в першу чергу

Нас шукали.

То була трикольорова навала.

П'яна та жорстка,

вона не йшла на перемовини,

не бачила напівтонів.

Нас шукали.

Створювали теорії нашої нелінійності,

а ми реготали вголос,

хоча це й було неетично.

Нас шукали,

бо звикли шукати тисячоліттями,

бо був у когось на нас свій план,

А залишилося лахміття книжок,

але не в чужих руках, а в наших.

І побачили монітори*, що це добре.

І побачили зорі в небі, що ми вдаємо, що їм не віримо.

І ми вже заплутались,

де наше щастя, де украдене,

і серед кого жити.

І були наші слова рівними,

Але твої закарбувалися в ноосфері міцніше,

і плакала я не через катів-напасників на нашій землі,

а через це.

І прийшли на місце наших друзів роботи,

і демонтували ми своє минуле,

а нас намагалися присмирити,

і згадували ми смереки

як безболісну втечу.

А наші слова зондували й зондували,

і давали ми адреси,

але я не давала твою,

хоч і був ти, можливо, винним.

Аж ось прийшла чорна навала.

Страшна чорна навала.

І картала я себе,

бо як могла не помітити?

І не боялися вони ні наказів, ні отрути,

і не боялися вони наших смерек та музики,

а боялися лише непокори,

і доводилося годувати та відволікати,

годувати та відволікати,

бо не знає ідеалів чорна навала,

а знає лише інстинкт.

І казали вони, що гідні,

бо вигадали нуль,

бо будують мечеті,

а я все слухала й концентрувалася

на далекій зорі,

аж поки “схаменіться!”

не розхимерилося в мені,

і не прошепотіла жодної їхньої молитви.

І казатимуть мені вельмишановні дами,

Що я не вмію себе визначати,

і шукатимуть ці леді

в мені якийсь фанатизм,

а я нагадаю їм,

що можна і скляну локшину

протягнути крізь срібну голку,

але як не вміла локшина бриніти,

то й не навчиться.

І ходитиму в чорному,

і ходитиму в бузковому,

і блукатиму світом,

шукаючи нові книжки,

і день тягтиметься за ніччю,

а ніч дівчата собі повернуть,

щоб кохатися в джазі

з книжками.

В першу чергу, з книжками.

*монітори - у крамницях чи в редакціях
 монітори  - міжнародні спостерігачі ООН.