У кожного свої проблеми...

Записки інтерна
 
Сьогодні мені набридло буквально все… Мої думки заполонило багато несподіваних для мене неприємностей: відчуття втоми через небажання входити у традиційний робочий ритм після вакацій, несподівана осінь, що радше була подібна на наступ радіації у далекому 1986 році – така ж спекотна, але повна різких перепадів атмосферного тиску і ще чогось всередині тебе, що не дає часом ні дихнути, ні видихнути… А ще – незрозуміла невдоволеність від усього, що відбувалось довкола.

Ось зараз сиджу в навчальній аудиторії на кріслі-вертушці, праву ногу виставила на системний блок – хай хоч вона відпочине. Маю кілька останніх хвилин поки завершиться прибирання в оглядовій кімнаті, куди вже зібралась черга з кількох пацієнтів. Носа в коридор поки не висовую, хай думають, що каву п’ю, байдуже. Втомилась.

До 12 години була зайнята на суміжній кафедрі, а ось зараз мушу бути в травмцентрі… Травмцентр – це така цікава річ! Лікарів у відділенні є 7. Ще 4 – на кафедрі офтальмології. І коли завідувач поставить у графіку чергувань "крапочку" навпроти імені конкретного лікаря – то той має, мабуть, стати суперменом, або принаймні відвідати психіатра, щоб не відчути в себе ознак роздвоєння особистості. Тобто, потік пацієнтів там безперервний і надзвичайно різношерстий, проте одночасно ти мусиш побувати в операційній, заповнити історії хвороб, оглянути численних чи поодиноких (кому як поталанить) пацієнтів, ну і, як же ж без них (якщо ти викладач) – провести пару для майбутніх ескулапів. Ти гаруєш там, гаруєш! Дратуєшся через неможливість часом налаштувати збільшувальну лампу для огляду і…

Щойно промили і задренували старий ячмінь бабусеньці. Ледве розпрощались зі старенькою, бо треба було детально пояснити, що робити їй далі, як тут медсестричка принесла мені голубий пакет.

Я її питаю: "Це що?"
А вона мені: "Це вам пацієнт передав".

Дивлюся – а там Червний мак, Київ вечірній… якраз ті цукерки, які мій дідусь любить! А в нього ж сьогодні день народження! От добре! Тепер тільки залишилося тортик купити… Хоч би швидше зміна по травмцентру надійшла!



Сиджу далі… за вікном – маленьке подвір’ячко, на якому – дві зелені лавочки. На них, як правило, сидять старенькі дідусі-бабусі, із перев’язаними очима, рідше – молоді люди… За ними, тобто лавочками – клумби із заростями чарівної космеї… так люблю торкатися тих квіточок, коли проходжу мимо! А ще далі… на землю краще не дивитися, бо там звичайнісінький газон і глуха біла стіна. А от якщо підняти очі догори…. Височезні старі і крислаті тополі…. Тополя, здається, бо звідси не видно. І ще кленок. Він такий невеличкий, а золота від нього безліч і воно скрізь – на асфальтовій доріжці, на вазончику, на плечі перехожого…

А небо… таке дивне – такого кольору, як мої хірургічні штани, тобто сніжно біле, прямо таке, як зимою… Хоч би ще трішки потрималося тепло! Але, зрештою, мені вже і не дуже страшно, бо на тижні майстри нарешті поставлять нові вікна.

Я ще не спішу виходити до травмцентру, до нових скарг і проблем… Мені справді набридло багато чого, але як же мені тепер соромно за свої дрібні переживання, і навіть за ту втому! Врешті, мій робочий день підходить до кінця!

Просто ще досі не можу забути своїх останніх перед перервою сьогоднішніх відвідувачів… Приходила молода пара, якраз тільки мають одружуватися, і дівчина розповіла, що офтальмолог відмовив їй у поліклінічному огляді. Це нонсенс! Адже це молода людина і та лікар, котра переглянула її заключення, повинна була порадити хоч щось… Хоча і радити там особливо не було що… Але ж хоч слово підтримки!

Так от, вони прийшли сюди в травмцентр, бо більше сьогодні вже не встигали нікуди. Подає вона мені той малесенький папірець з чорнобілим зображенням… а там… екзофтальм… А причина – на комп’ютерній томографії – об’ємний гіперваскуляризований утвір орбіти із тканинною щільністю і ознаками експансивного росту. Перекладу на людську мову попередній діагноз: "Випинання ока через наявність … ймовірно, злоякісної пухлини".

Я записала телефон тієї дівчини, щоби повідомити їй, до кого краще звернутися в цій ситуації, ввечері передзвоню до знайомих лікарів… Це страшно… Я не розумію, чому стається таке з молодими людьми?!

Коли я поверталась до них після того, як перексерила фото пухлини, то побачила, що пацієнтка ховала під хустинкою непрохані сльози… Хлопець стояв поруч і ніяково торкався її плеча. Він все зрозумів, але він сильно любить… Я дуже хочу щоб в них все було добре! Хочу частіше молитись про тих, кому справді погано, і мені знову стало соромно, що я ось так депресувала, сидячи на кріслі-вертушці із ногою, виставленою на системний блок.
 
Наталія Волотовська
   
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше