У ПОШУКАХ КРАСИ

Кожна людина має свої стандарти, бачення, сприйняття краси, в залежності від смаку, рівня освіченності і навіть статі. Коли чоловіки сприймають красу через споглядання, то жінки – через відчуття та емоції. Наприклад, я помітила, що відчуваю себе по-справжньому красивою в обіймах свого чоловіка, коли моя маленька донечка вигукує «Мамуся – красива!», а також коли подорожую.

Дивно, але саме у зручному одязі, без макіяжу, з рюкзаком або з валізою в руках, відкриваючи для себе світ, шукаючи красу нових міст і сіл, мистецьких творів, архітектури, природи і людей, я оновлюю відчуття власної унікальності і краси в собі. Думаю, що всі знають, що подорожі розширють світогляд і знання. Сьогодні без проблем можна відвідати будь-яккй континент, державу, місто. Розвинена транспортна інфраструктура «скоротила» відстані між країнами. До прикладу, коли у другій половині ХІХ ст. поїзд з Відня до Львова їхав добу, то зараз близько 10 год. В інтернеті можна знайти безліч life-hucks про те, як подорожувати всіма зручними способами, без великих фінансових затрат. Можна подорожувати з сім’єю, з друзями чи наодинці з собою.

Ще 100 років жінки не могли подорожувати самостійно, без обов’язкового «добропорядного» супроводу, не наражаючи себе на осуд та плітки. Так, для прикладу, у повісті галицького письменника Андрія Чайківського «З ласки родини», показано епізод, коли помічник судді просив про відпустку у свого начальника, для того, щоб супроводжувати матір, яка переїжджала жити до нього з іншого міста. Начальник, маючи «зуб» на свого підопічного, йому відмовив, сказавши: «ваша мама може й сама приїхати без товариства мущини…». Помічник судді сприйняв цю фразу як гостру образу власної та маминої честі.

Проте й тоді знаходились жінки, які не побоялись кинути виклик собі і суспільству, та податися в самостійні, інколи небезпечні, але завжди захоплююючі мандри, як-от Софія Яблонська – відома галичанка, мандрівниця та репортажистка. Втім, це були поодинокі випадки. Дуже цікавою і навіть провокаційною, як на свій час, є стаття, розміщена в газеті «Жіноче діло» (1912 р.) з порадою для жінок не тратити гроші на «убрання» (сучасна версія фрази Кузьми: «Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них Парижем»), а на подорожі, при чому самостійні, «з легким багажем», сплановувати подорожі завчасно, що може допомогти зберегти кошти. Авторка обґрунтовує значення таких подорожей тим, що це дасть можливість жінці побачити «новий світ», дізнатися звичаї та особливості інших народів, вивчати мови, розширити горизонти  власних уявлень: «І конечність давати собі самій раду, власними силами пробиватися крізь незнані обставини пробудить у вас нові прикмети, яких істнованя в своїй душі ви й не підозрівали». Ці поради залишаються актуальними і нині.

Повертаючись до перших рефлексій, я хочу нагадати нам жінкам (і насамперед собі!) про те, що іноді варто відриватись від щоденних турбот і роботи, і час-від-часу влаштовувати мандрівки, маленькі чи великі – немає значення. Подорожувати – це модно і стильно. У подорожах ми можемо знайти красу і гармонію; зрозуміти, що ми – жінки так само багатогранні, різні і прекрасні як цей світ, а наша внутрішна сила так само безмежна; відновити відчуття щастя, що надихатиме нас творити красу у повсякденному житті. Як говорила вищезгадана Софія Яблонська: «В моїх мандрівках, з краю до краю, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї».

Обкладинка: https://pingvin.pro/wp-content/uploads/2017/02/Valiza-zhinka-litak-polit.jpg