В заметілі століть, у розхристанім шлейфі буття
Ми йдемо до вершин, щоб пізнати усе незбагненне.
А дійдеш до гори – і поринеш у сон забуття.
І засмокче тебе це життя непристойне і бренне.
Летимо все увись і не бачимо зір.
Нам б в криницю углиб опуститись.
І здолаєм вершини найвищих ми гір.
Мають мрії всі наші здійснитись.
Живемо й ростемо всім смертям ми на зло.
Ми безсмертні у просторі й часі.
І родитись на світ вчасно нам повезло.
До життя незбагненно ми ласі.
В нас закладена роль трударя.
Ми творці від природи своєї.
Кличе нас недосяжна зоря
Незабутньої Кассіопеї.
У полоні ілюзій минулого пил
Нас гнітить й до землі пригинає.
Нам здоров’я ще вистачить й сил
Побороти, хто нас проклинає.
Анатолій ВЛАСЮК
20 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
