Україна: Вбите серце сходу

16 квітня 2015
Ян Томашук
Зараз такий період, коли, почувши слово "Схід", у більшості українців виникають лише негативні думки про зраду, ненавість та кров. Нам це настільки в'їлось у голови за ці 2 роки, що ми починаємо забувати, де насправді колись була колиска української етнічності. Все це майже втратилось завдяки іграм лідерів вищих держав. Коли? Ще в минулому столітті.

Сьогодні на лекції у моєму навчальному закладі наш викладач зачепив дуже цікаву тематику. Починалось все доволі загально і просто: порівнювали нацизм (у його німецькому форматі) та комунізм (у його радянському форматі). Обговорювали, чому нацизм і його прояви заборонені у світі в міжнародному праві, а комунізм - ні. Формально, якщо не зважати на окремі відмінності, в цілому це дуже схожі схеми державних ідеологій, які з часом залишають свій слід на повноцінності мислення та вірі в самих себе того чи іншого народу.

При першій ідеології, німецькій, було вбито неймовірну кількість людей протягом невеликого відрізку часу. Але і при другій, радянській, також було вчинено багато вбиств, для прикладу, штучне винищення українського народу.

І після цих слів хочеться поставити питання: скільки було винищено нашого корінного населення, що сьогодні наш схід став для нас таким чужим?
 

Почалась дискусія. Дійсно ж, чому зараз все так, чому ми настільки ворогуємо між собою? Врешті-решт, відповідь прийшла сама собою. Ми почали шукати відповідь на це питання в минулому. Кожен пересічний громадянин, який мінімально знайомий з азами історії нашої не-дуже-щасливої-на-вдачу держави, пам'ятає славетних козаків і їхню боротьбу за благополуччя України. Ці молоді та безстрашні воїни, їхня завзятість та прагнення кращої долі; селяни та прості жителі міст, які долучались до їхніх лав та допомогали в боротьбі; вся ця опорна сила, яка стримувала іноземних загарбників від знищення та підкорення наших родючих земель. Запитайте себе: де вони всі знаходились? Не на півночі, не на півдні, і навіть не на заході. А саме в центрі та на сході держави. Ось де була справжня колиска української етнічності. Хоча зараз в це важко віриться.
 
Можливо, не кожен з цим і погодиться, але пригадайте навіть твори різних українських письменників XVI-XIX століть, в яких демонструються персонажі-українці, які, будучи кріпаками, хочуть на волю та прагнуть справедливості. Селянська хатинка з її білими стінами та солом'яним дахом. Все це відбувалось саме на вищезазначеній території, яку зараз ми часто називаємо проросійською або "сепаратиською". Там була душа нашого народу. Але невдовзі все змінилось.
   
На "історичному циферблаті" стрілка показувала XX століття. Саме з цього періоду (а, можливо, і куди раніше) можна вважати, що "серце української культури" починає себе втрачати. Точніше, його змусили себе втратити, насильно:
 
  • Дві світових війни пройшлись цими територіями, руйнуючи міста та селища, вбиваючи велику кількість людей, а території центру та сходу України були неначе плацдармом для бойових дій.
  • Було зроблено 2 (але, напевно, й більше) штучних голодомора, в яких загинули мільйони українців. І це лише те, що ми знаємо. Офіційні дані, м'яко кажучи.

    Проте, навіть якщо лише їх підраховувати, то за період першої половини XX століття було вбито понад 15-20 мільйонів корінних українців. Вражаюча цифра, як не як.
А тепер прослідкуйте за подальшим ланцюжком думок. Сюжет цієї "драми" доволі простий. Виникає проблема: радянській владі потрібно якось заповнити порожні та зруйновані землі сходу України. Кого для цього вибирають? Вірно, переселенців з різних куточків СРСР. Але не просто переселенців. Більшість з них або не мали роботи чи не хотіли ніде працювати, або вже мали колись мінімальну кримінальну відповідальність та шукали іншого життя. Погодьтесь, "цікава" виходить заміна, яка має фактично пряме коріння з російських земель. І в подальші півстоліття покоління цих переселенців там освоювались, аж до сьогодення.
 
 
То скажіть, будь ласка, чому ми дивуємось, що "та" половина України зараз проти нас і хоче окремого життя, якщо, формально, це навіть не корінні українці. Можливо, вони й народились в Україні, проте менталітет і дух у них явно не наші. Звичайно ж, це лише авторська думка, і, звичайно, я не говорю зараз про всіх. Всюди є місце добру, хороші люди завжди є і будуть, навіть якщо це одиниці з тисячі. Але більшість - це сіра маса, яка дуже-сильно-до-нестями так і прагне потрапити під опіку свого "рідного сусіда". 
 
Ми давно вже втратили той цілісний народ, справжній, український, який колись там проживав, і сумніваюсь, що зможемо повернути його знову. Сьогодні там не ті українці, яких описували в творах та віршах наші поети та письменники, явно не ті. Може це і є коріння всіх проблем?

Схід - колись могутнє Серце України, давно вже перестало битись.
Але будемо сподіватись, що колись воно знову битиметься.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше