Україна — наступна точка входу для постглобалістського франчайзингу

10 серпня 2015
UAPOST.US
Євген Юр’єв — відомий інвестиційний експерт. Називає себе громадянином світу. Вивчає досвід країн, які вчинили прорив. Свого часу побував у Грузії, Сінгапурі, Австралії. Вважає Польщу одним із нових проривних проектів. Нещодавно експерт зацікавився Україною і збирає матеріал для соціально-економічного проекту "Модельної збірки України".

Про причини інтересу до України, схеми інвестиційного залучення та основні відмінності українського та російського суспільства.
 

litprom.ru

— Україна — унікальна країна. Українці це знають, однак через те, що живуть тут, швидше за все, не відчувають глобальності того, що відбувається. Для мене Україна — наступна точка входу для постглобалістського франчайзингу "як треба жити на землі з урахуванням всіх проблем і допущених помилок, як потрібно реалізовувати бізнес" і т. п. Україна — наступна точка входу після Росії, тому що Росія провалилася.

Минуло 30 років із моменту початку перебудови, краху СРСР. Ті, кому зараз близько тридцяти, навряд чи пам'ятають, яка це була модна тема. Передбачалося, що в Радянському Союзі стримувалося якесь вибухове зростання, поява нових ідей, інновацій тільки скріпами комуністів. Мовляв, ми це звалили, і народ повстане. Американці вважали, що всі переймаються ідеями демократії, творчості, самореалізації, варто лише прибрати речі, які сковують. Однак цього, як правило, не відбувається.

Мені здається, що з Росією на пострадянському просторі були пов’язані особливі надії, що росіяни стануть таким собі флагманом. Усі сподівалися: ми зараз разом із росіянами створимо новий світ. Адже європейський світ уже самодостатній, там складно зробити щось нове. Америка — окремий проект. Китай — передбачалося, що це не європейський менталітет і з ними важко працювати. Росія "злилася".

Якоюсь мірою сьогодні існує світова економічна, технологічна, етична криза. Ми стоїмо на порозі нового інноваційного стрибка. Йде пошук території, де можна було б відпрацювати абсолютно нові схеми організації бізнесу, інвестицій, затягнути всі структурні франшизи, як-то дороги, лікарні, школи, університети, адміністративні послуги тощо.

Такий міні-експеримент спробував провести Михайло Саакашвілі в Грузії: у нас є відмінний маленький майданчик для експерименту, де ми зробимо зручні умови для бізнесу, для інвестицій. Однак такі інновації робляться "під ключ". Саакашвілі почав цей проект, але не можна зупинитися на його середині. Коли починаєш перший цикл, не можна, щоб тебе смикали і говорили: нам уже досить, ми злякалися, спробуймо пройти по середньому рівню. Тоді ці інвестиції знецінюються і не заходять нові.

Те, що зараз відбувається в Україні, — та ж системна помилка. Неможливо зробити все наполовину. Прихід Саакашвілі на Одещину мені видається спробою зробити кластер. Подібний до того, який хоче зробити Назарбаєв в Казахстані. Колишній прем’єр Великобританії, який багато років працює у нього радником, нарешті розробив концепцію подібного інноваційного кластеру: своє законодавство, поліція і т. д. Такі проекти можна відпрацювати на одній країні, потім поширювати на інші території.

Якщо у Саакашвілі саме така ідея, то рано чи пізно йому доведеться сказати Порошенку: ти або даєш мені повноваження і ми робимо особливий економічний район, або у мене нічого не вийде. Тут я корупцію прибираю, а вона є зовні, інвестиційні проекти заходять не напряму. З моєї точки зору, якщо він цього не зробить, то це піар, адже можна просто побудувати нові будівлі, показати поліцію в новій формі...

Чому в Сінгапурі вийшло все? Вони зробили проект "під ключ". Тому що у людини, яка все це починала, був повний карт-бланш. Лі Куан Ю влаштував ніч "кришталевих ножів". Казав: якщо ти хочеш чогось досягти в інноваціях, ти повинен зрадити все своє коло. І робив все послідовно. Це як будівництво будинку.

Як повинні заходити інвестиції в Україну?

