обкому. Відповіді з Київа на свою телеграму секретар обкому також не отримав. Київ мовчав…

Останньою адресою, куди секретар обкому направив телеграму, було Міністерство оборони СРСР. В телеграмі говорилося:

«Оскільки немає гарантії, що правоохоронні органи забезпечать захист майна партії, просимо надати допомогу по охороні будинку обкому партії військовослужбовцями Прикарпатського військового округу». Армія, опора Радянської імперії, в особі виконуючого обов’язки Міністра оборони СРСР генерала Мойсеєва, мовчала. Це був крах, в який вже колишньому першому секретареві вже колишнього обкому Комуністичної партії не хотілося вірити. Партія, якій він самовіддано служив, за один день з «честі, совісті і розуму» перетворилася на злочинну організацію. Власне кажучи, вона й була такою з першого дня більшовицького перевороту в жовтні 1917 року…

Серпень. Нюанси місяця. Нюанс-2.

Кейс Президента Горбачова

В дні заколоту світові не загрожувала реальна небезпека початку ядерної війни, як це було за часів Карибської кризи, але мир та спокій на земній кулі усе ж таки висів «на волосинці». До 21 серпня 1991 року перерізати цю волосину могли три особи – Президент СРСР Горбачов, Міністр оборони СРСР Маршал Язов та начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР генерал Мойсеєв.

19 серпня, після візиту на  дачу Горбачова у Форосі групи заколотників, серед яких були Болдін, Шенін, Бакланов, Варенников, у Президента були вилучені  усі засоби президентського зв’язку, а також чорний дипломат – «кейс» Президента, в якому знаходилася спеціальна апаратура для бойового спорядження ядерної зброї і програма шифрованих команд в ракетні частини стратегічного призначення, включаючи також і підводні човни. Сигнал, надісланий цією апаратурою, означав початок ядерної війни, а перехоплений противником, підставляв територію СРСР під зустрічний  ядерний удар. Президентський «кейс» охороняв полковник КДБ і супроводжував його разом з Президентом, де б він не знаходився. Генерал КДБ Плеханов, який відповідав за охорону  усіх державних і партійних діячів, а також за охорону важливих державних об’єктів, до яких належав і «кейс» Президента, відібрав у свого підлеглого «кейс», начебто це був портфель чи валіза з домашніми речами. Згідно інструкції, офіцер КДБ повинен був загинути, але не мав права передавати ядерний «кейс» в чужі руки. Це було перше грубе порушення інструкції і перший крок до можливих не передбачуваних наслідків…

Пізніше Плеханов передав «кейс» своєму заступникові Генералову, а той в свою чергу, своєму підлеглому офіцеру. Дипломат був надто важкий для генеральських рук, тому до літака його ніс офіцер, який не знав зміст врученої йому ноші. Після посадки літака в аеропорту Внуково-2, заколотники забули «кейс» в літаку. Офіцер, який залишив його в салоні, не знав, що в руках він тримав об’єкт, що найретельніше охоронявся   на території СРСР…

Про «кейс» згадали лише тоді, коли командувач стратегічною авіацією дальньої дії генерал-полковник Дейнікен  доповів головнокомандувачу ВПС генерал-полковнику Шапошникову, що пропав сигнал з «першого». На сленгу вищого військового керівництва «першим» називався  ядерний «кейс» Президента Горбачова. Не маючи на те права, Шапошников негайно віддав наказ посадити на місця постійної дислокації усі стратегічні бомбардувальники з ядерними боєголовками на борту.

Після розмови з Міністром оборони Язовим, до шефа КДБ Крючкова дійшла зловісна суть того, що сталося. Історія з горбачовським  «кейсом» могла скінчитися ядерним бомбардуванням Москви. Крючков негайно викликав начальника 15-го (бункерного) управління і наказав привести підземний броньований бункер в бойову готовність. Не дивлячись на те, що наказ був секретний, він негайно став відомий всьому штату КДБ на Луб’янці. Історію з «кейсом» знав лише Крючков та Плеханов, але вся співробітникам КДБ стало зрозуміло, що трапилось щось надзвичайне, коли шеф  КДБ згадав про бункер…

Коли начальнику Головного розвідувального управління  («Акваріума») генералу  Михайлову  надійшли повідомлення, що стратегічні бомбардувальники з ядерними боєголовками на борту залишають зони бойового патрулювання, мобільні стратегічні ядерні ракети прямують з бойових позицій до місць паркування, а ракетні підводні човни залишають зони бойового чергування і тримають курс на бази, він зрозумів: КДБ або загубили «кейс» Президента Горбачова, або захопили його.

