УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ “ГАСЬКА”

УРИВОК ІЗ ПОВІСТІ “ГАСЬКА”

Дивне ім’я їй дав тато. Казав, що так звали його перше кохання.

Минуло багато десятиріч, а мама все ще продовжувала ревнувати тата до тієї Гаськи.

– Та не Гаська вона була, а Галька, – втручалася завжди мама у розмову, – просто не вимовляла всі літери.

Тато гаряче заперечував, казав, що бачив у її паспорті Гаська, а не Галька. Закінчувалося все тим, що вони сварились і декілька днів не розмовляли між собою.

Коли розпочалася ця історія, Гаська щойно відсвяткувала свій дев’ятнадцятий день народження. Вона ніяк не наважувалася розпитати в тата, чи не збереглася в нього фотографія цієї дівчини, іменем якої він її назвав. Боялася, що коли побачить Гаську, розвіються всі фантазії, які химерно виникали у бідній голівоньці.

Якось вона подумала, що тато, назвавши її іменем свого першого кохання, хотів щось особливе вкласти у свою донечку, але чомусь у ставленні до себе цього не відчувала. Навіть до сусідських дівчат тато ставився з більшою приязню, ніж до неї. Ім’я Гаськи було ніби громовідводом від усього лихого, що могло статись – але не з нею, а з ним. Тато, здавалося, безнадійно застряг у минулому, хоча водночас прагматично оцінював реальність, і Гаська – не донька, а те перше кохання – той єдиний не спалений місток, який дозволяв йому існувати у власноруч створеному паралельному світі.

Гаська зустрічалася з Людвігом. І тато в нього був Людвіг. Здавалося, що вся чоловіча половина цього сімейства носить це ім’я.

Людвіг був третім хлопцем, з яким зустрічалася Гаська. З жодним із них у неї не було сексу. Вона постановила собі, що віддасться лише тому, кого покохає.

Гаська добре ставилася до Людвіга, як і до тих двох попередніх своїх хлопців, але ті хотіли чимшвидше добутися до її голого тіла. Людвіг був скромнішим. Тому Гаська й кинула їх, а з ним зустрічалась.

Гаська любила читати романи, особливо любовні, і хотіла, щоб у неї було таке ж кохання, як і в тих літературних героїв. Реалії життя били її головою об асфальт. Вона швидко розчаровувалась у хлопцях, які їй хоч чимось подобались, а якщо і зустрічалася з ними, то лише тому, що так робили всі її подруги, які довго не тягнули і швидко виходили заміж.

Гаська не поспішала віддатися ще й тому, що бачила цих подруг через рік-другий після їхніх весіль. Про жодне кохання мова вже не йшла. Їхні чоловіки якщо не пили, то били своїх дружин. Нещасні маленькі діти плакали – і в Гаськи стискалося серце від жалю.

Гаська дуже хотіла когось покохати, але в неї нічого не виходило. В якомусь романі вона вичитала, що є люди, які не здатні покохати, і віднесла себе до них. Це означало поставити хрест на всьому своєму житті, перестати мріяти не лише про кохання, а й про своїх дітей, які від цього кохання мали би народитись.

До тата часто приходив Василь Андрійович. Він кульгав на ліву ногу. Гаська чомусь завжди соромилася потрапляти йому на очі, а коли це все-таки траплялось, червоніла і втрачала дар мови.

  Мама жартома казала, що Гаська закохалась у Василя Андрійовича. Безневинні, здавалось би, слова виводили дівчину із себе. Вона грюкала дверима і довго не виходила зі своєї кімнати. І лише потреба піти в туалет змушувала її знову з’явитися на світ Божий. Мама тоді вдавала, що нічого не сталось, і того дня, а також у наступні могла й слова не промовити на адресу доньки. А потім у неї знову вселявся Лихий і вона казала, що Гаська закохалась у Василя Андрійовича.

Тато і Василь Андрійович розпивали на кухні пляшку горілки і про щось стиха гомоніли. Якось Гаська ненароком підслухала їхню розмову, але нічого не зрозуміла. Революція, барикади, шини – фантастика її не цікавила.

Гаська не могла покохати Василя Андрійовича. Він лише трохи молодший від її тата, а старі, до яких вона відносила свого батька, їй не подобались. Кульгання Василя Андрійовича теж відштовхувало від нього, ніби це стосувалося не ноги, а душі людини. Недбало поголене обличчя зовсім не приваблювало.

Але чим більше Гаська переконувала себе, що не може покохати Василя Андрійовича, тим частіше думала про нього, а одного разу він їй навіть наснився.

Це було щось дурне. Барикади. Горять шини. Стріляють. Гаська лежить на землі і не сміє підвести голову.

Раптом вона бачить, що перед нею на колінах стоїть Василь Андрійович. Він бере її на руки і кудись несе. Гаська обійняла його за шию. Якоїсь миті їй дуже хочеться поцілувати Василя Андрійовича. Вона дивується своїм нахабності й сміливості – і робить це. Василь Андрійович здивовано дивиться на неї, але водночас усміхається. Він цього не очікував, але йому приємно.

Гаська прокидається і не може зрозуміти, до чого цей сон, але відтоді в ній поселяється нестримне бажання вже справді поцілувати Василя Андрійовича в губи.

Вона на кожному побаченні цілується з Людвігом, але не відчуває того блаженства, як у сні, коли поцілувала Василя Андрійовича. Поцілунки з попередніми хлопцями теж не йдуть в жодне порівняння з тим, що наснилося.

І ще Гаська помітила, що після того сну Василь Андрійович став усміхатися до неї, ніби зміг заглянути до її бідної голівоньки й побачити, що дівчині сподобалося, коли вона його цілувала.

Тепер вона згадувала все, що тато й мама казали про Василя Андрійовича, склеювала все до купи, щоби мати цілісну картину, але не вистачало багатьох пазлів. Вдівець. Дітей нема. На заводі, де він працював, сталась аварія. Лікарі не змогли нормально направити ногу. Відтоді він кульгає.

І все. Невже цього достатньо, щоби закохатись у Василя Андрійовича?

Анатолій ВЛАСЮК