УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ “МУРЧИК І ЮРЧИК”

УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ “МУРЧИК І ЮРЧИК”
 
(Зі збірки “Жовтогаряче сонце в чорному квадраті”)
 
ЯК МУРЧИК МАМУ ЛІКУВАВ
 
Прийшла осінь, а з нею дощі, холодний вітер і грип.
Першою захворіла Мама. В неї підвищилася температура. Мама постійно кашляла, не розлучалася з мокрим носовичком.
Тато й Юрчик узяли на себе всю хатню роботу, аби Мама спокійно лежала й одужувала. Мурчик теж відчував відповідальність за здоров’я Мами, а тому запропонував їй свої професійні навички лікаря.
Мама відганяла його, але Мурчик уперто ліз під ковдру, аж поки не опинився в неї на грудях. Мама відчула тепло від маленького котика й усміхнулась, засинаючи.
Після сну Мама почула себе краще. Вона погладила Мурчика і сказала йому:
– Ти мій лікарю солоденький…
Мурчик цілими днями й ночами вже не відходив від Мами, а вона не проганяла його.
Коли Мама одужала, то всім знайомим і сусідам розповідала, що це Мурчик її вилікував. Тато всміхався у вуса, задоволено переглядаючись з Юрчиком.
Мурчик, звичайно, розумів, що говорять саме про нього, але вдавав, що це його не стосується. Він просто зробив те, що мав зробити, і нічого героїчного в цьому не було.
 
МУРЧИКУ ПРИСНИВСЯ КОСМІЧНИЙ СОН
 
Коли Тато і Мама були на роботі, а Юрчик – у школі, Мурчик любив поспати. Він зручно вмощувався на Юрчиковому ліжку, заплющував свої оченята і піддавався магічним чарам сну.
Якби відразу після того запитати в Мурчика, а що ж йому наснилося, він би не міг відповісти. Туманно пам’ятав, що снилися Юрчик і його Тато й Мама, хлопчики й дівчатка з їхнього подвір’я. Одного разу навіть наснився Тайсон, який приніс Мурчику велику рибу на знак примирення. Мурчик навіть усміхнувся уві сні й шматок рибки запропонував боксеру. Ось тільки не пам’ятає, їв той рибу чи ні.
Снилися Мурчику і його кошачі сни. Таких котиків і кицьок він насправді ніколи в своєму житті не бачив, але це його не дивувало, адже Мурчик знав, що це сни пророчі і він обов’язково побачить у майбутньому тих, хто наснився йому. Він просто уважно вдивлявся в них уві сні, аби запам’ятати й не розминутися потім з ними у реальному житті.
Мурчик не знав, звідки у нього така здатність розпізнавати у снах своє майбутнє, і не задумувався над цим. Це було закладено в нього попередніми поколіннями котів і кицьок, які спричинилися до того, що Мурчик з’явився на білий світ, а все решта було дрібницею порівняно з цим.
А одного разу Мурчик побачив космічний сон. Він знав, що це не його майбутнє, а його минуле. Наснилося Мурчику, ніби він перебуває на якійсь невідомій планеті золотистого кольору. Навколо нього плавають подібні на нього котики і кицьки, тільки не у воді і не в повітрі, а в якомусь іншому атмосферному стані, визначення якому ні Мурчик, ні хто інший не міг би дати. Їм добре, вони бавляться один з одним, гасають собі. Здається, їх ніщо не турбує. Мурчик не бачить себе, але розуміє, що то не він. Точніше, він, але інакший, ніж тепер.
Та раптом ситуація швидко змінилася. Мурчик побачив заклопотані мордочки своїх спів-племінників. За чиєюсь командою, яка, здається, лунає з космічного простору, всі котики й кицьки пливуть в одному напрямку. І ось Мурчик бачить щось гігантське, яке ми би назвали космічним кораблем, якби змогли заглянути у його сни. Всі покірно впливають у те щось гігантське, за ними зачиняються двері. Миготять лампочки, лунають якісь команди, але Мурчик, здається, нічого того не чує і не бачить, так йому страшно.
І ось космічний корабель відривається від поверхні й летить. Усім перехоплює дух, але це триває недовго, якісь долі секунди. Місця у космічному кораблі достатньо, аби котики й кицьки могли собі вільно плавати, гасати туди-сюди, бавитися в піжмурки. І все ж щось муляє Мурчика всередині. Він відчуває, що за цією загальною веселістю й безтурботністю криється щось невідоме й загадкове. Мабуть, це відчувають й інші котики й кицьки, але всі вважають за потрібне не показувати цього, а вдавати, ніби все добре, ніби все так, як на тій планеті золотистого кольору.
Раптом знову все змінюється. Мурчик бачить заклопотані мордочки своїх спів-племінників. Котики й кицьки перестають гасати й веселитися. Ніби почули якусь таємничу команду. Так, мабуть, воно й було насправді, але Мурчик не знає, хто може віддавати ці таємничі накази. Він бачить, що до кожного котика й кицьки підпливають старші коти і щось муркотять їм. Мурчик з нетерпінням і водночас з острахом очікує, що й до нього хтось підпливе і скаже ті магічні слова. Котик уже розуміє, що від цих слів залежить його майбутнє. Це ніби план життя, який мають вкласти в нього.
І це справді так. Хоча чекання затягнулося надовго в просторі й часі, до Мурчика підпливає старший кіт. Мурчик бачить у ньому себе сьогоднішнього. Це його не хвилює і не турбує, як так могло статися. Він з нетерпінням чекає, що йому намуркотить цей кіт. А той уважно дивиться Мурчикові в очі, і Мурчик бачить в його очах себе, сьогоднішнього. Але й це йому не видається дивним, бо він розуміє, що так і мало статися, що саме зараз він перетворюється на того, ким має бути.
Нарешті кіт, який підплив до нього, муркотить йому, що найголовнішим завданням для Мурчика на планеті Земля є піклування про Юрчика.
За вікном чути, як різко загальмувала машина, і Мурчик прокинувся. Йому здається, що той кіт мав сказати йому ще щось важливе. Але потім Мурчик розуміє, що більш важливого, ніж піклування про Юрчика, бути не може. Правда, він ще не знає, що насправді має робити, але все відбувається саме по собі, ніби Мурчика вчили цього все життя. Відтепер кожна секунда його життя наповнена Юрчиком.
Мурчик знову заплющує очі, але не для того, аби заснути. Ось він ніби наяву бачить Юрчика. Той чемно сидить за партою у школі й слухає вчительку. А ось Юрчик бігає на перерві, а тепер їсть у шкільному буфеті. Мурчик бачить, як Юрчик іде додому зі школи…
Коли Юрчик прийшов додому, Мурчик знову прокинувся і радісно побіг йому назустріч.
 