Два інших «кейса» охороняли офіцери ГРУ. Після розмови з Шапошниковим, генерал Михайлов віддав наказ групі «спецназу» ГРУ будь-що  знайти  президентський «кейс».  Наступного дня  «кейс» був знайдений в автоматичній камері схову аеровокзалу Внуково-2. «Кейс» був зламаний. Творці «кейсу» передбачили саме таку можливу ситуацію, коли сторонній буде намагатися відкрити дипломат. Тоді спрацює спеціальний пристрій для знищення схеми зв’язку. Саме так і сталося. Так закінчилася історія з першим – президентським «кейсом». На черзі був другий «кейс»…

Охоронцями другого і третього ядерних «кейсів» були офіцери ГРУ. Коли Крючков з  Язовим  поспішно відлітали з Внуково-2 до Горбачова у Крим, Міністр оборони просто забув свого полковника, охоронника другого «кейса». Згідно інструкції, Язов не мав права цього робити і лише за  одне таке порушення інструкції мав бути притягнутий до суду. Коли ж літак з шефом КДБ та Міністром  оборони  відірвався  від  злітної смуги аеропорту, до службової машини Язова , в якій знаходився забутий офіцер ГРУ з ядерним «кейсом», під’їхали машини російської прокуратури. Вони мали ордер на арешт заколотників, але не встигли це зробити. Заарештований був лише полковник ГРУ – абонент коду. Він, як і полковник КДБ, не збирався гинути за свій чемодан, хоча, згідно інструкції, повинен був це зробити. Другий «кейс» був відібраний з такою ж легкістю, як і перший, що знаходився на  президентській дачі. В Радянській імперії вже ніхто і ні за що не відповідав.

Ядерною кнопкою у серпневі дні під час заколоту ніхто не скористався, але сама історія з  ядерними «кейсами» Президента та Міністра оборони була вельми повчальна: переворот на  євразійському просторі Росії, начиненого ядерними зарядами, що можуть сотню  разів знищити все живе на планеті Земля, може повторитися в більш жорсткій формі і наслідки його можуть бути катастрофічними для земної цивілізації…

Серпень. Нюанси місяця. Нюанс-3

В КДБ («Монстрі») та ГРУ («Акваріумі») давно культивувалася взаємна ворожість, яка майстерно підігрівалася кремлівською верхівкою КПРС – творцем цих секретних силових структур. Вище керівництво КПРС робило це цілком свідомо, боячись можливого  об’єднання двох могутніх суперорганізацій радянської імперії.

Ще на зорі створення новітньої більшовицької  імперії на руїнах старої царської її творець Ленін, з властивою йому далекоглядністю і прозорливістю щодо боротьби за владу, розділив радянську розвідку на три частини: розвідку Комінтерну, розвідку ВЧК-ГПУ і розвідку Генштабу РККА, або ГРУ. Ленін вважав, що дії цих трьох розвідок, а значить і неминуча внутрішня боротьба між ними, тобто антагонізм, стануть тими наріжними каменями, на яких непорушно буде стояти фундамент пролетарської держави. Вождь російських більшовиків розрахував все просто, - ревниво спостерігаючи одна за одною, розвідки зможуть запобігти навіть теоретичній можливості перевороту чи заколоту однієї з них проти диктатури пролетаріату, навіть якщо ця диктатура буде зведена до диктатури пролетарських вождів. Сталін, правда, мав свою точку зору, яку тримав при собі, поки боровся за крісло генсека партії. Комінтерн Сталін не любив, оскільки вважав цю організацію знаряддям всесвітньої єврейської змови, тому після смерті Леніна він дав змогу ОГПУ-НКВД поступово прибрати до своїх рук усі структури Комінтерну. До кінця своїх днів Сталін так і не зміг зрозуміти: хто кого вигадав – Ленін Комінтерн чи Комінтерн Леніна. Але наступну спробу Менжинського і Ягоди заодно проковтнути і ГРУ була припинена Сталіним рішучим чином. Вдячне ГРУ першим розкрило заколот під назвою операції «Трест». Мстиве НКВД не залишилося у боргу і на хвилі так званої справи маршала Тухачевського розмазало ГРУ, як кажуть, по стінці.

