В Університеті «Україна» віншували першокурсників

 
Останні дні серпня ще по-літньому спекотні та яскраві, проте вже відчутний подих осені. Про прийдешній вересень, а з ним – і новий навчальний рік – нагадують і урочисті заходи, присвячені початку навчання у школах та внз. В Університеті «Україна» своїх першокурсників, а також студентів старших курсів, котрі вирішили продовжити навчання саме тут, колектив вищого навчального закладу привітав 31 серпня 2016 року. Музика та усмішки, вишиванки і квіти. Так зустріла Площа Знань гостей і студентів Університету «Україна». Посвята у студенти – традиційний захід, покликаний ушанувати студентів, котрі вступили до Університету «Україна», ознаменувати початок нового навчального року. На перший та старші курси до Університету «Україна» прийшли загалом 5500 осіб, з них 1743 осіб прийняла базова структура у Києві.
Зачитуючи накази про зарахування студентів на навчання, перший проректор Університету «Україна» Іван КУЧЕРЯВИЙ зазначив:
– Ми усвідомлюємо, що перед колективом педагогів Університету «Україна» стоїть надзвичайно велике завдання – допомогти першокурсникам влитися у новий колектив, знайти своє місце в ньому, стати висококваліфікованим спеціалістом, осягнути потребу працювати над навчальними, виробничими і виховними, зокрема, етичними, естетичними проблемами, готуючи себе до відповідальної роботи. Саме завдяки вищій освіті, розвиткові особистісних, інтелектуальних і творчих здібностей, ви станете новими молодими лідерами новітньої незалежної України.
Разом із Іваном Тихоновичем на сцені Площі Знань студентів-першокурсників вітали проректор з навчально-виховної роботи Антоніна КОРОТЄЄВА, проректор з формування контингенту студентів Ростислав ДУБАС, а також керівники всіх навчально-виховних підрозділів базової структури Університету «Україна».
Церемонія Посвяти у студенти має багаторічні традиції, що дозволяють святу бути урочистим і натхненним, затишним і домашнім. Ушанували героїв Небесної Сотні та АТО хвилиною мовчання і покладанням квітів до пам’ятників. Піднімали прапори України, Києва та Університету «Україна» під гімн України. Директор Інституту права та суспільних відносин Андрій ТЕРЕЩЕНКО та відмінник навчання, магістр Василь ЖУЛАНОВ, як представники кращого інституту за результатами навчально-виховної роботи протягом 2015-2016 навчального року,  запалили Вогонь знань.
Символічні атрибути студента – квиток, залікову книжку та ключ від Храму знань – цього року отримали Орина ГАЛЕНА (коледж «Освіта», спеціальність «Туристичне обслуговування»); Георгій ГЛАДКИХ (факультет біомедичних технологій, спеціальність «Біологія»); Дмитро ВАШКОВСЬКИЙ (Інситут соціальних технологій, спеціальність «Фізична реабілітація»). Із традиційним привітанням звернувся до присутніх Президент Університету «Україна», перший Міністр освіти незалежної України Петро ТАЛАНЧУК:
– Дорогі наші вступники!
Шановні гості нашого свята, батьки, студенти, колеги!
Нині ми вітаємо нове поповнення – наших студентів, – тих, які вступили щойно, і тих, хто прийшов до нас навчатися на старші курси з інших вузів.
Ми вітаємо вас на порозі студентського життя в новій університетській родині, вітаємо у дуже визначальний, хоч і непростий для нашої країни час.
Посвята у студенти відбувається нині ювілейного року: наша країна щойно відзначила 25-ту річницю незалежності. Це рік, коли у свідоме життя вступає уже друге покоління незалежної України. А в Університеті «Україна» це 18-та традиційна церемонія віншування молоді, котра прагне докласти свої духовні та інтелектуальні зусилля, щоб розбудувати міцну і сильну державу Україна.
Я не стану сьогодні розповідати Вам про Університет «Україна», його здобутки та про його чудових студентів, викладачів і науковців. Про це все дуже гарно Вам розповіли і ще будуть розповідати наші чудові ведучі Юлія та Іван.
Я ж хочу висловити своє ставлення до того, що у всіх нас сьогодні болить.
