Типовий портрет або ж усвідомлення себе

Хто я у свої 20 з хвостиком? Студент після ВНЗ, який (у більшості випадків) отримав фах, яким не займатимуся, студент, який не відчуває ще себе професіоналом у чомусь конкретному, натомість має у душі прагнення, мрії, очікування. Поки вони без продовження та застосування – але хто знає?

Я  - такий ще непевний і невизначений – приходжу у те, що називається «реальний світ», і відчую внутрішні конфлікти, неоднозначність, величезну кількість можливостей, з яких мені треба вибрати щось одне… Я відверто розгублений. А тут ще й оточення, яке часто знає краще, показує, як краще, і "давить" авторитетом та досвідом. І кажуть, що це нормально. А уявлялося все якось не так…

У мене є дві опції: зламатися, подумати, що період «рожевих окуляр» пройшов і пора дорослішати, або ж, зберігаючи усі душевні прагнення та мрії, рухатися малими кроками. Малі кроки означатимуть спроби – різні, вдалі та невдалі, важливі та менш важливі. Але вони точно будуть вести мені до результату з кінцевим пунктом «Я».  У мене є опція почати із себе, на всіх рівнях - в думках, інтересах, діях…

У свої 20 з хвостиком я не переконаю світ, що всі попередні мільйони і мільярди років він жив неправильно. Та й зрештою я так і не думаю, бо все чомусь відбувається саме так і не інакше. Я не зміню його усталені процеси – та й чи варто? У мене ще немає аргументів для повної реалізації себе та самоусвідомлення. Але є відчуття, віра та можливість почати цікаву подорож – поступово, пробуючи і дякуючи за кожен досвід.

Мені лише 20 все з тим же хвостиком… Я ще непевний, невизначений, мабуть незрозумілий для оточення. І я це приймаю. Але в мені жевріє вогник, який зігріває те, що звемо вірою і довірою до себе.

І я робитиму знову і знову абсурдні спроби, щоб знайти своє і поділитися чимось із цим величезним і незбагненим світом. Чимось, що вже є в мені, проте вимагає ще усвідомлення та роботи у кожному дні.

«І десь за гранями свідомості є те, чого іще нема»…