Онук Михайла Васильовича Родзянка (1788-1828), генерал-майора, ад’ютанта військового міністра, одруженого з фрейліною К.В. Квашніною-Самаріною (1794-1877), начальницею Училища ордена св. Катерини в С.-Петербурзі.
(Худ. В. Боровиковський. Портрет К.В. Родзянко, бабусі другої особи Російської імперії. 1821 р. Художній музей, Мінськ.)
Дитинство та юність провів на рідній Катеринославщині. 19-річним закінчив Пажеський корпус; прослужив чотири роки – і пішов у відставку. Чому порушив родинну традицію? Через одруження з княгинею Анною Голіциною, дочкою сенатора й обер-гофмейстера двору.
Родзянко був приятелем Д.І.Яворницького, листувався з ним, звертався до літописця історії: "Любий батько кошовий". Родзянко електризував і телефонізував Катеринослав, відремонтував мости, домігся відкриття музею в місті, запросив Д.Яворницького очолити музей ім. О.Поля. Кожного року віддавав сотні тисяч золотих на лікарні, навчальні заклади, пенсії та подарунки бідним. Завжди, навіть депутатом Державної думи, в анкетах у графі "народність (за рідною мовою)" вказував "малорос".
wikipedia.org
Катеринославський поміщик, маршалок дворян Новомосковського повіту; 12.12.1900-13.12.1906 – голова Катеринославської губернської земської управи. Впродовж 6 років (1912-1917) Михайло Володимирович був головою IV Державної думи Російської імперії, другою особою російської імперії. Упертюх конфліктував із царем, мав скандали з урядом і царедворцями; він шаленів від пліток-чуток, але Родзянко оглядав 112 кг своєї туші, примовляючи: "Ну, Михайле Володимировичу, держись: спина у тебя широка – все витерпиш!"
У лютому 1917 р. очолив Тимчасовий комітет членів Державної думи, у руки якого Микола II передав верховну владу.
Під час громадянської війни служив у Добровольчій армії, з її рештками емігрував до Югославії. 65-річний Михайло Володимирович Родзянко помер 21 січня 1924 р. у с. Беодра, похований у Белграді. Залишив мемуари "Крах імперії" (1924, 1927, 1929).