112.ua

Слова Кахи Бендукідзе — це Євангеліє для українців, чиновників, інвесторів. Він сказав чітко: в Україні немає нічого, щоб сюди зараз зайшли інвестиції. Є лише дві умови, які необхідні інвестору: більша прибутковість, ніж в іншому місці, та гарантії.

Існує таке поняття, як ризикові венчурні інвестиції. Як правило, в таких країнах з перехідною економікою і політикою, як Україна, вони напівкримінальні, пов’язані з надприбутками. Є ілюзія, що в Україні можна вкладати гроші в каламутну воду.

Проте міжнародні інвестори зрозуміли, що, за великим рахунком, це дрібна гра. Авантюристи будуть заходити, корумпуватися з місцевими, це ненадійно. Для того, щоб зайшли трильйони (а потрібні саме трильйони, Саакашвілі сказав, що ми можемо забезпечити 4% приросту, а нам необхідно 20%), потрібно, щоб уся система була вибудувана "під ключ", готова до сприйняття інвестицій і зі стовідсотковими гарантіями, що інвестиції не відберуть. Хто зараз, наприклад, вкладатиме інвестиції в Грузію? Адже немає впевненості, що їх просто не експропріюють. Новатор Саакашвілі поза законом, проти нього порушені кримінальні справи...

Модель України

Дуже показово, коли уряд країни йде на канікули. Я працюю практично 24 години над моделлю України. У цьому випадку можна тільки так. Лише команда "маніяків", їх можна називати божевільними, здатна створити подібний проект. Фактично реформи вже провалилися півтора роки тому. Я не хочу вплутуватися у внутрішні українські чвари "хороший-поганий". Кажу як професіонал: якби влада робила дії, реально спрямовані на залучення інвестицій, їх було б видно протягом перших двох місяців. Якщо кухар збирається вас годувати, він може робити будь-які дії, але якщо він не ввімкне плити — нічого не відбудеться.

Що стосується змістовних реформ, перше, що Порошенко повинен був зробити, це створити проект і вийти з ним на міжнародне співтовариство. Адже що вимагають зараз усі інвестори, ЄС та американці? Вони кажуть: дайте проект, адже ми не просто даємо гроші. Знаєте, як "червоний" директор каже: "Дай грошей, я знаю, як їх витратити. Я не собі, у мене котельню потрібно полагодити, заборгованість по зарплатах"... Ти даєш йому гроші, і він їх спокійно просаджує. А наступного разу ти йому пропонуєш: "Давай заради експерименту спробуємо. Я дам тобі грошей, але щоб із цього мільйона вийшло півтора. Так, таке буває: ти даєш інвестиції, вони заробляють ще півмільйона. Тільки потрібен проект". Зараз немає комплексного проекту для України. Немає навіть ніякого механізму гарантій. Це безпрецедентна річ.

Моя думка: те, як зараз діє Україна, це нормальний шлях (помилок, підходів-відходів) для країн пострадянської демократії. Таких, наприклад, як Польща, Чехія, у яких не було таких боргів, руйнації в основних структурах або був час — 10–15 років послідовно впроваджувати реформи. В України цього часу немає. Тому потрібен проект "під ключ". А потім затягувати інвесторів, які зрозуміють, що це може бути реально "новий лев". Можливо, це утопія. Але я не бачу жодного іншого варіанту.

В іншому разі мій прогноз такий: через півроку-рік усі ці інерційні кроки ще раз будуть пройдені, люди просто-напросто вже не захочуть бачити свій уряд. Громадянське суспільство може зануритися в апатію і сказати: насправді нічого зробити неможливо. Якщо я помиляюся, поступово будуть нарощуватися якісь обсяги інвестицій. Суспільство розуміє, що можна багато розповідати по телевізору, але потім раз — і технічний дефолт. Свого часу в Росії менеджмент талановито вийшов із ситуації з дефолтом. До того ж, в РФ був гігантський ресурс — нафта. Тому розрахувалися. Нафта — це диво.

Сьогоднішня ситуація для України — це та ж нафта, чудо, реальний шанс. Конкурента у вигляді Росії, який міг би прийняти інвестиції, вже немає. РФ самоізолювалася. Унікальна ситуація: в центрі Європи невинно чиста в плані інвестицій територія, з прекрасними природними ресурсами, з населенням, яке готове працювати, з цілком європейським менталітетом. Оточена ця територія країнами, перенасиченим інвестиціями, технологіями. Здавалося б, ось він, майданчик, тут можна пробувати. Ситуація в плані інвестицій зараз вкрай вигідна. Однак вікно можливостей блукаюче.

