|
20 березня 2018
Анатолій Власюк |
У сутінках ще жéвріє кохання.
У ватру дров не треба підкладати.
Вже сповнилися мрії та бажання.
Вже можна у життя не грати.
Надія на спасіння не згасає.
Не загасять її і океани люті.
Ця жінка ще мене кохає,
Хоч губки інколи бувають і надуті.
Тепло душі не заморозить
Байдужості ріка невпинна.
І кляту смерть життя все возить,
Допоки вмре, на своїй спині.
Усе на світі випадкове:
Народження, кохання, зорі.
Лише для нас це загадкове.
Здається Всесвіт неозорим.
Все те, що ми вважаєм дивом,
Насправді Божою є суттю.
Не вигаданим, а правдивим.
І наша в цьому є присутність.
Для кожного з нас – тимчасове
Життя, відміряне роками.
Тож скинь із рук і ніг окови.
Відчуй божественних пісень ти гами.
Якщо готовий світ пізнати,
То смерть усміхнено зустрінеш.
Ми вічно будемо кохати.
Від цього дару не загинеш.
… У сутінках ще жéвріє кохання.
У ватру дров не треба підкладати.
Вже сповнилися мрії та бажання.
Вже можна у життя не грати…
Анатолій ВЛАСЮК
10 серпня 2017 року
| 2 | 2126 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
