Це запис для тих, хто не став або не був поетом. Для тих, хто не розуміє, навіщо поезія існує, і вважає її якщо не зайвою, то справою алкоголіків і божевільних.
Друже й подруго, поезія оточує кожного з нас щодня.
Якщо уважно вслухатися в свої улюблені пісні, можна відкрити для себе дещо більше, ніж 12 нот. "Люди танцюють під слова, а не музику", - казав Дейв Ґроул. Звісно, якщо слухачі здатні розібрати слова. За роки споживання чужомовної культури в нас зникла цікавість до слова. Хто справді може зрозуміти текст англомовних пісень на слух? Це лише якісь фрагменти, розірвані думки... Поезію можна сприймати тільки мовою, яку знаєш найкраще.
gizmodo.com
Поезія швидша за звичайну думку. Вона коротша. Її прослуховування схоже на велику кількість фотографій, які складаються у фільм. Як і картини, поезія не розповідає усю історію прямо. Вона робить це краще. На глибині, де слова вже не промовляють. Майже з підсвідомого.
Поезія - це погляд звіддалі, який з легкістю помічає схожі риси між ледь спорідненими думками. Вона має бути такою ж загадковою, як і сон. У ній повно драматизму, хоча він не обов’язково емоційний. Це може бути темний чи моторошний погляд, але від цього не менш напружений.
Такі мої критерії. Кожний відкриває для себе щось своє. Це не закритий клуб, це не розваги інтелектуалів. Це новий горизонт, який відкривається тим, хто його бажає розпізнати.
Інтернет-видання Літакцент має рубрику "Вірш Тижня", де вони на власний розсуд обирають поетів. Я пройшовся по всіх і обрав найцікавіших. Тут названі ті, хто справді відчуває пульс нової епохи.
Ті, хто прийде в 2020-ті, радше ніж залишиться в пам’яті свого покоління. Радянський зразок соцреалізму 70-х або сатиричні вірші Івана Драча я вважаю за мінімальний below zero, але все ж поезію. Максимальному нема межі, але Рембо – десь там у хмарах. Українські приклади – десь посередині.
5. Оксана Забужко
Серед наших непорушних філологічних кіл Забужко завжди трішки недолюблювали. Може, заздрили. Не Андруховичу (постмолодомузівець), не Жадану (геній тичинократії). Може, ґендерний фактор. Ви скажете: усе йде на краще, зараз дівчат у літературі багато. Через десять років їх забудуть, якщо вони про себе не нагадуватимуть. Виживає лише одна – яка довше живе.
Леся Українк
а,
Ліна Костенк
а,
Локсана Забужк
а. Три українські зірки.
Пані Забужко вічно зриває поетичний "терновий вінок" зі своєї попередниці, але ніяк з тої голови не впаде. Ви помітили ці класичні імперативи в кінці вірша? Це 2000 рік. Стадія: Забутенко.
На цьому відео Забужко не переживає, а грає свою поезію. Як професійний радянський декламатор. У мене автоматично виникає ідея, що вона гебістка.
З іншого боку, у неї чудова публіцистика. Хоча там, навпаки, емоцій більше, ніж треба. Мабуть, таки не гебістка. Просто пульс давнішої епохи.
4. Сергій Жадан
Без жодних інтриг, поет сам вказує на джерело свого натхнення –
Сосюру. У 90-ті можна було підхопити декілька різних традицій, і Жадан взявся за пізній авангард. Міцні нерви. Онімілий свідок епохи. Через точні описи дійсності, без зайвих трюків, автор досягає глибини емоцій, коли вони вже не переживаються, а просто ти знаєш, що вони в тому резервуарі є. І їх страшно відпустити.
3. Вано Крюґер
Жадан і Вано йдуть одним напрямком, але з різних літературних часомісць. Вано – це вже постмодернізм. Його аванґардна техніка й ідеологія відірвані від логіки того часу. Тому цей вірш - пастіш (свідоме копіювання). Це гарна "пародія" із серйозним обличчям. З недоліків, у Вано відчутне перегромадження метафор і алюзій. Саме під їхнім тиском відчуваєш вірш. Він тисне, мов брила з каменю. У Жадана навпаки. Він мінімалістичний, і сам читач зростає на вірші. Це знак майстра, який вміє вести за собою.
2. Мирослав Лаюк
Мирослав послуговується гумором, якого бракує українській поезії, літературі та побуту. Декілька сотень слів змушують на мить забути про складність всього на світі. Немає нічого милішого від розгніваної жінки за 50 і її п’яного чоловіка, якщо це не трагедія згасання життя, а гра у вічних дітей.
1. Наталка Білоцерківець
Є український модернізм, від якого не нудить. Інтелектуально, персонально, витончено й, головне, щиро. Ця поезія покладена на музику "Мертвим Півнем", і вже зрослася зі згадкою про 90-ті.
Чим краща поезія, тим менше про неї скажеш.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