Я був на стратегічній сесії у Саакашвілі в Одесі. Багато українців вважають, що за ними вічно ходитимуть і вмовлятимуть, а вони вирішуватимуть: пускати чи не пускати інвесторів. Світ може захопитися якоюсь новою ідеєю, мода на Україну пройде і країна ризикує перетворитися на третьорозрядний незрозумілий світ.

Сьогодні мода на Україну є. Її можна форсувати, якщо ми дамо проект моделі України. Всі країни обтяжені вже якимись звичками. Я пропоную обнулити всі звички для інвестицій бізнесу і створити правила, гранично привабливі для світових інвестицій, яких ще не було з точки зору оподаткування, гарантій і т. д. Дуже небагато територій сьогодні можуть це запропонувати. Там усе забито. Наприклад, якщо ти прийдеш до Америки, наддохідності ти не отримаєш. Тут же такий шанс є. Далі починається дуже докладне опрацювання цих умов: законодавчих, правових, міжнародних і т. д.

Насправді все простіше, аніж уявляється. Можна не вибудовувати 30–40 років власні інститути, а затягнути готові. Якщо інвестор або утримувач франшизи, що займається, наприклад, будівництвом доріг, зрозуміє, що він отримує в результаті внутрішній ринок, якісь пріоритети, можливості підвищити цінність свого бренду і тиражувати його на інші кризові території, він буде заходити.

Що отримує споживач у цьому разі? Він отримує гроші відразу. Отримує сервіси, баскетбольні майданчики чи школи, побудовані, наприклад, за шотландським зразком. Інвестор сам продумає прибутковість, якщо у нього будуть гарантії. Зазвичай у місцевих є відчуття ризику в таких випадках — мовляв, прийдуть, нас затиснуть, висмокчуть із нас все. Це основний страх у Росії. Практика показує, що зазвичай все відбувається навпаки.

Коли в Німеччину після війни в результаті Плану Маршалла зайшли гігантські інвестиції, це не призвело до утискання місцевого населення, навпаки, з’явилися бізнеси, робочі місця, можливість для самореалізації. Те ж саме було з Японією, Сингапуром. Сингапур реально був "болотом", яке перетворилося на процвітаючу державу на карті світу.

Чи були страхи у місцевого населення, що прийдуть злі американці та висмокчуть з них кров, почнуть продавати немовлят на органи і т. п.? Напевно, були. Якщо такі страхи є, напевно, іноді вони можуть бути обґрунтованими. Хижацтво завжди присутнє. Отже, особливим завданням є продумування гарантій, умов, щоби права місцевого населення були захищені, можливості збережені.

У кого ризики в цьому випадку? У неконкурентоспроможних внутрішніх бізнесів. Наприклад, якщо зараз завести світові банки, ясна річ, що внутрішні всі тріснуть. Зі страховим бізнесом взагалі безпрецедентно: його немає на пострадянських територіях, ні в Росії, ні в Україні. Справжнього страхування не створено. У той час як у світі це реально. В Америці чи Німеччині, якщо ти застрахований, ти дійсно гарантований. В разі чого тобі повертають вартість будинку, а не починають із тобою судитися і намагатися тебе обдурити.

Я постійно подорожую світом. Мені дуже сподобалася Австралія. Це прототип українського проекту, яким я займаюся. Проект в Австралії — це гранично технологічне впровадження. Цьому треба повчитися. П’ятнадцять років тому там почався так званий продовольчий проект. Вони вирішили повністю перейти на власну продукцію, високої якості, екологічну і при цьому масового виробництва. Їм це вдалося. Зараз австралійці цим пишаються. Тобто, була просто територія, на неї наклали дороги, магазини, будинки, пляжі, університети. З прекрасною екологією. Це дуже круто виглядає.

