Український військовий про гадюк, бурятів та шосту хвилю мобілізації

Олег Нечипоренко – вояк з  Кіровоградщини. Минулого року воював у складі 9-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Восени 2014 року під час виконання бойового завдання під Волновахою друг Олег отримав серйозну травму ключиці. Згодом повернувся додому, в Олександрію, щоби пройти курс реабілітації після поранення. І ось, у липні 2015 року, йому довелося знову повернутися до лав українського війська. Тепер – під місто Армянськ, яке знаходиться на в’їзді до окупованого Криму. Друг Олег погодився на коротку розмову, яка, попри нестачу часу, виявилася напрочуд цікавою.
 
Друже, як ти сприйняв повторний виклик до лав української армії?
 
Сприйняв нормально. Зараз проходить шоста хвиля мобілізації, яка провалюється просто на очах. В цей критичний для держави момент треба було викликати усіх, кого можливо. Тому природно, що я, як військовозобов’язаний, повинен був повернутися на службу. Тим більше, що й сам збирався це зробити відразу після одужання. Багато лементу було навколо цього виклику, всі знайомі намагалися переконати, що я не повинен повертатися до війська. Але ж є закон, і є люди, які мають його виконувати. Не хочу бути подібним до тих, хто шукає змогу відкупитися або спільно з продажними лікарями видумує неіснуючі хвороби. Це для чоловіка принизливо. Думаю, і моя дружина потайки погоджується з цим рішенням, хоча переймається як моїм здоров'ям, так і всім тим, що чекає її, коли залишиться наодинці зі своїми страхами й молитвами.
 
Відомо, що зовсім скоро тебе повинні були демобілізувати. Чи не пересунулася дата повернення додому на невизначений строк?
 
Взагалі, до "логічної" демобілізації мені залишилось служити рівно 20 діб. Офіційно її дату ніхто нікуди не пересував, але зрозуміло, що чіткої впевненості у тому, що за два десятки днів я повернуся додому, немає. Насправді ми нічого не знаємо. Є наказ, щоб усіх, хто більш-менш на ногах, зі шпиталю послати до війська. Серед моїх побратимів є хлопці, які свого часу отримали набагато серйозніші травми, але разом з тим стоять зі мною пліч-о-пліч. Ми підкоряємося. Розуміємо, що шоста хвиля мобілізації "захлинулася" сама в собі. І тепер, всупереч логіці демобілізації, жоден з нас не може сказати, скільки часу перебуватиме у війську.
 
Чи не пов’язуєш такий спішний виклик на службу з майбутніми місцевими виборами? Ти ж збирався балотуватися?
 
Ні. Однозначно –  не пов’язую. Маю неабиякий життєвий і бойовий досвід, щоб це стверджувати. А якщо й так, то все одно ухилятися від служби не буду. Значить, зараз я потрібніший тут, ніж у рідному місті. Крапка. 
 
Олеже, ти надовго випав із військової реальності внаслідок поранення. Чи бачиш якісь зміни після повернення на службу?
 
Зміни бачу. Ще й які зміни! Справа в тому, що я, хоч і повернувся в свій 9-й батальйон, маю відчуття, що це – зовсім інший Всесвіт. Хоча ми формально так і лишилися Вінницькою "дев’яткою". Ніби приписали її до 59-ї бригади, але це, м’яко кажучи, "пшик". Ми з побратимами зараз є таким собі "відокремленим" підрозділом. Нині стоїмо під Армянськом. Тому змінилося практично все. Там, під Маріуполем, нас забезпечували волонтери. А тут – ніхто. На жаль, державне постачання сюди не доходить. І волонтери не доїжджають. Хоча ні, трохи кривлю душею: сьогодні ми зі штабу приїхали, привезли мішок капусти, трохи моркви і маргарину (замість масла). Такий от матимемо нехитрий харч. Хлопці розповідали, що солять гадюк, але я ще не куштував. Та обов’язково маю продегустувати таку екзотику. Чи вам привезу, на Кіровоградщину? Хочете?
 
 
Це добре, що не розгубив у боях почуття гумору.  Чую, коло тебе хлопці гомонять. Не схоже на настрій обурених забезпеченням чи житлом вояків.
 
Сміємося над собою, і тому все у нас виходить. Тут, якщо не дивитися на все з почуттям гумору, вижити було б складно. А так – все добре: негаразди обертаються в жарти, і чим їх більше, тим веселіше. Хоча насправді все всередині кипить від обурення. Але то все потім. Після перемоги подивимося на все серйозно, розцінимо, хто є хто у нашій державі і чому доводилося воякам перебувати в таких умовах. От лише перемогти московітів треба спочатку. Поки ж шукаємо позитиву, до речі, для цього у нашій "пустелі" є улюбленці: коти, собаки... Піклування про живу істоту завжди робить тебе вищим. Якось так уже повелося.
  
Щодо окупантів. Є свідчення, що останніми днями посилюється їх активність. Що можеш сказати про території поблизу окупованого Криму? Чи робить ворог спроби розширити підконтрольні території, просунутися далі?
 
Ні. Окупанти на пропускному пункті до Криму поводять себе доволі пасивно. На кордоні стоять буряти. Ми – на шляху з Херсона до Армянська. Вони – трохи далі, на гілці Херсон–Чаплинка. Але спостерігати за ними досить цікаво, ми часто з хлопцями так розважаємося: ходять собі з сумочками туди-сюди, діловито сідають у фури і їдуть далі, куди їм потрібно. Поводять себе тихо і навіть іноді здається, що бояться підходити хоч на сантиметр ближче. Я взагалі не уявляю, щоб оці смішненькі люди могли зброю в руках тримати. Хай не вважають це за образу. Або й вважають. Не ми ввірвалися у їх країну, щоб назватися господарями. Маємо право на справедливий гнів і зневагу.
 
Чи вдавалося поговорити бодай з кимось із жителів Криму? Як вони розцінюють своє нинішнє життя у складі РФ?
 
Немає у них задоволення. Панічний страх, коли згадують про ціни, і абсолютна відсутність робочих місць – от така їх теперішня реальність. Страх, до речі, є для них не виключно фінансовозалежним. Здається, що вони не знають, на яку їм стежку можна ступити, увесь час насторожені, ніби чекають якогось підступного випаду у свій бік. Насправді окупація - важке явище передусім в плані психологічному. На жаль, це видно зараз неозброєним оком.
 
Дякую за розмову, друже! І прийми найтепліші вітання з Кіровоградщини. Хай все буде добре!
 
А воно й буде добре. У нас настрій, як бачите, оптимістичний. Маємо український дух, силу волі та неабиякий гарт. Тож – переможемо! Беззаперечно. І Крим повернемо. Жителі півострова вже спробували "путінської" підтримки. Тому за спільних зусиль все владнаємо. Ви головне моліться і не впадайте у відчай. До речі, ще одна дивна особливість цієї гібридної війни: зневіра здебільшого торкається тих, хто ніколи не бував на фронті. На передовій, напевно, зараз легше: є відчуття, що робиш усе можливе, а тому й сон, який би короткий проміжок часу на нього не виділявся, вояки мають спокійніший, ніж жителі мирних міст. Бо там - невідомість. Невідомість насправді гірша й болючіша запеклої боротьби. 

Якщо вас зацікавила ця стаття, радимо вам також почитати:
АТО очима бійців в Дебальцеве
В України є достатньо сил, аби зупинити війну
Новости из зоны. Беженцы и возвращенцы
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Українська кухня минулого
Українська кухня має характерний стиль приготування: вона щира, як українська душа. Вона має давню історію і високо оцінена людством. Але мова піде про страви, які були популярні у наших пращурів в ті часи, коли картопля була заморським дивом.
Читати більше
Колекція весільних суконь, яка зводить з розуму: Alon Livne
Alon Livne вважається прогресивною зіркою у світі моди, оскільки до 30 років він зміг стати провідним дизайнером для таких знаменитостей, як-от Beyoncé, Lady Gaga, Nicki Minaj, Kim Kardashian та ін. Alon продовжує зображати власний авторський почерк високої моди та сміливо презентує свою нову колекцію весільних суконь 2018/2019.
Читати більше