Вже після війни ще свіжими у пам’яті були події на початку 50-х років, коли в смертельному двобої з всемогутньою держбезпекою партноменклатура вийшла переможцем. Ця ворожість вже давно переросла у невидиму війну, яка ще більше підсилювала взаємну ненависть її учасників. У зв’язку з цим у шефа КДБ Крючкова були всі підстави побоюватися, що шеф ГРУ генерал Михайлов зірве всю задуману операцію з ГКЧП, тільки для того щоб зробити підніжку своєму конкурентові…

Як засвідчили серпневі події, певну роль у поразці заколотників зіграла одна з надсекретних організацій радянської  імперії – Головне розвідувальне управління генерального штабу Збройних Сил СРСР, необережна згадка назви якого могла коштувати будь-кому життя…

Єльцин вийшов переможцем з серпневого путчу саме завдяки підтримці ГРУ, яка і після краху комуністичного режиму в Росії продовжувала виконувати очей, вух і рук номенклатурної верхівки російського військово-промислового комплексу. В боротьбі за владу в Кремлі у  серпні 1991 року ставка була зроблена на колишнього опального першого секретаря обкому, нині діючого Президента Росії Бориса Єльцина…

Серпень після заколоту.

Хроніка фактів 23 серпня 1991 року. П’ятниця

Під час виступу Президента СРСР М.Горбачова перед депутатами Верховної Ради Російської Федерації Президент Росії Б.Єльцин підписав указ про припинення діяльності КПРС – за підтримку ГКЧП.

Військові залишили будинок телебачення та радіо Литви у Вільнюсі. Таким чином, телецентр, який було  захоплено  штурмом групою «Альфа» КДБ СРСР 13 січня 1991 року, повернутий республіканській владі.

В Києві під час перегляду протокольного відділу ЦК КПУ знайдено листа Центрального Комітету КПРС до всіх парткомів з «рекомендацією» підтримати ГКЧП, що надійшов з Москви напередодні компартійного заколоту.

У зв’язку з виявленими фактами причетності комуністів області до компартійного заколоту, Голова обласної Ради В’ячеслав Чорновіл видав розпорядження тимчасово припинити діяльність Компартії у Львівській області.

24 серпня 1991 року. Субота. Україна.

Київ. Позачергова сесія Верховної Ради

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 12-го скликання, розглянувши питання про політичну ситуацію на Україні, що виникла після серпневого заколоту у Москві, проголосила незалежність та створення самостійної Української держави – України.

Сесія прийняла постанови про департизацію органів прокуратури, МВС та КДБ України, про підпорядкування Верховні Раді республіки трьох військових округів (Київського, Одеського та Прикарпатського) та Чорноморського військово-морського флоту і створення  національних Збройних Сил, про введення  грошової одиниці.

Сесія не  змогла прийняти рішення про заборону діяльності КПУ, оскільки воно було заблоковано «групою-239» – комуністичною більшістю в українському парламенті.

Робота сесії закінчилася внесенням до сесійної зали Верховної Ради національного синьо-жовтого прапора України, що був у дні заколоту на барикадах Москви.

24 серпня 1991 року. Субота. Росія. Москва

Президент СРСР Михайло Горбачов виступив з заявою про складення з себе повноважень Генерального секретаря КПРС і закликав Центральний Комітет КПРС прийняти рішення про саморозпуск.

На похорони загиблих захисників російського парламенту до Москви прибула делегація України у складі депутатів Верховної Ради Олександра Ємця, Івана Драча, Вадима Бойка.