Україна знаходиться у стані війни з Московією. І тому обійти мовчанкою цю ситуацію неможливо. Людство у своїй еволюції не дуже змінилося, або правильніше сказати, зовсім не змінилося в кращу сторону після завершення еволюції homo sapiens (це сталося приблизно 40 тис. років тому) у сучасну людину. І доки на планеті існує бодай один не лише авторитарний, а просто безвідповідальний режим, що смертельно вороже ставиться до цінностей гуманізму, стратегії прогресивного розвитку, горизонтальних зв’язків між народами та довіри, – організовані вбивства собі подібних виключити неможливо. І тому місце їм на смітнику історії, і дуже бажано, щоб вони були, по змозі, там – за ґратами.
А поки в Україні йде війна, і триватиме вона доти, доки поруч з нами буде існувати психічно нестабільний сусід із безпідставними місіонерськими амбіціями. Нажаль, наші керманичі, абсолютно однакові у своїй стратегічній немочі, цього вчасно не зрозуміли, а в результаті українці взагалі виявилися не готовими до війни. Навряд чи можна погодитися з думкою окремих експертів, які стверджують, що це непогано нас характеризує. Можливо, що це так, а, можливо, і не так. Але через два з половиною роки після початку війни варто зрозуміти , що ординська московська загроза нависла над нами, мов та чорна хмара, надовго. І ці ядовиті краплі, якими вона проливається на українську землю, будуть ще довго струювати наше життя. Нам доведеться певний час, можливо навіть довгий, із цим жити. Ніякий Захід, ніяка Америка нас не врятують, у них своїх проблем не бракує.
Ми є самі. Нашими союзниками є тільки наші предки, які самовіддано боролися за свободу, і наша відвертість перед самими собою при оцінюванні реальної ситуації, у якій ми опинилися.
У контексті сказаного дивним виявляється діяльність держави, вірніше її абсолютна байдужість до формування атмосфери внутрішнього спротиву українців московській агресії. У суспільстві розлито заспокійливий єлей – буцім-то все уладнається само собою.
Перші результати ординської московської агресії – анексія Криму й окупація значної частини Донбасу сформувала у певної частини громадян думку, що Україна приречена. Для багатьох із них постало питання – де жити, а відтак – питання важкого вибору Батьківщини. Цьому нічого ефективного ми не протиставили.
Так, відсутня належна пропагандистсько-роз’яснювальна і державницько-ідеологічна робота серед дорослого населення, не розроблена, а відтак не ведеться системна виховна робота громадян, особливо молоді й юнацтва. Сказане можна проілюструвати цілою низкою прикладів.
Нас захищають герої. Але герой і святенник – різні поняття. Він може ризикувати своїм життям заради нас – і водночас займатися дрібним (а подекуди не таким уже й дрібним) мародерством, «кошмарити» місцеве населення, грабувати і ґвалтувати його.
Першими на захист Вітчизни стали добровільні загони, що прямо з Майдану пішли на фронт. Багато вояків із цих батальйонів буквально в перші дні боїв поклали свої голови за те, щоб ми сьогодні мали вільне життя і раділи йому в усіх його проявах. Але до цих справжніх патріотів налипло й чимало різних авантюристів, злодюг, бандитів. Хай їх не багато, але вони є, і їх породило наше суспільство. Сказане підтверджують останні судові процеси щодо окремих бійців батальйону «Торнадо».
Або ж спробуйте спрогнозувати психологічну готовність населення до того, що під час війни наступає: убивства мирних жителів, руйнування житла; бомбардування, у тому числі, і великих міст; харчі, побутові товари за картками; конфіскація автівок на потреби фронту та інші обмеження і незручності. Чи готові ми до цього в разі виникнення такої ситуації?.. Важко сказати!
А як можна оцінити інтелектуальний рівень і рівень патріотизму громадян взагалі і рівень патріотизму українських спортсменів зокрема, коли певна частина із них, виявивши повну безпринципність, продалися в інші країни і тепер відстоюють спортивну честь Росії, Азербайджану, Туреччини та ін. Як на мене, навіть захланність спортивної національної бази, занепад кадрового потенціалу українського спорту не може бути виправданням таким діям. Більше того, спокусу переїзду до Росії окремих спортсменів не стримує навіть чинник війни з Росією.
