Український Рим: як це було

2 листопада 2018
Iryna Kozak

Площа Делла Марія деї Монті (piazza della Maria dei Monti), що неподалік Колізею в Римі, уквітчалася 21 жовтня українською вишивкою та щирими посмішками української громади. З нагоди храмового празника та 300-ліття віднайдення Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в парафії свв. Сергія і Вакха в Римі на архієрейську Божественну літургію, що очолював Блаженний Святослав, зібрались мешканці Риму, гості з інших міст Італії, паломники з України та представники духовенства. 

Протягом XX-XXI ст. український народ пройшов через чотири еміграційні хвилі, які і сформували українську діаспору у світі. У цьому процесі чи не найголовнішу роль відігравала та відіграє церква, яка вміла розпізнати і сформувати проблеми, які поставали перед мігрантами, а чи не найголовніше – знаходила інструменти відповісти на виклики часу!

Завжди поставало питання самовизначення серед інших народів, що зумовлювалось потребою етнозбереження перед небезпекою розчинення українців в іншоетнічному середовищі. Церква в Італії стала центром тяжіння для більшості українців на чужині, осередком збереження рідної мови, обрядів і звичаїв, традиційних форм спілкування і взаємодопомоги. Важко перебільшити значення інтеграційної функції української церкви у громаді. Церква і сьогодні є ланкою, що об’єднує українців з батьківщиною, їхня діяльність сприяє консолідації української національної меншини в новій країні, гальмуючи процес асиміляції в італійську культуру.

Патріархові співслужили преосвященний владика Діонісій (Ляхович); омофорний архимандрит Ян Сергій Гаєк, апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі; ієромонах Генезій Віомар, протоархимандрит Василіянсього Чину; ієромонах Маврикій Попадюк, радник протоархимандрита Василіанського Чину; протоієрей Ярослав Карп’як, працівник Конгрегації для Східних Церков; ієрей Андрій Солецький, керівник Секретаріату Глави УГКЦ у Римі і віце-ректор собору св. Софії; протоієрей Іван Кулик, парох української парафії свв. Сергія і Вакха; ієромонах Андрій Глабше, Т.І.; протоієрей Ігор Ковальчук, директор музею вишиваних ікон отця Блажейовського.

«Вітаємо ми Вас у Храмі найдавнішім

Українців – емігрантів всіх віків,

Який крізь роки і століття

Молитвою гуртує земляків».

«Прийміть від нас цей традиційний український хліб-коровай,

Символ нашої гостинності та любові до Вас».

Парафіяльна молодь та українські діти зустрічали Блаженного перед входом до храму, вручивши Йому традиційний хліб-коровай та напрестольний хрест, а настоятель храму запросив очолити Божественну Літургію:

«Ваше Блаженство, щиро вітаємо Вас у нашій українській парафії святих мучеників Сергія і Вакха з нагоди нашого парафіяльного свята, а також з нагоди ювілею 300-ліття вшанування Жировицької ікони Пресвятої Богородиці. Ласкаво запрошуємо Вас зайти до храму та очолити Божественну літургію».

Витяг з історії

Згадка про першу сакральну споруду на цьому місці сягає початку IX століття – часів понтифікату Папи Льва III (795-816 pp.). Його біограф, розповідаючи про храми та монастирі, які прикрашав цей понтифік, пише про «L’Oratium Sergi et Bacchi quod ponitur in Calinico». Наприкінці IX століття Папа Венедикт III (855-858 pp.) обдарував цей монастир двома золотими чашами та дискосом. Церкву знову згадують в XI столітті у буллах Папи Григорія VI та Григорія VII як монастир святого Сергія в Субуррі (Monasterium S.Sergii quod nuncupatur Calenicum (...) situm in Suburra). Ймовірно, що храм, посвячений на честь святих мучеників Сергія і Вакха (військовиків високого рангу при дворі цезаря Східної Римської Імперії Максиміана Дая II, які прийняли мученицьку смерть» у Сирії приблизно 310 року), існував ще раніше.

Культ мучеників Сергія і Вакха швидко поширився на Заході, а згодом і на Сході. У IX столітті в Римі було п’ять церков, присвячених святим Сергію і Вакху, проте сьогодні їхнє ім’я носить лише український храм.

Історія цієї церкви тісно пов’язана з іменем кардинала Антоніо Барберіні (1596-1646 pp.), великого мецената багатьох римських храмів, брата Папи Урбана VIII. За його підтримки повністю відреставровано стару церкву святих Сергія і Вакха. Кардинал Барберіні також придбав прилеглі будинки для потреб українців і залишив фонд на утримання храму та цих будівель. Його ім’я викарбовано у пам’ятному написі над портиком церкви.

Після підписання у 1596 році Берестейської унії, якою було відновлено єдність Київської Церкви із римським Апостольським Престолом, для української Церкви виникла потреба мати свого постійного представника при Апостольській Столиці. 1626 року Київський Митрополит Йосиф Веньямин Рутський відправив до Рима свого першого прокуратора – священика Миколу Новака. Після його смерті прокуратором у Вічному Місті став єпископ Рафаїл Корсак, який за дорученням Митрополита Рутського від імені всього народу просив Папу надати українцям храм, який став би осідком прокураторів і гостинним домом для паломників. У 1641 році Папа Урбан VIII (1623-1644 рр.) своїм декретом передав церкву святих Сергія та Вакха Київським Митрополитам. Папа Климент IX у 1667 році надав цьому храму повний відпуст.

Із 1932-го по 1960 рік церква і прилеглі до неї будівлі належали монашому чину святого Василія Великого. У 1960 році ченці василіяни перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині. Тоді ж храм святих Сергія і Вакха та будинок перейшли у власність Папської латиноамериканської колегії. Після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Рима в 1963 році Патріарх Йосиф Сліпий відразу взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення. Із 1970-го храм і прилеглі будівлі – знову у власності УГКЦ. Того ж року завдяки старанням Блаженнішого Йосифа кардинал Анжело ДельАква, вікарій Святішого Отця для Рима, декретом «Pastoris vigilantis» «ut Christifideles eiusdem Ucrainae Nationis ex variis locis Romam confluentes spiritualibus apte uterentur auxiliis» від 8 вересня утворив персональну парафію для українців – католиків візантійського обряду.

В останні роки в Україні внаслідок певних причин, які зумовлені нестабільністю та кризами соціально-економічної та політичної сфер, глобалізацією, значно активізувались міграційні процеси. Мільйони сучасних українців змушені виїжджати за кордон в пошуках економічної незалежності, забезпеченні кращого майбутнього для себе та своєї сім'ї. Внаслідок цього проблема входження українців в іноетнічне середовище і ті труднощі соціалізації, з якими вони стикаються за кордоном, є надзвичайно актуальною. 

Сьогодні церква святих Сергія та Вакха та ікони Жировицької Богородиці є парафіяльним храмом для українців - католиків візантійського обряду Римської єпархії. У церкві щодня звершують богослужіння, тут вирує активне парафіяльне та соціальне життя. Щотижня відбувають зустрічі молоді, на яких обговорюються актуальні питання сучасності, віри та буденного життя. Доброю традицією є організація святкових заходів, благочинних акцій, формаційних лекцій та зустрічей з лідерами думок.

Під покровом церкви молодь гуртується, навчається, формує дружні стосунки та створює сім’ї! Якщо ви мешканець Риму чи тимчасово перебуваєте в столиці Італії, не відкидайте можливості завітати за адресом Piazza della Madonna dei Monti, 3 Roma Roma 00184 Italia - Parrocchia Santi Sergio e Bacco degli Ucraini a Roma.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше