Українська барна культура та інші історії: 5 книг про алкоголь

На підставі фактів, гіпотез і власних польових досліджень автори цих книжок висловлюють свою думку щодо алкоголю в історії та культурі різних народів і континентів - від кам’яної доби і Стародавнього Єгипту до Америки та України, де існує, виявляється, справжня «гільдія наливайок»

Богдан Бедрiй. Критика п’яного розуму. – Гайсин: ТУТ, 2023

Ця книжка, звісно, жодним чином не гід по львівських ганделиках, а цілком пристойний роман – з сюжетом, який відразу захоплює, а також з психологізмом та динамізмом. Але, тим не менш, кривуляста лінія пригод у ньому щоразу завертає у недалекі алкогольні краї. «- Ну то гайда до Ореста в бар, там до третьої відчинено. Місце, куди вони зайшли, відрізнялося від попереднього. У залі було доволі темно, по обидва боки стояли круглі столики на чотири особи.

Музичний супровід віддавав приємною мелодійністю в кращих традиціях лаунж-барів. Фіолетові неонові лампи по периметру світили м’яко й приємно. На вході сидів охоронець, котрий скидався на моряка Папая, тобто з перекрученим обличчям і кремезними зап’ястками. Він велично споглядав на гостей. Петро й Антон привіталися з ним і пройшли до барної стійки. - Замовимо настоянку якусь фруктову. Від того віскаря в мене вже печія, - сказав Петро й скривився. Настоянка передвіщала шалене похмілля зранку, однак зараз це був не найгірший варіант». Тож пригоди чотирьох друзів з «гільдії наливайок» – Петра, Антона, Микити й Ярослава, які є типовими представниками львівського соціуму – це історія не для рафіновано-цнотливого читача, який існує поза простором і часом, а для тих, хто сприймає сьогодення без показової заангажованості. Іноді ірреальне у цих блуканнях у пошуках щастя видається буденним і звичним, а іноді хлопцям не бракує тверезої слушності (хоч і бракує досвіду) в їхніх вчинках, мріях, висловлюваннях. А теревенять вони – чи то у черговому барі, а чи дорогою до нього - про багато чого. Про жінок, наприклад, і навіть про шлюб. « - Я ж і кажу, це переносить стосунки в іншу площину, - пояснює один з героїв. - Перетворює вас на якихось учасників договору. Суб’єкт А має право варити борщ, перевіряти гаманець чоловіка й зобов’язується робити мінет на день народження. Суб’єкт Б має право закрити рота й обов’язок терпіти та не пиздити Суб’єкт А. Шлюб убиває кохання, й саме з цього трупу виростає подружжя. Я не кажу, що сім’я - це погано, а просто не вірю в потребу формалізувати її».

Игорь Померанцев. Поздний сбор. - Чернівці: Meridian Czernowitz; Книги ХХІ

За столом автор цієї книжки - як на війні, де справжні бійці алкогольного фронту, як відомо, не закусюють. А все тому, що на відміну від усіх можливих класиків цієї теми він залишається насамперед патріотом винної культури, і про пивну, горілчану та коньячну лише згадує, частуючи нас історіями про їх розквіт у різні часи історії людства.  «Міцні напої - для самотнього п'янички», - не забувають у книжці приповідку одного з героїв. Так само автор книжки нагадує про ще одну «фронтову» небезпеку для надто ревних патріотів алкогольної культури. Ні, це не заклик кинути пити самому і приєднатися до пивного гурту в спортивному барі. Просто існує небезпека досягти такого рівню медитації на хмільний предмет розмови, коли, скажімо, «шампанське» починає означати не звичне, але вишукане «вино», а просто собі поетичний образ. Це як в анекдоті про грузинського сноба, якого спитали, чи любить він помідори: «Їсти - так, а загалом не дуже».

Ізабель Лежерон. Натуральне вино. – Л.: Видавництво Старого Лева

Мова у цій книжці про те, як процес виготовлення вина стає дедалі більш ненатуральним: починаючи від розбризкування пестицидів на виноградниках, і до надмірного застосування сульфітів і домішок у погребі. Проте, на щастя, існує інший спосіб виноробства, про який розповідає авторка. Вона популяризує натуральне вино у всьому світі та проводить надзвичайно успішну виставку вина «RAW WINE» в Лондоні, Берліні, Нью-Йорку і Лос-Анджелесі. В цій книжці вона пояснює, чому найкращі та автентичні вина виготовляють саме натуральним способом. Наразі не існує офіційного визначення натуральних вин. Але це вина, які виготовляють із винограду, вирощеного органічним (або біодинамічним) методом, в які нічого не додають і не забирають під час виробництва. Хіба використовується зовсім небагато сульфітів. Це старий, добрий, створений самою природою спосіб ферментації виноградного соку у вино. Тож якщо вам не байдуже, що у вашому келиху, якщо ви хочете поринути у світ унікальних ароматів і смаків або залюбки підтримуєте невеликих виробників – ця книжка для вас.

Марк Форсайт. Коротка історія пияцтва. – Х.: Фоліо

На підставі фактів, гіпотез і теорій автор цієї незвичайної книжки висловлює свою думку щодо алкоголю в історії та культурі різних народів і континентів - від кам’яної доби і Стародавнього Єгипту до Америки часів сухого закону. Починає, звичайно, здалеку, хоч про пияцтво розказано справді коротко й змістовно. Тож, як гадаєте, навіщо первісні мавпи спустилися з верхівок дерев на землю? Як шамани доби неоліту спілкувалися з духами предків? Чому шумери вважали пиво сакральним напоєм? Як пиячили в давньогрецькому симподії, середньовічній британській таверні або салуні на Дикому Заході? Чому стародавні єгиптяни вірили, що пиво врятувало людство? А як поводилася єгиптянка, яка бажала провести ніч у галасливому пивному закладі? Чому алкоголь пробуджує почуття звірячого голоду та статевого потягу? Чому царів, фараонів, шаманів і вікінгів ховали з речами для застілля? Навіщо американці розбавляють джин і віскі? Чому в сучасній Британії алкоголь до полудня – моветон?

Наґата Кабі. Моя алковтеча від реальности. – Житомир: Видавництво

Представляючи цю книжку, варто, мабуть, нагадати, що найвідоміша робота її авторки - автобіографічна манґа-есей "Мій лесбійський досвід самотності" - як виявилося, вельми актуальний твір про пошуки себе з понад 4,8 мільйонами переглядів на pixiv — японській платформі для ілюстраторів і манґак. Загалом цей твір перекладений на дванадцять мов і зажив культової популярності, а вже наступна книжка, а саме – "Моя алковтеча від реальності" Наґата Кабі (Житомир: Видавництво) – це ще один емоційно заряджений комікс щоденникового формату. За сюжетом, життя авторки-героїні Наґати Кабі виходить з-під контролю, і вона не може припинити споживати алкоголь, щоб пом’якшити контакт із реальністю. Через нестерпний біль у шлунку, вона звертається до клініки, де їй ставлять діагноз "панкреатит" – і негайно шпиталізують. У житті Наґати Кабі розгортається новий етап, а також розділ, коли вона намагається повернутися до реальності та створення манґи після свого зриву. Іноді цей твір може видатися важким і незручним для читання, але як читачі ми повинні розуміти, що авторці було набагато важче описати свій досвід, розкриваючись при цьому якомога щиріше, тож найменше, що ми можемо зробити, – це співпереживати і надихатися її боротьбою. Особливо, коли розуміти, що вона робить кроки вперед у своєму прагненні до щастя. Реальність – крихка, скласти до купи її уламки буває важко, але ще важче – втекти від цієї справи, а не зануритися в неї з головою, як робить авторка цієї книжки.