Зрештою, про що говорити, якщо прибічники підходу «спортвнєполітікі» повсюдно намагаються демонструвати навіть ті спортсмени, які поки що представляють Україну. Так тенісисти, представник гімнастів, фехтувальниці на шаблях «потішили» інтернет-спільноту дружніми спільними фото з російськими друзями, які пропагандистські ЗМІ сусідньої держави вдало використали з коментарем: «Вот такімі должни бить атнашенія України і Рассії»… Ще далі пішли легкоатлети, які на шляху до Ріо дали сльозливі інтерв’ю телеканалу «Россия». Лейтмотив – як же шкода, що друзів-росіян несправедливо дискваліфікували через допінг: «Ми панімаєм, что ета політіка», – сказала бігунка Єлизавета Бризгіна…
Думаю, що багато хто погодиться зі мною, що з таким духом олімпійська збірна України нічого іншого, окрім ганебного провалу, принести не могла. Як і ніхто із урядовців, винних у такому провалі, ніякого покарання теж не понесе. І відставки міністра молоді і спорту не буде, не переймайтеся. Ми не Європа. Газові афери, офшори – це вам не футбол, ну й що! А нічого! Обняти й плакати!
Або ж, хіба можна бути байдужим до того, що в атмосфері постійного очікування повномасштабного вторгнення московської орди в Україну, російська мова – мова агресора – все більше й більше розширює сфери свого побутування. Згадайте святкові концерти до 25-ої річниці незалежності, зокрема, концерт «Від «А» до «Я» на Інтері. Вони проводилися, як у кращі часи процвітання СРСР у Кремлівському палаці – російська мова панувала. А цей жалюгідний прийом обнаціоналювання шовіністичного продукту, коли один ведучий концерту розмовляє російською, а другий – українською, суті не міняє: шовіністичне мурло московитів навіть через звабливе українське сало, немов те шило, вилізло назовні.
Що ж все-таки треба зробити, аби до нас, як би це м’якше сказати, толерантних українців дійшло, що допоки ми не обнулимо всі наші стосунки з Московією, ця орда не дасть нам жити. Без України у них немає майбутнього. Із часом можуть відновитися тільки економічні відносини, але на основі рівноправного взаємного урахування національних інтересів.
У внутрішньодержавному житті, в українському суспільстві є протиприродним, щоб частина з 17% росіян диктувала свою волю 80% українцям. Думаю, що і це співвідношення також є брехнею не на користь українців, бо цей відсоток росіян в Україні значно менший. Якби ми сферу побутування російської мови привели у відповідність з Конституцією України, то число російськомовних громадян різко упало б, і тоді «гуманісту» Путіну не було б кого захищати, бо не було б «русскоязичного населєнія». Ну, і як би він міг попхатися у Крим, чи на Донбас, якби тамтешнє населення розмовляло українською, а не «всеобщедоступною».
Невже російськомовним українцям треба пройти дорогою мук журналіста Афанасьєва, який після його визволення із ординської буцигарні, відмовився від російської мови як такої, якою розмовляє лютий ворог його Батьківщини, садисти в образі силовиків і прочая нечисть фальшивого «Русскаго міра».
Давайте вже дорослішати!
Усе сказане вкупі підводить нас до фундаментального висновку: гратися у війну не можна, треба або перемагати, або з ганьбою терпіти поразку. І якщо наш сусід-агресор не припинить ескалацію конфлікту, то за такої ситуації це значить наступне: у разі глобального конфлікту ординці можуть зібрати 12-ти мільйонну армію, українці – 4-х мільйонну, співвідношення 3:1 не на нашу користь. І щоб перемогти, кожен наш вояк повинен знищити мінімум чотирьох московитів, інакше він не має права на загибель. І загалом, як ми вже переконалися, – герої не вмирають. А чотири вороги тому, що хтось же повинен ще й зачистку території зробити, перепрошую за чорний гумор...
А щоб цього досягти, наші вояки і військові підрозділи повинні мати найсучаснішу зброю і вміти нею віртуозно користуватися. Для виконання цього завдання повинні бути мобілізовані всі ресурси українства як внутрішні, так і зовнішні. І для цього зовсім не обов’язково розповідати про наші нові види зброї і повідомляти всьому світові адреси місць, де це робиться, як це введено у практику роботи нашого доблесного телебачення.
Якщо ми виконаємо поставлене завдання, у нас з′являться справжні союзники, та й ординці збавлять свій нахабний запал захапати Україну. Але для цього українцям необхідно об'єднатися, відкинувши на смітник всі дурниці, які цьому заважають: мову агресора, його фальшиву псевдокультуру, «Руський мір» разом із його месіанством, єзуїтські гасла на кшталт «Спортвнєполітікі» та інші атрибути онкологічного шовінізму. І звичайно ж, створити надпотужну економіку. Світ поважає багатих і сильних. Крім того, ми народжені вільними.
Саме у світлі означених проблем ми будемо вибудовувати навчально-виховний процес в Університеті «Україна» і готувати високопрофесійні і патріотичні кадри для майбутньої успішної України.
Я дуже не хотів би, аби у Вас, шановні колеги, склалося після мого виступу враження, що це був майстер-клас із якогось нестримного самоїдства.
Це не так. Я є невиправний оптиміст, і вірю у наше щасливе прийдешнє.
Погодьтеся, що загибель у зоні АТО поблизу Дебальцевого всесвітньо відомого співака з Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій Василя Сліпака сколихнула весь світ. І якщо такий цвіт нації, попри закордонне благополуччя та добробут, іде зі сцени на поле бою воювати за Україну, то, мабуть, ця Україна того варта!
Так само перемога української співачки Джамали на Євробаченні 2016 – це перемога представниці кримських татар, котрі донині піддаються системному геноциду і репресіям з боку Росії. Ця перемога продемонструвала симпатії масового глядача Європи щодо України. Європейці підтримали смислову пісню-плач, пісню-протест, голос знедоленого народу, а не попсовий розважальний хіт.
Україну ніхто і ніколи не здолає, якщо вона відродить козацький дух.
До отаких високих духовних досягнень, котрі переконливо ілюструють усьому світові, що Україна – це європейська держава, належить і наш Університет «Україна».
І тому, дорогі наші студенти, ми дуже вдячні Вам, що ви обрали для свого навчання і зростання саме наш університет. Ви зробили добрий вибір.
Дорогі батьки наших студентів! Ми дуже вдячні Вам за інвестиції, вкладені у навчання ваших дітей. Вони допоможуть Університетові «Україна» у подальшому розвиткові і становленні.
Хай нам щастить усім на спільній дорозі! Слава Україні! Дякую за увагу!
Цього року Петра Михайловича було нагороджено відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років незалежності України». На Площі знань лунали щирі вітання та побажання  міцного здоров′я, творчого горіння і козацького духу від працівників і студентства Університету «Україна». Незмінного лідера Університету «Україна», справжнього орача на освітянській ниві незалежної України Петра Михайловича ТАЛАНЧУКА віншували і першокурсники. Дрес-кодом урочистостей Посвяти у студенти, за доброю університетською традицією, є вишиванка та елементи українського національного стилю. Але не лише зовнішніми ознаками патріотизму опікується Університет «Україна». Тут системно дбають про формування національно-патріотичного світогляду, у вищому навчальному закладі виступають політики, письменники, громадські діячі тощо.
От і цього дня привітати студентів із початком нового навчального року прийшов Костянтин ХОЛОДОВ,  військовий капелан Збройних сил України.
– Шановні Петре Михайловичу, викладачі, студенти, дорога громадо, дорога родино!
Сьогодні урочистий день для мене особливо, тому що бачити стільки усміхнених щасливих облич доводиться не так часто. Особливо у ці тривожні дні, які ми переживаємо уже третій рік. Ви, дорогі студенти, ‒ ті, хто покликаний пізнавати. Знати правду, докопуватися до неї, досліджувати її, передавати іншим і нести у світ. Ви є свідками правди.
Колись один британський публіцист Олдос Хакслі сказав таку фразу, яка потім в’їлася нам у пам’ять, і сьогодні ми її повторюємо щоразу: «Історія – це та наука, яка нас не навчає помилок історії». І серед вас є багато вчених і істориків, які покликані ці помилки виявляти, вказувати на них, щоб не було повторення.
