У пошуках затемнення душі
Я проминув кохання й континенти.
Космічні випали сухі дощі.
Лунали десь собі аплодисменти.
Сумною ти собі плила
В серпанках ностальгійних світлих ночі.
Вінок із зірочок божественно сплела.
І повні сліз були вже твої очі.
А я безпечний став і злий.
Здавалося, все буде безкінечно.
То ж бий мене життя, нещадно бий.
Я буду усміхатися лиш гречно.
Я буду жить в фантазіях своїх.
І це мій світ, занедбано суворий.
Несу за спиною я віршів міх.
В поезії не видають дипломи.
І не міняють муз на коханок.
Уперто пхають свого плуга.
На ворогів кістках танцюють свій танок
І зраджують покійного вже друга.
Зі слів наліплять марево для снів.
Самі собі накаркають вороже.
Ми за майбутнє в бій шлемо синів.
Не подавай гірких нам звісток, Боже.
Анатолій ВЛАСЮК
20 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
