Я «загинаюсь» в паскудному світі
псевдо щасливо-хоробрих людей!..
Псевдо коханих в онлайн опівночі..
Псевдо батьків з діагнозом «врятуйте й моліться,
Бо смерті дитяти боюсь»..
Мабуть я щаслива, хоча ідіотка, бо хвора Тобою..
Від тої хвороби всі внутрішні звірі поснули дано,
зачувши Твій дотик і запах злиття..
Хоча хто я тобі?..
Подеколи забавка, подеколи фейрі..
Подеколи внутрішній демон, що сни забира..
Жива тут і зараз, й цілком фантастична…
Злиття божевілля від «раю» та виносу мізків..
І ще чогось іншого на що не стає простих слів..
Чи може я пілігрим на роздоріжжі із смислів здорового глузду
Й Тебе….
Та й Ти не обманював…
Завжди казав правду одну..
Потім різні, скувавши їх протиріччям із дій..
Ти не знав про мої бажання і настрої..
Лиш деколи.. коли шквал негативу переходив у шторм..
Ти ж бо волів назначати все позитивно,
А потім скасовував начисто «весь той уют»..
Кажучи що десь є інші, комфортніші та жіночніші,
Які надихають, хм.. , судячи з аргументів то просто є…
Мабуть не має для мене більшого лиха,
аніж кохати Тебе підлого..
Пофігістично-ніжного, вічно зайнятого,
Вічно прагнучого ілюзії свята і того, що належить іншій
Різнопланово.. В шлюбі одній.. В обіцянках іншій..
Але не мені… А я апріорі не відаю..
Моя роль скерована Тобою і скована страхом…
Страхом загубити Себе в нісетниціях сенсобуття..
Дорослим, досвідченим не покомандуєш…
Та й я не схилю голови у жесті покори,
Бо я не прислуга, а Жінка, дотична до свята!
Доречна, подеколи приторно-ніжна,
Якій так не хочеться обміну чаю на віскі..
Яка не змовчить в тряпочку за порадою інших.
Яка лиш може бути й є Одна.. Єдина!..
Прийнято.. Вигравіювано.. Навіки!...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
