Український правопис: історія й сьогодення

5 жовтня 2015
Дарина Дар

Писемність — це дуже важливий елемент культури будь-якого народу. Без писемності жодна нація не могла б самовизначитися, розвинутися, заявити про себе. Навіть відомий біблійний вираз: "Спочатку було Слово" нагадує нам про те, що мова, а отже, і письмо, правопис дуже важливі для кожного з нас.

Розгляньмо тему українського правопису, історія якого надзвичайно цікава й складна, як і історія самої України.


Давньоукраїнська орфографія сформувалася під впливом старослов’янського правопису, що прийшов на наші землі разом із церковною літературою після запровадження християнства в Київській Русі наприкінці X ст. А вже в XI ст. виникла східнослов’янська орфографія, яка відбивала особливості фонетичної системи живого мовлення.

Староукраїнський етап розвитку правопису поділяється на два періоди. У першому (XV — XVI ст.) переважали правила, вироблені патріархом Євтимієм (Тирновським) у болгарському місті Тирнові. Ми бачимо їхній вплив переважно в церковній мові. Правила тирновської школи висвітлюються в праці "Грамматіка словєнска" (1596 р.) українського філолога Л. Зизанія.

Другий період в історії староукраїнського правопису — це період національного самовираження. Визначний письменник і мовознавець Мелетій Смотрицький у книзі "Грамматіки славєнскиА правилноє Сvнтаґма" (1619 р.) вперше описав норми правопису, що ґрунтувалися на староукраїнській мові. Правила, які він подав у своїй праці, використовувалися в церковній сфері в переважній більшості слов’янських народів. До початку XIX ст. усіма орфографічними правилами М. Смотрицького, що відповідали нормам живої мови, послуговувалося й українське світське письменство, а в Закарпатті і в деяких інших регіонах України ними користувалися аж до середини XIX ст.

Новоукраїнський етап в історії українського правопису — один із найболісніших для нашої мови. У цей період було аж надто багато заборон та втручань можновладців у справи, які мали б вирішувати спеціалісти в цьому питанні — лінгвісти. Цьому є просте пояснення — той факт, що нова українська літературна мова формувалася в умовах бездержавності українського народу.

У царській Росії, до складу якої входило більше ніж 2/3 українських земель, українська мова взагалі вважалася діалектом російської, тому українською майже нічого не друкувалося, а в школах викладали тільки російською. Але саме в цей період почав формуватись український правопис у тому вигляді, в якому більшість українців знають його з дитинства. Адже в 1798 році вийшла знаменита "Енеїда" Івана Котляревського перший твір нової української літератури, написаний народною мовою. Це підштовхнуло й інших письменників, які прагнули писати живою українською мовою, до пошуку нових засобів для передавання звучання слів.

У 1818 р. вийшла у світ нова українська мовознавча праця "Грамматика Малороссійскаго нарЂчія" (СПб., 1818) О. Павловського.

Потім було багато інших спроб переробити український правопис:

В 1856 (в "Записках о Южной Русі") з'явилася "кулішівка" — правописна система П. Куліша, яку він продовжив описувати в "Граматиці" (1857).

В 70-х рр. XIX ст. у Києві гурт діячів української культури розробив "драгоманівку". Свою назву цей правопис отримав від прізвища М. Драгоманова, хоча керував групою мовознавець П. Житецький.

Потім було створено "желехівку". Її автор - український учений Є. Желехівський. Він видав "Малорусько-німецький словар" (Львів, 1886). Цей правопис було закріплено в "Руській граматиці" С. Смаль-Стоцького та Т. Ґартнера (Львів, 1893). Хоча і з певними корективами, желехівкою також скористався Борис Грінченко у своєму "Словарі української мови" (1907–1909). Більшість правописних правил зі "Словаря" Грінченка, що керуються принципом "пиши як чуєш", діють і досі.

У ХХ столітті наш правопис теж зазнав певних змін: 17 січня 1918 р. Центральна Рада видає "Головні правила українського правопису", які, проте, потребували допрацювання. 17 травня 1919 р. Українська академія наук схвалила "Головніші правила українського правопису", які й стали основою для усіх пізніших доопрацювань та поправок.

23 липня 1925 року Рада Народніх Комісарів УСРР створила Державну Комісію для впорядкування правопису. До неї увійшло понад 20 науковців з УСРР. Запросили також кількох представників Західної України: С. Смаль-Стоцького, В. Гнатюка, В. Сімовича.

У квітні 1926 р. видано "Проєкт українського правопису". Після обговорення та розгляду проекту на Всеукраїнській Правописній конференції (26.V. — 6. VI 1927 р.), правопис ухвалили згідно з постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 6 вересня 1928 р. Він отримав назву "скрипниківський" та діяв до 1933 р.

У 1933 р. комісія з правопису затаврувала "скрипниківку" як "націоналістичний правопис" і без жодного обговорення за 5 місяців створила новий - такий, що робив українську мову дуже схожою на російську. Наприклад, з абетки було вилучено букву ґ. Цю редакцію правопису схвалив 5 вересня 1933 Нарком освіти УСРР.

Під час "перебудови" питання українського правопису знову стало актуальним — Орфографічна комісія при ЛММ АН УРСР розпочала роботу з його вдосконалення. Проект обговорювали й у Товаристві української мови ім. Т. Шевченка. Новий варіант затверджено 14 листопада 1989 р. Літеру ґ відновлено, так само як і кличний відмінок (за радянських часів він був необов'язковим і називався клична форма).

Хотілося б навести найрозповсюдженіші орфографічні помилки згідно з чинним правописом: 

іллюстрація — неправильно; ілюстрація — правильно;

района — неправильно; району — правильно;

барокко — неправильно; бароко — правильно; 

будь-ласка — неправильно; будь ласка — правильно.
 


Наостанок хочу відзначити, що зараз і в наукових колах, і серед звичайних українців точаться суперечки, який правопис правильніший. Багато хто закликає до повернення до "скрипниківки".

Як на мене, це питання має бути вирішене на державному рівні. Можливо, навіть шляхом референдуму — чому б і ні? Втім, перед референдумом треба було би провести своєрідний "лікнеп" серед населення щодо правопису, з науковим обгрунтуванням того, що в написанні тих чи інших слів є властивим українській мові, а що — стандартам, нав'язаним нам за часів СРСР. 

Однак, треба мати на увазі, що такі справи робляться швидко лише на папері. Пересічні українці середнього віку, що прожили певний відтинок свого життя за часів Радянського Союзу, певно, деякий час ще користуватимуться тим варіантом українського правопису, до якого вони звикли у шкільні та студентські роки.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Співак Дмитро Оленич презентував відеороботу "Солодко спи"
Прийшла осінь, а це ще один привід слухати теплу музику. До вашої уваги нова відеоробота молодого виконавця Дмитра Оленича, яка дістала назву "Солодко спи". Про що вона та який зміст має, - читайте далі.
Читати більше