25 серпня 1991 року. Неділя

Президія Верховної Ради України постановила тимчасово припинити діяльність Компартії України, а також застосувати амністію по кримінальних справах, порушених в умовах найбільш гострого протистояння різних соціально-політичних сил при визначенні шляхів утворення української державності, стосовно десяти громадян, серед яких числився народний депутат України Степан Хмара.

Надзвичайна сесія Верховної Ради самопроголошеної Придністровської республіки  оголосила про державну незалежність.

26 серпня 1991 року. Понеділок

Верховна Рада України прийняла постанову про визнання незалежності Естонської Республіки.

Львівський облвиконком видав розпорядження до прийняття нової Конституції України анулювати державну символіку та гімн  УРСР, натомість у всіх встановлених законом випадках використовувати як державний –національний гімн «Ще не вмерла Україна» та державну символіку: герб – Тризуб та синьо-жовтий прапор. Облвиконком  постановив також протягом тижня ліквідувати на території області оформлення, наочну агітацію та символи комуністично-імперіалістичного та мілітаристського  характеру і гарантувати збереження  пам’ятників та пам’ятних знаків полеглим у війнах воїнам.

Із Лук’янівської в’язниці у Києві звільнено з-під арешту народного депутата України Степана Хмару. Незважаючи на амністію, суд вирішив продовжити розгляд справи Хмари, щоб винести йому вирок.

Прес-секретар Президента Росії Павло Вощанов зробив заяву для журналістів, в  якій від імені Бориса Єльцина висунув територіальні претензії до республік, – сусідів Росії, що проголосили незалежність. Заява стосувалася передусім України, яка день тому, – 24 серпня 1991 року, проголосила  незалежність від колишньої метрополії.

27 серпня 1991 року. Вівторок

На сесії Верховної Ради СРСР виступив народний депутат від України Ростислав Братунь, який різко засудив антиукраїнську істерію що прозвучала на сесії і в заявах російських керівників. В своїй промові від депутатів України Братунь заявив: «Ми вимагаємо пояснень від Президента Росії щодо територіальних зазіхань. Україна проголосила незалежність і твердо стоятиме на позиціях своєї державності. Не може бути й мови про якийсь союзний договір. Ми не відступимо від своєї державності. Імперії не бути!»

Виконком Київської Ради народних депутатів прийняв рішення про перейменування площі Жовтневої революції столиці України на майдан Незалежності. Аналогічну назву одержала станція метро. У зв’язку з перейменуванням площі вирішено також демонтувати монумент Жовтневої революції, центральну частину якого прикрашала постать вождя  російського більшовицького перевороту 1917 року Леніна.

Рішенням виконкому Рівненської ради народних депутатів демонтовано пам’ятник Леніну в центрі обласного міста.

28 серпня 1991 року. Середа

Надзвичайна сесія Верховної Ради СРСР позбавила народного депутата СРСР Анатолія Лук’янова депутатської недоторканості. В історію останніх місяців Радянської імперії він увійшов як сірий кардинал, політичний лицедій, Понтій Пілат союзного парламенту.

До Київа без запрошення, як переможець, котрий має право диктувати свої умови, прибула російська делегація на чолі з віце-президентом Росії Олександром Руцьким. В аеропорту Бориспіль делегацію не зустрічали ні Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук, ні його заступники.

29 серпня 1991 року. Четвер

Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук та віце-президент Російської Федерації Олександр Руцькой підписали комюніке про переговори між делегаціями Росії та України за участю делегації Верховної Ради СРСР. Визнаючи невід’ємне право України на державну незалежність, російська делегація не визнала Акту проголошення  незалежності України, мотивуючи це тим, що Комюніке  не ратифіковане парламентом Росії. В Комюніке було вперше вжито термін «колишній Союз ССР», як визнання реального факту розпаду Радянської імперії.

30 серпня 1991 року. П’ятниця

Верховна Рада України прийняла Указ про заборону діяльності Компартії України та про націоналізацію майна колишнього Союзу ССР, що знаходиться на території України.

Серпень після заколоту. Фраза місяця

О.Оболенський, депутат Верховної Ради СРСР, про місце і роль Михайла Горбачова у подіях 19-21 серпня 1991 року:

«Правда про цей заколот стане відомою лише наступним генераціям – якщо стане відомою взагалі».

Серпень після заколоту. Момент істини-2

25 серпня віце-президент Росії Олександр Руцькой на зборах народних депутатів Російської Федерації заявив: «Вчора Верховна Рада України проголосила незалежність. Але 1 грудня це рішення повинен затвердити референдум. Все це зроблено для того, щоб врятувати КПРС на території України»…Ці слова російського політика пролунали у серпні 1991 року після провалу у Москві партійно-військового заколоту, як звинувачення України у «комуністичності».

1918 року російська більшовицька хунта Леніна-Троцького звинуватила Українську Народну Республіку в «буржуазності» з метою збереження її колоніального статусу. Більшовицький режим, який відстоював збереження «єдіной і нєдєлімой» імперії в старих кордонах, почав проти неї збройну агресію…

В обох випадках ленінсько-комуністична та єльцинсько-демократична Росія взяла на себе щодо України роль судді, що, з точки зору російських шовіністів, витікало із права сильнішого, для якого не існує права гнобленої нації на самовизначення і не існують демократичні норми взаємовідносин між народами та країнами. Російська політична верхівка ще не позбулася старого забобону: у Петербурзі чи Москві могли творити монархію чи республіку, військовий чи демократичний режим - це не мало значення, - головне, Україна була й мусила надалі лишатися російською колонією.

Історія повторилася: з 24 серпня 1991 року посткомуністична Росія почала проти України неоголошену війну, цього разу – інформаційну, економічна війна була ще попереду…

Серпень після заколоту. Нюанси місяця. Нюанс-4

З матеріалів допиту слідчих російської прокуратури колишнього міністра оборони СРСР Дмитра Язова. Допит початий об 11.30 за московським часом 22 серпня 1991 року.

Слідчий: Я повинен заявити, що вас допитують як учасника злочину, котрий ми кваліфікуємо  як зраду Батьківщині (мається на увазі Росія -В.З.), заколот з метою захоплення влади, зловживання службовим становищем... Що ви можете сказати з приводу висунутих вам звинувачень?

Язов: Особисто я відчуваю велику симпатію до Горбачова. Мають бути дуже вагомі причини, чому я виступив проти Верховного Головнокомандувача нашими збройними силами... Я пояснюю це тим, що життєвий рівень нашого народу упав, розвалилася економіка, все більше загострились національні конфлікти, конфлікти між республіками. У відомих колах нашого партійного керівництва почались дискусії. Поступово народилася думка, що Горбачов, власне кажучи, вичерпав себе в якості активного державного діяча. Десь відчувалося, що він втомився, чи втратив орієнтир, як здавалось. Його економічна політика полягала в тому, що він «клянчив» кредити, робив борги і дуже мало робив для економіки в самій країні. Ми розмовляли про це в Центральному Комітеті з Михайлом Сергійовичем, на засіданнях Верховної Ради. Але цей курс продовжувався: вирішувати економічні проблеми за допомоги зовнішньої політики... А наша країна стояла на грані розпаду. 20 серпня мав бути підписаний Союзний договір. Особисто мені і багатьом моїм товаришам... стало зрозуміло, що тим самим на нас невблаганно насувається розпад  Союзу. Всі виступали за Союз Радянських Соціалістичних Республік, і раптом надходить проект  Союзного договору, в якому мова йде про суверенні держави!

Ми були впевнені: тут не проста помилка, тут йде цілеспрямована робота на те, щоб не було ніякого Союзу, а лише конфедерація республік з власними президентами...

Серпень після заколоту. Момент істини-3. Кордони

Після заяви прес-секретаря президента Росії Павла Вощанова про територіальні претензії Росії до сусідніх республік, які проголосили незалежність, стало очевидним, що російські демократи, як і російські більшовики, не позбулися імперського мислення. Не дивною була також і реакція Президента СРСР Горбачова, який виступаючи перед Верховною Радою СРСР через три дні після проголошення Україною  незалежності, повідомив: «Поки був Союз, про кордони особливо ніхто не думав – як-ніяк одна країна… Але якщо хтось виходе, треба розглянути питання кордонів». Це була неправда, розрахована в черговий раз на те, що мало хто знав, як утворювалися кордони між Україною та Росією.

Питання кордонів розглядалося між Совєтською Росією та Радянською Україною ще 1919 року – після того, як збройна агресія російських більшовиків проти Української Народної Республіки закінчилася перемогою радянської (по суті – колоніальної) влади на її території. Тоді ж Україна уклала з Росією договір про кордони, згідно з яким до складу України увійшли Київська, Волинська, Подільська, Харківська, Полтавська, Чернігівська, Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії колишньої Російської імперії.

Впродовж кількох років між ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, що  входила на правах обласної організації до російської  партії більшовиків, проводилися консультації та переговори з питань уточнення кордонів між Росією та Україною, бо за межами останньої залишився Шахтинський і Таганрозький округи колишньої Донецької губернії, окремі райони Курщини, Воронежчини та Північного Кавказу, у яких українці складали переважну більшість населення.  Переговори велися в атмосфері відвертої ворожості з боку російської делегації. Вони завершилися ухваленням у 1925 році одностороннього рішення ЦК ВКП(б), а потім постанови ЦВК СРСР, згідно яких ці території залишалися у складі РСФСР. Так за межами України, у прилеглих районах, опинилися близько двох мільйонів українців, які згодом майже втратили свою мову і культуру. Більша частина з них була депортована сталінським режимом  до  Сибіру.

Оскільки історія повторюється, то не дивною була також і реакція багатьох російських демократів зразка 1991 року, які виступили із зазіханням на українське Причорномор’я, Слобожанщину, Донеччину, Дніпропетровщину. Саме таку позицію стосовно України займав 1917 року тимчасовий уряд Керенського, який погодився на урядування Центральної Ради у Харківській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській губерніях.

Як засвідчать подальші політичні події, козирною картою в боротьбі російських демократів проти державності України стане півострів Крим – плацдарм російської військової могутності на Чорному морі.

Серпень. Наслідки серпневого заколоту

Серпневий заколот поставив останню крапку на горбачовській «перебудові», що почалася після брежнєвської епохи застою. Несподівано для багатьох західних політиків на гребінь світової історії виринуло старе українське місто на семи пагорбах – Київ, де 24 серпня 1991 року була проголошена незалежна держава Україна, спадкоємниця Київської Русі, козацької республіки Запорізька Січ та Української Народної Республіки.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

«Виходячи із смертельної небезпеки, що нависла було над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
• здійснюючи декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки врочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція України і закони   України.

Цей акт набирає  чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ                                             24 серпня 1991 року».  

Історія серпневого заколоту почалася ще 1988 року, коли стався розкол у російській партійній правлячій верстві. Консервативне крило КПРС відстоювало застосування репресивних методів для примусу  народів СРСР увійти до «оновленого союзу». Ліберальне крило на чолі з Горбачовим аргументувало, що лише шляхом «демократичної інтеграції», який вимагав терплячості та витримки з боку компартійної верхівки, можна побудувати основи майбутнього «союзу». Однак цей розкол був спричинений  лише відносно тактичної політики Кремля до республік-колоній. Щодо основної стратегічної мети, яка полягала в збереженні імперії в існуючих кордонах, то вона залишалась незмінною. Тоді перемогла друга, ліберальна  течія, хоча ця перемога не була остаточною, щоб Горбачов міг не озираючись на політичних опонентів іти цим курсом.

19 серпня 1991 року, напередодні підписання нового «союзного» договору, терпець сталіністів – політичних опонентів «ліберала» Горбачова, урвався. Заколот був зумовлений головним чином тим, що Горбачову не вдалося втягнути Україну, основного  донора  імперії, в проект перебудови «союзу». Провал заколоту пришвидшив назріваючі революційно-визвольні процеси в Україні, Прибалтиці, Закавказзі та Середній Азії. Штучність цього прискорення довела до того, що Україна проголосила свою незалежність 24 серпня 1991 року, незважаючи на  наявність прокомуністичного, проросійського парламенту, а також старих, пережитих, анахронічний колоніальних структур, зокрема, Рад народних депутатів.

Останній імперії ХХ століття було завдано смертельного удару, але вона ще не сконала.  На її руїнах почала відроджуватися  оновлена  Російська імперія посткомуністичної епохи, джерело  майбутніх міжнародних конфліктів і напруги на євразійському континенті, бо імперське мислення ще продовжувало жити і панувати серед правлячої демократичної єльцинської верхівки.

Про це свідчить аналіз подій, що сталися у третій декаді серпня 1991 року в Москві. За цей час російський парламент пройшов три стадії своєї еволюції. До вечора 22 серпня дії російських владних структур носили характер захисників діючої Конституції. Увечері 22 серпня російський парламент, перейшовши у наступ, почав руйнувати імперський Центр і фактично переступив Конституцію. А вже 26 серпня Росія прийняла на себе функції Центру, збирача земель. У серпня 1991 року  комуністична імперія сконала, а на її руїнах народилася її правонаступниця – посткомуністична російська імперія…

28 серпня до Київа прибула російська делегація на чолі з віце-президентом Олександром Руцьким. Прибула без запрошення, як переможець, котрий має право диктувати свої умови. За традицією в Радянській імперії делегацію такого рівня повинна була зустрічати перша особа республіки. В середу, 28 серпня 1991 року, російську делегацію не зустрічали ні Леонід Кравчук, вчорашній головний апологет «нової історичної спільності», ні його заступники. 19 серпня теж прискорив еволюцію політичних поглядів Голови Верховної Ради ще «радянської», ще «соціалістичної» України. Після ранкового візиту першого секретаря КПУ Гуренка та генералів на чолі з московським генералом Варенниковим, коли в його власному кабінеті з ним розмовляли не як з першою особою республіки, а як з армійським капітаном, рядовим комуністом, слухняним виконавцем чужої злої волі, Кравчук назавжди поховав своє компартійне минуле. Його принизили, але він ще не до кінця втратив свою гідність та генетичну пам’ять українця, українську ментальність. З російською делегацією вже розмовляв типовий український націоналіст Леонід Кравчук. Це і був прояв українського патріотизму та національної свідомості, якої більш за все і боялися російські колонізатори в усі часи української історії після Переяславської ради.

В ніч з 28 на 29 серпня 1991 року під склепінням Маріїнського палацу українські та російські парламентарі визнали і записали у спільному Комюніке: «СРСР – як держава, більше не існує. Тепер і назавше, говорячи про Союз, вже необхідно додавати – колишній Союз». В цьому був головний наслідок серпневого партійно-військового заколоту в Москві.

Серпень. Геополітика. Ретроспектива-1

З виникненням двох ворожих політичних блоків, світ був штучно поділений на два неоколоніальні комплекси – «сферу вплив», центри яких знаходилися у Москві та  Вашингтоні.

Одна з цих наддержав вела неприховану імперіалістичну політику, яка була продовженням традиційної колоніальної політики російських царів, починаючи від Івана Грозного. Особливість російського  імперіалізму після 1917 року полягала в суцільній політиці репресій, що рано чи пізно повинно було привести поневолені народи до  національного занепаду, точніше – асиміляції, перетворення населення на російськомовне, з російським способом життя та світоглядом, але вже  на правах «молодших братів» великоросійського народу. Найвагомішим аргументом у цій колоніальній політиці був автомат Калашникова – найдосконаліша стрілецька зброя ХХ століття, витвір людського генія, спрямований на поневолення людини людиною…

Неоколоніалізм другої наддержави, що стала оплотом демократії та єдиною у світі державою, котра двічі дозволяла собі застосувати ядерну зброю проти свого ворога, проявлялася у більш прихованій формі. Американський капіталізм підніс до вершин  людської свідомості «золотого тельця» – американського долара. Саме американський долар призвів до занепаду духовності і знищення культури не одного народу світу. Замість автомата Калашникова зброєю американських капіталістів була пляшка «Кока-коли». Коли світовий ринок випадково перенасичувався якимось продуктом, його знищували, щоб не порушувати свою, продиктовану світові, ціну.

Таким чином, у ХХ столітті зіткнулися дві ворожі, проте не зовсім протилежні концепції світового порядку, засновані на намаганні встановити гегемонію над цілим світом, або принаймні над більшою його частиною. Окрім глобальної мети, ідеологів «ворогуючих» систем об’єднувала ще одна обставина. Вони змушені були визнати те, що їхнім планам найбільше перешкоджає революційна ідея права нації на самовизначення. Саме це право української нації у 1918 році російські більшовики на чолі з Леніним не визнали, розв’язавши загарбницьку війну проти Української Народної Республіки. Це право треба було знищити будь-де на території колишньої царської імперії, перш ніж приступити до  світової революції – чергового змагання за контроль над іншими регіонами світу. Бо ідея нації несла в собі інше бачення світового ладу, побудованого на універсальних ідеалах свободи і справедливості. 

«Глобалістів» дуже непокоїв сам факт перемоги ідеї національного  визволення,  який став загрозою планам двох наддержав – Росії і США. Тому окрім «холодних» відносин, представники цих блоків знаходили час від часу спільну мову, не  зупиняючи пекельного механізму гонки озброєнь. Ця гонка дорого коштувала Вашингтону, але  ще  дорожче Москві, яка не мала ефективної економічної бази, необхідної для того, щоб успішно змагатися із Заходом у довготривалому марафоні.

Така благородна мета, як мир в усьому світі, стала  об’єктом взаємного шантажу двох наддержав. Політичні лідери США та СРСР декларували найпріорітетнішими критеріями своєї політики мир і стабільність. А насправді за лаштунками великої політики домінував брутальний взаємний шантаж. Очевидно, хтось повинен був стати жертвою цієї програми, опертої на шантаж. «Глобалісти» ні в якому разі не допускали навіть щонайменшого порушення  «статус-кво». Для народів СРСР  та так званих «сателітних держав» ця політика зводилася до їхньої мовляв, історично зумовленої, закономірної й незмінної загибелі. Оскільки в Гельсінкі, на першій конференції з питань співробітництва та безпеки в Європі, 1975 року було схвалено принцип «недоторканості» кордонів та політичної «інтегральності» всіх договірних  сторін, однією з яких був СРСР, а не Україна, то Радянська імперія, таким чином, повинна була залишатися «єдіной і нєдєлімой». Вашингтон , продовжуючи «холодну війну» з Москвою, вбачав небезпеку в можливому розпаді СРСР під тиском  назріваючих революційних процесів. Тому йому доводилося постійно підтримувати СРСР фінансовими ін’єкціями, щоб мати змогу і далі з нею конкурувати. Бо без «конкурента» вся минула політика Заходу була б піддана перегляду. Абсурд став «де-факто» історії людства. Однак, з точки зору Заходу, це була не дурість чи наївність, а добре продумана стратегічна політика, необхідна для збереження світового панування. Вона відповідала західним «неоколоніальним» інтересам.

Користуючись логікою абсурду, Москва зробила  ядерними заручниками Казахстан, а також Україну і Білорусь, які після Другої світової війни продовжували грати роль буферної зони між Росією і Заходом. Таким чином, сили, що могли стати природними союзниками Заходу на чолі зі Сполученими Штатами, були нейтралізовані. Але в роки горбачовської перебудови національно-визвольні течії на які політики Заходу вже давно не розраховували, почали вперто назрівати. Після проголошення незалежності України ядерні ракети,  розташовані  на її території проти волі українського народу, перетворили республіку на третю ядерну державу світу, що з точки зору «глобалістів» могло б стати серйозною загрозою світовому розподілу сфер впливу. Тому з перших днів української незалежності головною метою Заходу та Росії стало позбавлення України  ядерної зброї, яка за словами відомого українського діяча професора Романа Зварича в цьому абсурдному світі, де панують інтереси малого кола декількох наддержав, стала основою для мирної стабільності…