Криза цього проекту також очевидна, однак українці можуть врахувати це і спробувати вислизнути, створити якісь нові цінності. Майдан показав гігантську енергетику. Всі постіндустріальні соціал-демократичні проекти вичерпуються, бо в людей закінчується енергетика. Вони нудьгують. Є дуже багато тих, кого називають "ватою". У всьому світі є "вата". Їх просто загнали в цей дисциплінарний санаторій, де вони отримують необхідний прожиток, якісь сервіси і т. д., але в них немає душі. Вони ні до чого не прагнуть, нічого не хочуть. Як би спробувати створити такий світ, де є всі блискучі франшизи, що дають змогу жити зручно, але щоби при цьому було життя, творчість?!

Невипадково після Росії Європа саме до України проявила таку трепетну увагу. Раптом саме там реалізується мрія, щоби було все круто, по-європейському, але при цьому було життя? Створити якийсь третій світ, поєднавши два інших, де в першому все чітке, глянцеве, але люди живі. Якщо говорити про надзавдання (зараз я говорю фантастичні речі, однак після надзавдання починається дуже предметна конкретика), в Україні є шанс створити такий новий світ, який вивчить всі помилки глобалізації, але зуміє зберегти енергетику.

З чого починати зараз? Вибори. З моєї точки зору, справжніх партій в Україні немає. Партія — це організація, яка виросла знизу, що реально виражає інтерес якоїсь соціальної групи. Найголовніше — не просто висловлює, а досгає цілей і тих інтересів, які декларує.

Для мене найдивнішим було те, що після Майдану не почалося справжнє активне партійне будівництво. Вважаю, що це сталося з однієї причини: суспільство знову усунулося. Активна частина громадянського суспільства зробила революцію і сказала: "Хух, тепер виберемо чиновників, і вони самі все зроблять". Мені здається, що ще не пізно почати цю самоорганізацію.

Росія зірвалася і летить у прірву

У мене скептичний погляд на Росію. Виявилося, що це болото зацвіло, потім загнило і зараз є джерелом гігантської токсичності. Ми бачимо, що Росія зірвалася і летить у прірву.

Путін фактично продовжує рейдерський проект, який почав щодо самої Росії. Рейдерство — це захоплення не тільки чужої власності, державних інститутів, а ймізків людей. Обивателю збоку здається, що це якісь розрізнені дії. Наприклад, у 2002 році Путін торпедував телеканал НТВ. Потім раптом арбітражні суди, кудись приєднали Академію наук і т. д. Потім торпедували великий бізнес. Закошмарили Ходорковським. Це бандитська технологія.

У 90-х були навіть брошурки з рейдерських захоплень. Якщо досить технічно перенести ці брошури не на господарські суб’єкти, а на якісь інші, це рейдерство можна штампувати. Особливість рейдерства в тому, що жертві — об’єкту рейдерства (в цьому випадку громадянському суспільству) здається, що це випадковість, мовляв, був Беслан і скасували вибори губернатора. Насправді ця схема передбачалася за кілька років до події. Звичайна рейдерська схема: спочатку поштовх (клієнт деморалізований), і в цю мить йому пропонують схему, від якої він не може відмовитися. Це не говорить про особливий розум людей, які це роблять. Цим схемам, можливо, кілька тисяч років.

Один із принципів професійного рейдера: він дуже наполегливий і завжди повторює ходи. Ми бачили це по Криму, Донбасу, якщо говорити про територіальне рейдерство. Те, що українському суспільству здається якоюсь дискретною дією, насправді є частиною схеми.

У Росії немає проекту майбутнього. Це одна з причин, чому почалася війна і агресія. Коли у тебе всередині все пропало (насправді ж Путін бачить більше, ніж інші) і потрібно цю справу маскувати, починається війна. Чому після свого багаторічного правління Путін прийшов до відчуття такого результату? Він побачив, що в результаті граничної корумпованості, цинізму і злодійства у населення повністю відбито бажання, воно деморалізоване, у людей дуже низька психологічна, фізична схоронність.

Наприкінці 90-х люди були іншими. Хоча й кажуть, що це був важкий період. Якщо наприкінці 80-х діти хотіли стати повіями і бандитами, то в кінці 90-х вони мріяли вчитися за кордоном, мати бізнес, їздити по всьому світу. Настрій був дуже серйозний. Зараз цього немає. Те, що ви бачите в соцмережах, — це і є вираження справжньої самосвідомості Росії. Люди усвідомили: не вийшло. Звідси і така заздрість, ревнощі щодо України. Вони побачили, що тут усе ж є якийсь шанс, і люди живуть зовсім інакше, у них інші прагнення...