Сьогодні наша мати-Україна хоронить найкращих своїх синів. І я, у силу свого покликання, похоронив не одного. Навіть є ваші студенти, випускники, які теж поклали свої голови, щоб ви могли вчитися і здобувати знання. Я хочу, щоб ці знання стали для вас не просто словом, методом хизування перед іншими людьми, які не мають таких знань, як ви. Ці знання вам дає Господь Бог для того, щоб ви не ховали їх. Тому, що свічу, яка горить, не ховають під столом або під посудиною, а піднімають її догори, аби вона світила іншим. Ви будете тими свічками, які мають світити і освітлювати все навколо себе, подібно до того вогню, який сьогодні урочисто запалили студенти разом із президентом університету. Тому помилки наших батьків і дідів, мого покоління ми повинні вивчити, зробити висновки і виправити.
Сьогодні вступає до навчання покоління молоде, щасливе, яке не знає слідів від радянських і ординських кайданів на своїх руках і ногах, яке народилося вже без них, сьогодні. Дай, Боже вам, дорогі діти, дійти до завершення вашого навчання тут в університеті. Пронесіть свій диплом і свої знання через своє життя і через вік і залиште пам’ять таку, щоб про вас говорили у поколіннях і казали такі слова: «Це покоління початку 2000-го року вибороло для України незалежність, вибороло для українців свободу». Саме на вас надія, і на вас сподівання. І допоможи вам Боже. Амінь!
До присутніх також звернувся представник Чернігівської міської ради Володимир КУПРІЯНЕНКО:
– Шановна родино прекрасного, чудового Університету «Україна»! По всій нашій державі проводяться отакі яскраві, чудові свята великої душі. І от таке свято в університеті. Я маю велику честь і можливість привітати сьогодні всіх вас з цим святом від імені територіальної громади міста Чернігова. Нас радує наша плідна співпраця протягом багатьох років, те, що з кожним роком певна кількість випускників загальноосвітніх шкіл Чернігова обирають студентський шлях саме в Університеті «Україна». Це надзвичайно приємно. Я хотів би звернутися до наших першокурсників і тих, хто з інших вузів перейшли сьогодні. Ви одержите тут ті знання, які потрібні вам, ті знання, які потрібні нашій Україні.
Користуючись нагодою, згадаю свої студентські роки. Сьогодні було сказано, що студентські роки – найкращі у житті, найбільш яскраві, продуктивні. Можливо, зараз, ви цього не розумієте, але… У моєму житті був випадок, коли я через активність у великому спорті, «підзапустив» лабораторні роботи з електротехніки. Потім треба було перескладати/доганяти… І от ми сиділи у мене вдома (приватний сектор) з другом до ранку, і саме о четвертій чи п’ятій годині заспівали перші півні. І друг сказав: «Володимире, ну хто придумав цю тезу, що студентські роки – найкращі у житті?!.» Але минув час, і ми з приємністю згадуємо студентські роки, які дійсно – найкращі у нашому житті. Молодість, правда, має один недолік – швидко закінчується. Тож радійте, встигайте жити, і хай все у вас буде гаразд!
 Згадуючи численні нагороди Петра Михайловича, я б сказав, що є у нього одна велика життєва нагорода – мудрість. І ця мудрість передається майбутнім випускникам. Петре Михайловичу, спасибі Вам за мудрість! Усім – добра, щастя, благополуччя! І – вдалого старту!