ЯК МУРЧИК РИБКОЮ ЛАСУВАВ
 
Якось Мама принесла з базару рибу. Мурчик відразу занюхав здобич, але вдавав, що то його не стосується.
Риба мирно лежала в кухні на столі, а Мама безпечно розмовляла по мобілці з подругою. Тата й Юрчика вдома не було, вони витріпували килим на подвір’ї, бо була субота. Мурчик теж хотів піти з ними, але його не взяли. Тепер котик був радий, що так сталося.
Поки Мама розповідала подрузі щось цікаве й дізнавалася від неї свіжі плітки, Мурчик обережно, щоби не привернути увагу, заліз у кухні на табуретку, потім на стіл і скинув лапками одну рибину на підлогу.
Мурчикові ще ніколи не доводилось їсти такого смачного продукту. Віскас і кіті-кет, якими його згодовували, не йшли у жодне порівняння. Захопившись роботою, що аж за вухами лящало, бідний котик і незчувся, коли на кухні несподівано з’явилася Мама. Мурчик відскочив у кут, на безпечну відстань, боячись отримати віником по спині. Цим страшним предметом його часто лякали, коли він надмірно пустував.
Але Мама сьогодні була в доброму гуморі. Вона взяла Мурчика на руки, аж у нього серце втекло в кінчик хвоста, легенько набила його по дупці і сказала:
– Дурненький, я й тобі рибки купила на пробу, аби ти їв не тільки віскас і кіті-кет. А хлопцям своїм я рибки засмажу. Сподобалась тобі сира – то вже доїдай. Але давай домовимося, що ти не залізатимеш більше на стіл. Добре?
Мурчик щось промуркотів, що мало означати згоду зі словами Мами, хоча, чесно кажучи, він мало що зрозумів з того, що вона казала, бо ще боявся, аби по ньому не пройшлися віником.
Мама відпустила Мурчика на підлогу, взяла недоїдену рибку за хвіст і занесла її до тарілочки котика. Той слухняно ішов за нею, боячись, що його все-таки будуть ще сварити, але запах риби кликав за собою.
Коли Тато і Юрчик хотіли дати Мурчикові смаженої риби, Мама сказала, що він уже наївся сирої. Й справді, котик лежав під столом на кухні, але їсти вже не хотів, бо ще не подолав отієї сирої рибини, яку вкрав. 
 
ЯК МУРЧИК УПАВ З БАЛКОНУ
 
Коли Юрчик мав багато уроків або захоплювався комп’ютерними іграми, Мурчик нервово ходив по хаті, думаючи, як змусити хлопчика вийти надвір. Котик дуже любив гуляти, але не завжди його наміри співпадали  з можливостями і бажаннями Юрчика.
Якщо Мурчик не міг далі терпіти, то шкрябав лапками двері. Це тривало доти, доки Юрчик не брав його за шкірку і ніс на балкон. Звичайно, балкон – це не подвір’я, але все одно можна було подихати свіжим повітрям й спостерігати за тим, що діється навколо. Єдине, що не можна було бігати туди-сюди й бавитися з друзями Юрчика.
Якось Юрчик захопився комп’ютерними іграми і кинув Мурчика на балкон. Він зовсім забув про бідного котика, хоча надворі вже було холодно.
Закінчивши черговий бій з інопланетянами, Юрчик почав шукати Мурчика по всій квартирі, але того ніде не було. Врешті-решт хлопчик згадав, що котик на балконі. Яким же було його здивування, коли там він не побачив Мурчика.
Відчуваючи лихе, Юрчик швидко вдягнувся і вибіг на вулицю. Він усюди дивився, але Мурчика ніде не було. Картини, жахливіші одна за одну, малювалися в його уяві.
Уже втративши будь-яку надію побачити Мурчика живим, Юрчик приречено йшов додому, аж побачив котика, який радісно біг йому назустріч. Мабуть, ніколи Юрчик так не радів у своєму житті, як того разу, адже Мурчик, випавши з балкону третього поверху, залишився живим і неушкодженим.
Юрчик узяв котика на руки, пригорнув до себе і сказав:
– Вибач, Мурчику, я більше не захоплюватимусь комп’ютерними іграми і щодня гулятиму з тобою.
Мурчик хотів розповісти Юрчикові, що це він сам у всьому винен, бо задивився на якусь невідому білу кицьку, яка гуляла на їхньому подвір’ї, і незчувся, як полетів униз. Добре, що всі котики уміють у польоті перевертатись на лапки, і падіння з висоти не є для них смертельним.
Але Мурчик не став цього всього розказувати, бо Юрчик все одно не почув би його, адже був дуже схвильований падінням котика. Він навіть не почув прохання котика не розповідати про все Татові й Мамі, аби не хвилювати їх, але хлопчик усе чесно розповів батькам. Вони не сварили його, а лише дивилися на Мурчика, який вдавав, що спить, хоча насправді крайчиком ока уважно спостерігав за ними.
 
ЯК МАМА КУПАЛА МУРЧИКА
 
Найбільше Мурчик боявся води і не любив купатися. Проте час від часу мусив приймати водні процедури. Це траплялося після того, як на прогулянках він залізав під машини, які стояли на подвір’ї, а потім брудний чимчикував до хати. Юрчик неодноразово сварив Мурчика за це, але котика чомусь тягнуло під ті машини, що він аж сам собі дивувався. Поки винюхував усе своїм допитливим носиком, уже й бруд приставав до нього.
Тоді до роботи бралася Мама. Не знати яким чином, але Мурчик відчував, що зараз його купатимуть. Він тоді забивався в якийсь глухий куток, і його всі шукали – Тато, Мама, Юрчик. Нещасного котика брали за шкірку і несли до ванни. Він жалібно м’явкав і навіть випускав кігтики.
Але Мама завжди була налаштована рішуче. Вона вдягала на руки великі резинові рукавиці, якими тато користувався на дачі, й купала Мурчика. Той жалібно м’явкав, ніби з нього здирали шкуру, але Мама не піддавалася на його провокації.
Спочатку Юрчикові було шкода Мурчика. Він навіть плакав, уявляючи, як мучать його улюбленого котика. Але потім він зрозумів, що Мурчик явно перебільшує свої страждання. З нього вийшов би великий артист цирку.
Коли Мурчик зрозумів, що всі розкусили його фокуси, то став менше нявкати під час купання, а потім і взагалі перестав це робити, змирившись з долею і вже не боячись так сильно води.
Мама витирала його насухо великим старим рушником і закутувала в ковдру. І все-таки Мурчикові було холодно. Він вилізав з-під ковдри, примощувався біля батареї, вилизуючи кожну шерстинку на своєму тілі.
Юрчик сміявся з Мурчика, бо котик після купання ставав маленьким і був подібним на щура. Але вже коли вилизав своє тіло, то на очах збільшувався в розмірах. Тоді він здавався красивішим, ніж раніше.
Мама пишалася своєю роботою:
– Ось бачиш, Мурчику, який ти красень! І чого ти лізеш під ті машини? Подобається тобі бути бруднулею?
  Мурчик сидів у неї на колінах. Образи на Маму за те, що вона його купала, в нього вже не було. Він міг би відповісти на всі її запитання, але занадто багато енергії втратив, поки його купали, і хотів спати…
 
Анатолій ВЛАСЮК