Прогнози щодо Донбасу

З будь-якою ситуацією можна працювати, якщо її правильно усвідомлювати і використовувати антиресурс як ресурс. Якщо сприймати ситуацію з Донбасом не як локальну перемогу у війні Путіна, а як випадкову дію і намагатися заплющити очі, то далі все буде продовжуватися так само. Один із прийомів з 90-х — "іду на ви": Путін чітко позначив свої завдання і пріоритети, що йому потрібно від України. Зараз це послідовно реалізує.

Українці не росіяни

Українці — це інший народ (без компліментарності, я дивлюся як антрополог). У вас немає такої маргіналізованості. Ціннісної насамперед. Коли в лютому минулого року я приїхав на Донбас, то вмовляв своїх друзів: їдьте! Починалося все з купки маргіналів на площі Леніна. Я знав, що цих людей завезли сюди невипадково, що все розкрутиться далі та прийдуть російські "орки". Друзі відмахувалися, мовляв, у нас своїх "орків" вистачає. Я пояснював, що це зовсім інший менталітет, набагато лютіший, ці істоти набагато більш відморожені.

Одна з відмінностей сучасних росіян від нинішніх українців: в Україні є, як я його називаю, соціальне успадкування або відтворення соціальності. Є сім’я, побут, дітей виховують, передають їм правила ввічливості, навички і т. д. У Росії за винятком невеликого прошарку цей рефлекс в принципі втрачений.

Перша відмінність українців від росіян — це, безумовно, ввічливість. Це навіть видно в соцмережах. Українці такого напору високотехнологічного хамства просто не очікували. В принципі, і "Кримнаш", і "донецька операція" — це квінтесенція хамства. Українцям це неможливо усвідомити: по-перше, ви себе називали братами, по-друге, ви просто сусіди, мовляв, як так можна?

Друга відмінність, якої, можливо, самі українці не бачать, це зовсім інше ставлення до власного життя. Готовність жити майбутнім, готовність будувати будинки, ростити дітей, займатися справами, бізнесом і т. д. У Росії зараз реально присутня апатія.

Третій момент. Україна не уявляє, наскільки вона небідна країна. Економіка, яка зараз є в Україні, неправильно оцінюється. Це постіндустріальна економіка. Те, що немає нафтових вишок, великих заводів, не означає, що немає економіки. Вона багато в чому тіньова. У людей із радянським типом мислення критерій дуже простий: якщо немає гігантського заводу і не ходять робітники, отже, ви животієте. Це не так.

В Україні розвинене сільське господарство, воно має повний цикл. Це дуже помітно. Це те, на що Україна може спиратися дуже сильно. Українське село і російське село — відмінності принципові. Російське село — це повна розруха, за винятком кількох анклавів.

Ще одна відмінність — в Україні є громадянське суспільство. Мені буде неймовірно шкода, якщо ця точка входу зникне, мине мода на Україну, настане суспільна апатія, і цей абсолютно унікальний анклав перестане бути цікавим для спроби побудови нового постглобалістського світу.
 
З виступу на українському інтернет-телебаченні Ukrlife.TV
Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА
www.uapost.com


Читайте також:
Українська мова в США: хто вивчає і навіщо
Хто бреше українцям про кількість загиблих військових в боях на Донбасі?
В України є достатньо сил, аби зупинити війну
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

За лаштунками операції "Гроза". Частина 2
​23 серпня 1939 року у Кремлі був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Цю подію зафіксувала безпристрасна кінокамера, яка зафіксувала Молотова і Ріббентропа, які підписують договір, а за їхніми спинами немов два змовники про щось шепотілись Сталін – ідейний натхненник операції «Гроза», і її розробник – майбутній Маршал СРСР Шапошников.
Читати більше
Вірменська молодь вимагає змін. Деякі особисті враження після молодіжної сесії AYSOR
Про вічну дружбу російського і українського народів, про вірменських жінок на кухні, кав'ярні, де не курять, та інші враження від Вірменії після молодіжного форуму.
Читати більше