Свої музичні дарунки презентували глядачам артисти, що пов’язали свого часу свою долю з Університетом «Україна», або є його добрими друзями. Це, зокрема, заслужена артистка України, доцент Університету «Україна» Світлана МИРВОДА, випускниця Університету «Україна» Юлія ЮРЧЕНКО, ансамбль «Веремія» Центру студентської творчості Університету «Україна» (керівник – Наталія ГАВРИЛЮК), Юлія ВІТРАНЮК. Чудовими хореографічними композиціями глядачів потішив Академічний ансамбль пісні і танцю України  Державної прикордонної служби України (начальник ансамблю полковник Василь НЕГРАЙ; постановник хореографічних композицій  Лілія ЧЕРНОУС). Звуки бандури та сучасних ритмів поєднали у своєму виступі добрі друзі Університету «Україна» – гурт «Шпилясті кобзарі» на чолі з Ярославом ДЖУСЕМ. Закінчилося свято спільним виконанням гімну Університету «Україна», а військовий капелан ЗСУ Костянтин Холодов прочитав молитву та благословив першокурсників святою водою.   Орина ГАЛЕНА, коледж «Освіта», спеціальність «Туристичне обслуговування:
‒ Із моєю мамою, працівницею гімназії східних мов, ми приходили в Університет одного разу (мама планувала моє майбутнє). Також я відвідувала День відкритих дверей. Мені сподобався широкий вибір спеціальностей, я надзвичайно зраділа, що тут викладають китайську мову. Я обрала Університет «Україна», оскільки він знаходиться недалеко від мого дому. Коли я прийшла подавати заяву, то зустріла тут відкритих людей, котрі допомогли мені без проблем подати документи та обрати те, що мені потрібно. Я обрала спеціальність «Туристичне обслуговування», тому, що хочу подорожувати світом та відкрити згодом власну туристичну агенцію.
Посвята у студенти нині – це надзвичайне свято, перше подібне у моєму житті. Дуже рада була взяти участь у цьому заході, отримати з рук Петра Михайловича Таланчука Ключ знань. Це – надзвичайно!
Олександр ВАСИЛЕНКО, Інститут філології та масових комунікацій, спеціальність «Журналістика»:
‒ Вступати до Університету «Україна» мені порадив друг. Я з дитинства мрію стати журналістом. Дуже хочу закінчити кафедру журналістику, а потім – досконало опанувати спеціальність тележурналіста, диктора та ведучого телепрограм.
Посвята у студенти мені дуже сподобалася. Я захоплений! Усе було красиво і патріотично.
В’ячеслав ГЕТЬМАН, Інститут комп’ютерних технологій, спеціальність «Комп’ютерна інженерія»:
Університет «Україна» мені порадила мама. Комп’ютерна інженерія є для мене більш ближчою та цікавою.
Посвята у студенти була дуже яскравим святом, я побачив багато цікавих виступів та талановитих людей. Найбільше сподобався виступ колективу «Шпилясті кобзарі».
Вадим СОФІЛКАНИЧ, Інститут філології та масових комунікацій, спеціальність «Журналістика»:
‒ Для першокурсників цей день є надзвичайно хвилюючим – розпочинається самостійне студентське життя, для багатьох – у гуртожитку, в іншому місті (сам я із Мукачевого). І на душі тривожно, чесно скажу. Та, коли ми зайшли в день посвяти на подвір’я Університету «Україна», – нас зустріли привітною усмішкою студенти-волонтери, з динаміків лунали пісні Святослава Вакарчука, кругом було багато квітів і жовто-блакитних кульок, ‒ здалося, що і хмарки розступилися, виглянуло сонце. Потім нас об’єднали і патріотичним настроєм: коли ми ушанували під щемку мелодію пам’ять воїнів світла, полеглих на Майдані і в АТО; коли ректор університету реально визначив зовнішні і внутрішні загрози незалежності України; коли військовий капелан ЗСУ Костянтин Холодов сказав, що наші майбутні знання – це свічка, яка має освітити дорогу Україні до нового життя. Це така відповідальність!.. Концерт підсилив оцей патріотичний настрій, бо звучали українські пісні: автентика, реп, сучасне аранжування народних пісень.Посвята вдалася. Дякую, «Україно»!
Анна МОСОРУК, Інститут філології та масових комунікацій, спеціальність «Журналістика»:
‒ Я обрала Університет «Україна» тому, що протягом вступної кампанії зі мною тут спілкувалися винятково доброзичливо. Коли ми з батьками приймали рішення про те, куди ж все таки подати оригінали документів, ‒ цей чинник був визначальним. Я не люблю грубих, нечемних людей, котрі ображають тебе тільки тому, що ти молодий і недосвідчений.
Від свята у захваті! Така патріотична і святкова атмосфера! Дякую!